Кам’янський заповідник

Починаючи з 2015 р. в Україні проходить масштабний процес зміни назв різних топонімів місцевого та всеукраїнського рівня: вулиць, міст, областей, підприємств та установ тощо. Це було викликано прийняттям у цьому році Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та нещодавно схваленим (липень 2022 р.) Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Відповідно, по всій території України відбувається перейменування вулиць, зміни назв населених пунктів, демонтаж пам’ятних знаків та монументів тощо. Характерно, що головним поштовхом до цих процесів стало російське вторгнення в Україну у 2014 р., що і визначило закріплення на законодавчому рівні відторгнення нав’язаних московитами ідеологічних, світоглядних та історичних наративів. На жаль, аналогічні процеси, які супроводжувались у країнах Центральної і Східної Європи на поч. 1990-х рр., після ліквідації тут совєтських окупаційних режимів, в Україні вчасно впровадити не вдалось, що багато в чому сформувало її пріоритети як гуманітарної, так і зовнішньої та внутрішньої політики.

На фоні таких обставин актуальним постає питання виникнення власне українських топонімів у різних населених пунктах України ще до появи вказаних вище законів. У більшості ситуацій це відбувалось у дуже непростих умовах силою окремих ентузіастів та волею випадку. Яскравим прикладом описаних процесів стали події у м. Кам’янка (Черкаська область) у 1990-х – поч. 2000-х рр. Саме про особливості процесу утворення нових топонімів у місті впродовж перших 10 років Незалежності йтиметься у даному дослідженні.

Заради кращого розуміння тематики слід коротко описати історичний контекст цього періоду та події, що їм передували. Це допоможе глибше розкрити вказану проблематику.
Кам’янка була заснована на поч. XVII ст. Вперше у писемних документах це поселення як невеличка слобідка згадується у 1649 р. Нетривалий відтинок часу Кам’янка входила до Української козацької держави Б.Хмельницького. Але вже з другої пол. ХVII – XVIII ст. в межах території Речі Посполитої тут стали розпоряджатися польські власники: Житкевичі, Яблоновські та Любомирські.
З кінця XVIII ст. Правобережну Україну захопила російська імперія. Відповідно, з цього часу і до 1917 р. власниками Кам’янських земель були поміщики Давидови.

В 1919-1920 рр. в містечку насильним чином встановлюється більшовицька влада. Після цього і аж до 1991 р. Кам’янка перебувала в складі поневоленого комуністами квазіукраїнського державного утворення під совєтською окупацією. Саме у цей час, по мірі появи нових утворень, партократи називають відповідні топоніми, серед яких, в переважній більшості, домінували імена різних більшовицьких очільників та представників московитської культури, максимально ігноруючи власне українські назви.

Проблиски національно-культурного відродження містечка в роки панування комуністичного режиму почали проявлятись тут на завершальній стадії політики «Перебудови», запровадженої у 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС М.Горбачовим. Зокрема, у 1990 р. у Кам’янці утворився осередок всеукраїнської громадсько-політичної організації «Народний Рух України» (далі НРУ) на чолі з Олександром Васильовичем Нестерчуком. Впродовж 1990-1991 рр. представники Руху проводили різні політичні мітинги, патріотичні акції, меморіальні заходи й вшанування, доносячи до населення українську думку, сприяючи самоідентифікації жителів та виборюючи право на існування самостійної соборної Української держави.

Уже в ці роки на основі позитивного досвіду на заході країни, де розвиток українських суспільно-політичних та культурних процесів відбувався набагато швидше і ефективніше, кам’янські рухівці почали ставити питання перед владою щодо зміни назви вулиць та демонтажу окремих пам’ятників у місті. Знаковим у даному контексті стало оформлення означених питань в окремі рішення під час проведення пам’ятної для Кам’янки VII-ої сесії районної ради, яка відбулась 27 вересня 1991 р.

Це було перше пленарне засідання після доленосних подій кінця серпня місяця, коли українська державність стрімким стрибком піднялась від низу до найвищої точки – проголошення Незалежності 24 серпня 1991 р. Тому було дуже важливо на місцевому рівні відповідним чином відреагувати на глобальні зміни в країні.

Серед численного переліку питань на обговорення депутатам подали важливі ідеологічні та україноцентричні рішення, складені представниками Руху та деяких інших демократичних організацій. Перелік цих пропозицій був наступним:
– підтримати акт проголошення Незалежності України;
– підняти над радами району національний прапор;
– демонтувати пам’ятник Леніну;
– перейменувати вулиці й господарства, які названі іменами комуністичних злодіїв і подій «побудови комунізму»;
– будинок райкому партії передати дітям.

