Кам’янський заповідник

Не загинув я, просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою…
Ми усі тут гуртом у єдиній сім’ї.
З нами Бог, а кого нам ще треба?
Не сумуйте за нами, тепер на віки,
Ми боронимо Неньку з-під неба!
Ігор Піголь

Скільки життів уже забрала клята війна! Скільки молодих, гарних, розумних, сильних тілом та духом захисників та захисниць пішли на небеса на вічний спочинок! Усі вони були різного віку, з різними характерами та долями, з різних населених пунктів. Однак їх усіх об’єднало одне: вони захищали свою країну до останнього подиху. Ми повинні знати про кожного, хто пожертвував своїм життям, аби Україна залишалася вільною, самостійною, незалежною.

10 червня 2023 року минає рік, як пішов за межу Вічності, поповнивши загони Воїнів світла, коханий чоловік, турботливий син і батько, надійний друг і побратим, уродженець с. Ребедайлівки Мізерний Василь Васильович.

Василь був надзвичайною людиною, справжнім сім’янином, найщасливішим батьком, міцною опорою для своєї родини. Він дуже любив життя, мав багато друзів, був товариським, щирим, відкритим.
Народився Василь Васильович у с. Ребедайлівці колишнього Кам’янського району 1 вересня 1982 року в звичайній сільській родині. В сім’ї був середульшим: мав старшу сестру Оксану та меншого брата Віктора. Навчався в Ребедайлівській загальноосвітній школі.

Перша вчителька Васі Катерина Володимирівна Бичок згадує, що він був дитиною, яка не вміла сумувати. Його любили однокласники: завжди допитливий, веселий. Хоч і не відмінник, але навчався добре, мав організаторські здібності, був відповідальним.

З’являється усмішка на обличчі класного керівника Героя Наталії Петрівни Швець, коли вона згадує свого учня. «Та Васю всі любили, дружили з ним. Та і як по-іншому: він, ніби магніт, притягував до себе людей. Така в нього харизма була… Завжди усміхнений, любив щось утнути. Якось на випускний екзамен усі хлопці класу запізнилися. Давай я ходити попід хатами, будити їх. Виявилося, заспали, бо з вечора загулялися допізна. А зачинщик хто? Звісно, Вася.

Він був дуже добрий, любив спорт, особливо футбол. Завжди на змагання їздив. До всього завзятий був». А ще Наталія Петрівна згадує, що Вася з великим захопленням грав у КВК, особливо полюбляв гру учнів проти вчителів. Він був капітаном учнівської команди. Йому це не лише дуже подобалося, а й добре вдавалося.

Після проходження строкової військової служби навчався у школі міліції в м. Житомирі. З 2005 року розпочав трудову діяльність у спецпідрозділі міліції «Грифон».
Вася мріяв про мирне і спокійне життя. Тут, у рідному селі, зустрів свою долю – Світлану. Молоді люди одружилися, і вже незабаром Бог обдарував їхню родину двома донечками – Іринкою та Даринкою – і синочком Сергійком.

«Діти у Василя і Світлани Мізерних хороші – чесні і доброзичливі, всі троє, – говорить Наталія Петрівна. – Майже весь свій вільний час Вася присвячував дітям, дуже їх любив. Бувало, візьме дітей, вудочку, собаку – і до річки. Чи то рибалити, чи то просто посидіти родиною». А ще Василь Мізерний був запеклим мисливцем і при першій нагоді вирушав на полювання.
Війна для Василя Васильовича розпочалася ще в 2014 році, коли він разом зі своїми колегами із спецпідрозділу «Грифон» вирушив захищати Луганську та Донецьку області від вторгнення росіян.
У 2018 році Мізерний В.В. почав працювати ближче до родини, в рідному селі, охоронником в «Росдорстрої».

Дружина Світлана говорить, що Вася вмів дружити і мав багато друзів, завжди був готовий прийти на допомогу кожному, хто цього потребував. А ще був працьовитим, не цурався ніякої роботи, усього добивався сам, не розраховуючи ні на чию допомогу.

19 квітня 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення росіян, Василь Васильович Мізерний отримав повістку і був мобілізований до ЗСУ. Будучи батьком трьох дітей, він, не вагаючись, знову одягнув військову форму. До 24 квітня перебував у навчальному центрі м. Черкас, а потім разом із побратимами став на захист рідної держави в районі н.п. Авдіївки Донецької області. Довгий час не говорив рідним, що перебуває в самому пеклі війни, заспокоював, що все добре, що вони ще не воюють, а лише навчаються. Говорив, що не міг не піти, що обов’язково повернеться і повернуся…

6 червня попередив дружину, що кілька днів може не виходити на зв’язок, щоб не переживали, а вже 11 червня зателефонував побратим і повідомив страшну звістку – Вася загинув. Під час обстрілу наших позицій ворожим танком Василь Васильович Мізерний отримав тяжке поранення. Побратими надали першу невідкладну допомогу і намагалися доставити його до найближчого госпіталю, але … не довезли. Він повернувся, але НА ЩИТІ: на вічний спочинок до рідного села, домівки, порогу. Скільки ще доброго і світлого могло бути в нього попереду…

Старший сержант, заступник командира бойової машини, навідник-оператор 110 окремої механізованої бригади ім. генерала хорунжого Марка Безручка Василь Васильович Мізерний загинув 10 червня 2022 року біля н.п. Новокалинове Донецької області, віддавши життя за волю України. Сміливий, сильний, відважний воїн своєї країни, яку захищав при житті та продовжує це робити з неба, закриваючи крилами нас всіх.

Похований Василь Васильович у рідному селі. За неодноразову участь у виконанні бойових завдань в зоні АТО нагороджений медалями «Ветеран війни. Учасник бойових дій», за зразкову службу в спецпідрозділі «Грифон» – медалями «Десять років сумлінної служби» та нагрудними знаками «За відзнаку в службі» І та ІІ ступенів.

У ворогів умирають найгірші. Від нас ідуть найкращі. Наша нація втрачає свій цвіт. Нестерпно розуміти, що нічого не можемо змінити. Але ми завжди маємо пам’ятати. Це пожиттєвий обов’язок кожного із нас.

Слава Україні! Слава її Героям!

Тамара ГОРДІЄНКО
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника