Кам’янський заповідник

Серед численних напрямів історичної науки великим зацікавленням у різних верствах населення користується антропоніміка. Ця дисципліна вивчає власні імена людей, спадкові особові назви, прізвища, прізвиська, а також псевдоніми, криптоніми, імена персонажів фольклору і художньої літератури. Інтерес до пізнання власних назв рівнозначний як на національному, так і на локальному рівні, що стимулює пошукові роботи серед дослідників та краєзнавців. Даний матеріал, в контексті означеної тези, має на меті саме історичний аналіз базового аспекту антропоніміки – імен та прізвищ – у місті Кам’янці Черкаської області.

Коротко охарактеризуємо загальну хронологію подій у Кам’янці та навколишніх селах впродовж її кількасотліньої історії. Це допоможе з’ясувати певні причинно-наслідкові зв’язки та зрозуміти різні епохи, які пережили люди.

Кам’янка була заснована на початку XVII ст. Нетривалий відтинок часу це поселення входило до Української козацької держави Б.Хмельницького. Але вже у другій пол. ХVII – XVIII ст. у межах території Речі Посполитої тут розпоряджалися польські власники: Житкевичі, Яблоновські та Любомирські. У 1787 р. князь Ксаверій Любомирський, по суті в ультимативному порядку продав Кам’янку та навколишні населені пункти сумнозвісному імперському завойовнику – Григорію Потьомкіну.

У 1796 р., після захоплення росією разом з іншими імперіями Польщі, належні князю Потьомкіну території розділили між його спадкоємцями. Кам’янка разом з окружними селами успадкувала родина поміщиків Давидових. Вони були власниками цих територій аж до 1917 р.

Під час подій Української революції 1917 – 1921 рр. місцеве населення підтримувало національний рух за виборювання своєї державності. Але у 1919-1920 р. наш край був загарбаний більшовиками. У складі окупованої комуністичної псевдоукраїнської республіки ці землі перебували до 1991 р., допоки не було проголошено Незалежність та відновлено українську державність.

Прізвища на українських землях поширились у XV-XVI ст. Спочатку це була забаганка виключно серед вельмож: магнатів, шляхти, купців тощо. Вони своїми прізвищами, по суті, позначали власні територіальні родові володіння. Але згодом ситуація змінилась. З постанням та посиленням козацтва прізвища поширюються серед загальної маси українського населення. Наприкінці XVIII – на поч. ХІХ ст. прізвища стали обов’язковими спадковими родинними назвами, які додавалися до особового імені.

Наявні джерела та історіографічні дані щодо жителів Кам’янки та околиць підтверджують вказану тезу. У XVIII ст. наявна інформація про різних людей стосується, в основному, козацтва. У ХІХ ст., після окупації цього краю російською імперією, вже є розширені списки мешканців, котрі, на жаль, згадуються в контексті обліку кріпацького та залежного населення, підкореного московитами. Всі вони, як власність та економічний актив поміщиків, забезпечували їм всілякі блага та прибутки. Такою страшною була ціна втрати своєї держави.

Охарактеризуємо імена та прізвища кам’янчан періоду ХІХ ст. та порівняймо із сучасними їх носіями у місті. В цьому відношенні, однозначно, є багато цікавої інформації.

Розпочнемо із переліку імен та їхніх особливостей. В даному відношенні тут дещо простіше, адже відомо, що імена дітям давали священики в церквах на честь різних святих, богословів та мучеників. На жаль, ми не маємо повного списку кам’янчан в означений період, але і наявні джерела свідчать про певні тенденції.

На базі опису селян-чиншовиків, які сплачували за користування землею гроші або виконували натуральні повинності, у Кам’янському маєтку в 1831 р. з майже 200 осіб побутували наступні імена: Влас, Михайло, Єлизавета, Ігнатій, Іван, Андрій, Пилип, Самійло, Потап, Яків, Варвара, Ілля, Роман, Агафій, Захарій, Степан, Павло, Тихін, Семен, Євдокія, Назар, Гаврило, Наум, Петро, Йосип, Степанида, Парасковія, Авксентій, Василь, Яким, Гордій, Омелян, Григорій, Сергій, Карпо, Трохим, Антон, Євгеній, Олексій, Данило, Каленик, Кирило, Федір, Мотрона, Марта, Дмитро, Ірина , Тимофій, Архип, Йов, Юхим, Марія, Купріян, Сава, Микола, Микита, Мойсей, Костянтин, Уляна, Терентій, Герасим, Дорофій, Вакула, Лук’ян, Клим, Федот, Марфа.
Найпоширенішими серед них були такі: Іван – 24 особи, Василь – 16 осіб, Михайло – 10 осіб, Яків – 10 осіб. Також досить вживаними були імена Петро (7), Олексій та Федір (по 6), Степан (5), Роман, Андрій, Пилип, Євдокія, Омелян, Кирило (всі – по 4), Ілля, Семен, Антін, Гаврило, Йосип, Григорій, Данило (по 3). Всі інші імена з переліку більш рідкісні й ними, логічно, називали людей набагато менше.

Ще наприкінці XVII ст. Українська церква в Наддніпрянщині була, по суті, окупована і підпорядкована РПЦ. Через це православні парафії на підросійських землях стали інструментом духовного впливу на населення та насадження імперської ідеології й цінностей. Це відображалось і в контексті надання російських форм імені: Ємельян, Алєксєй, Філіп, Єфім, Нікіта, Тіхон, Антон та ін. Очевидно, що кам’янські жителі в побуті використовували українські відповідники: Омелян, Олексій, Пилип, Юхим, Микита, Тихін, Антін. Але в документах імена значились саме в колонізаторській формі, що було яскравим свідченням русифікаторської політики.

Серед вищенаведеного переліку, напевно, найменш відомим широкому загалу є ім’я Каленик. Цей антропонім має грецьке походження й буквально перекладається як “красивий переможець”. Також дуже рідко зараз можна почути ім’я Авксентій. Це слово має суміжне старослов’янське та грецьке походження, перекладаючись як “зростаючий”. Відоме ж посередництвом художньої літератури ім’я Вакула з грецької перекладається як “пастух”. Інші маловідомі імена з представленого списку здебільшого пов’язані з православними мучениками.

Якщо порівнювати із сьогоденням, то нині з вищенаведених ще трішки конкурують з новомодними сучасними іменами наступні: Іван, Андрій, Роман, Назар, Данило, Сергій, Григорій, Дмитро, Олексій. Також зазначимо, що якщо згадані в той час особи з іменами Єлизавета, Ірина, Євген було рідкістю, то зараз – це трапляється в рази частіше.

Тепер же охарактеризуємо прізвища кам’янчан в означений період. Тут також є чимало пізнавальних фактів.

Отже, на 1831 р. у Кам’янці у чиншових селян були наступні прізвища: Хлівний, Панитенко, Борисенко, Пляченко, Кравченко, Романенко, Шелемех, Свириденко, Безкопильний, Кам’янецький, Лазебний, Куценко, Гупало, Клименко, Тягловський, Березій, Захаренко, Саранча, Мушта, Любченко, Дроботенко, Ткаченко, Харченко, Позивайбатько, Короленко, Туренко, Захарченко, Ліпченко, Ганноченко, Шевченко, Таланенко, Запісочний, Денисенко, Мендусь, Павленко, Мірошниченко, Іванченко, Засядько, Ларіонов, Лозовий, Шедловський, Вітценко, Колесніченко, Царенко, Лисенко, Карасенко, Рудецький, Гуренко, Ковтун, Билина, Карась, Скрипник, Косенко, Роман, Волошин, Мачушенко, Харченко, Назаренко, Тур, Кривенко, Шкворець, Гура, Гапченко, Хоменко, Гнатенко, Лога, Грабовий, Жиленко, Скляренко, Безверхий, Салабай, Політун, Зірченко, Головченко, Коваль, Тимченко, Черненко, Маслєй, Власенко, Петренко, Сидоренко, Омельченко, Бордун, Шило.
Найперше, що слід відзначити, так це той факт, що поширене твердження щодо типових українських прізвищ повністю виправдане на прикладі кам’янських жителів. У переважній більшості домінують прізвища з суфіксом “енко”, що, по суті, визначає приналежність населення до української нації. У буквальному розумінні етимологія прізвищ, які закінчуються на “енко” означає зменшувальну форму нащадка батька від його імені чи професії: Борисенко – син Бориса, Денисенко – син Дениса, Шевченко – син шевця та ін. Серед представленого переліку мешканців найпоширенішими у Кам’янці були 4 прізвища: Дроботенко (7), Захаренко (7), Ткаченко (6) та Клименко (5).

Майже всі із згаданих прізвищ, окрім Дроботенко, відносяться до числа найбільш вживаних в Україні, які поширені ледь не в кожній області держави. Також до цього переліку входять: Харченко, Шевченко, Косенко, Петренко, Власенко, Омельченко, Жиленко, Денисенко, Борисенко, Свириденко та ін.

Окремі прізвища мають виразно козацьке походження, еволюціонувавши від прізвиськ. До цієї когорти відносяться наступні: Позивайбатько, Шило, Тур, Безверхий, Карась, Гупало. Також, цілком ймовірно, що сюди можна віднести і Волошинів, Салабаїв, Саранчів, Березіїв, Шкворців, Шелемехів та деяких інших.

Також варто зазначити, що типова російська форма прізвища з суфіксом “ов” серед згаданого переліку зустрічається лише в одному випадку (Ларіонов). Це свідчить про мінімальне поширення московитських елементів серед селянства в ті давні часи, що набуде масового характеру в подальшому, особливо у ХХ ст. – у роки більшовицької окупації. В той же час помітний певний вплив польської культури, яка побутувала на Правобережжі в XVII – XIX ст. Це мало вплив і на формування прізвищ. Серед кам’янчан, зокрема, це відобразилось у наступних сімействах: Рудецькі, Тягловські, Кам’янецькі.

На базі представленого переліку за 1831 р. та співставлення даних по прізвищах у Кам’янці, що є у відкритих джерелах сьогодні, можна сформувати список найбільш поширених для регіону. Отже, впродовж більше як 200 років у місті існують та територіально розповсюджені саме тут наступні прізвища: Лога, Тягловський, Кам’янецький, Билина, Панитенко, Шкворець, Маслєй, Таланенко, Запісочний, Березій. Особливо виокремлюються прізвища Панитенко, Тягловський та Таланенко, які не зустрічаються майже в жодному куточку України. Носіїв же прізвищ Лога, Шкворець і Билина у Кам’янці та околицях найбільше в Україні.

Саме таким є короткий аналіз антропонімічної ситуації у місті упродовж 200 років. Звісно, джерельна інформація є дещо обмеженою та не дає повної картини означеної проблематики, але навіть наявні матеріали дають змогу зробити певні висновки. По-перше, з раніше існуючих імен нині залишилось небагато, що визначено відходом від православно-церковного до світського способу життя; по-друге, серед кам’янських селян домінувала типово українська форма прізвища з суфіксом “енко”; по-третє, у Кам’янці є притаманні містечку прізвища, які характерні виключно для цього краю.

Олександр Мушта,
Кам’янський заповідник