Читаючи ці вимоги зараз, дивуєшся, наскільки далекоглядними були місцеві представники національно-демократичного табору Кам’янського краю. Окремі пункти означених вимог актуальні й нині, що ще більше підкреслює їхню цінність та важливість для сучасників та прийдешніх поколінь. Історія не знає умовностей, але очевидно прийняття вказаних пропозицій однозначно зняло б із порядку денного питання історичної пам’яті на терені Кам’янщини ще тоді, у далекому 1991 р. Але, на жаль, цього не сталось. Більшість питань навіть не поставили на голосування, не кажучи вже про хоч якусь імовірність їхнього прийняття. Відповідно, справу щодо утвердження українських національних та історичних цінностей було відкладено, як уже частково згадувалось вище, ще на кілька десятиліть.

Однак, попри такий невтішний стан речей, окремі кам’янчани не здавались та продовжували клопотати перед місцевими чиновниками щодо необхідності зміни назви того чи іншого топоніму. Часом їхні зусилля тривали роками зі змінним успіхом.

Особливо активним в цьому аспекті був згаданий вище О.Нестерчук. У 1992 р. завдяки його численним запитам було ініційовано перейменування вулиці Свердлова, на якій, власне, і мешкав керівник Руху. На зборах вулиці більшість її мешканців, як було характерно для Кам’янки й інших міст, виступили за “нейтральну” назву – Сонячна. Пропозицію Нестерчука щодо назви вулиці іменем керівника гайдамацького повстання 1768 р. Максима Залізняка відкинули. У результаті після прийняття рішення депутатами у місті з’явилась вул. Сонячна. Зазначимо, що ім’ям М.Залізняка була названа сусідня до означеної вулиця, але вже через 6 років – у 1998-му.

До речі, у цьому році було проведене масштабне найменування різних міських топонімів. Це пов’язано з тим, що людям у попередні роки роздавали землі під дачі у різних окраїнних частинах міста. Вони тут будувались і створювали нові невеликі житлові масиви, що вимагало їхнього оформлення в окремі територіальні одиниці. Саме тому 19 лютого 1998 р. міська рада прийняла рішення про утворення кількох десятків вулиць на цих землях.

У результаті у Кам’янці з’явились наступні нові вулиці: 1 грудня (присвячена референдуму про Незалежність України у 1991 р.), 350-річчя Кам’янки, Благовісна, Будівельна, Весела, Весняна, Гайдамацька, Гончара, Грушевського, Заповідна, Запорізької Січі, Зв’язківців, Зоряна, Івана Франка, Квіткова, Козацька, Кооперативна, Космонавтів, Котляревського, Максима Залізняка, Молодіжна, Незалежності, Нечуй-Левицького, Одеська, Південна, Приміська, Сагайдачного, Садова, Смілянська, Стельмаха, Степова, Тростянка, Холодноярської республіки, Черкаська, Щаслива, Юнацька.
Роком раніше, у 1997-му, з аналогічних із зазначеними вище причин в місті утворили вулицю Яблуневу та дотичні до неї 4 вулиці в хронологічному порядку: 1-ша Яблунева, 2-га Яблунева, 3-тя Яблунева, 4-та Яблунева. А у 1999 р. було прийнято рішення про ще 4 вулиці: Абрикосова, Виноградна, Вишнева і Малинова.

Як бачимо, серед цього чималого переліку домінували не іменні чи подієві, а різні «гербарійні», «чуттєві» чи «територіальні» назви. Міські чиновники, як складова частина постсовєстької колоніальної спільноти, свідомо просували «нейтральні» назви, не задумуючись про світоглядно-виховні цілі для наступних поколінь. Так, серед них уже не було російських чи совєтських ідеологічних наративів, але все одно, власне національної української тематики представлено по мінімуму. Звичайно, не кожна з нових вулиць відповідала вказаним критеріям, але навіть ті з них, названі на честь відомих українських державних діячів та письменників, розміщувались у віддалених частинах міста, в той час як центральні вулиці займали лєніни, пушкіни, кірови та інші.
Означеним переліком обставин і подій можна охарактеризувати ситуацію з топонімікою у Кам’янці, яка склалась на поч. 2000-х рр. Деякі присвоєні імена через суспільний тиск та особливості загальнонаціональних процесів таки змінили (Постишева, Свердлова та ін.), дали згадані вище назви новобудовам і вулицям, але все одно в місті домінували совєтські та імперські топоніми. За такої не надто обнадійливої ситуації у 2001 р. Олександр Нестерчук ініціював перейменування однієї з центральних вулиць у Кам’янці – Карла Маркса. Така смілива дія була обумовлена різними суміжними обставинами.

25 березня 1999 р. у результаті автотрощі на шосе під Києвом загинув В’ячеслав Чорновіл. Причини його смерті й нині до кінця не з’ясовані, що прямо натякає на неприродний характер цієї події та свідчить про замовне вбивство. Ще більше підтверджує ці доводи той факт, що смерть Чорновола сталась напередодні виборів Президента України, де він був головним фаворитом на зайняття посади глави держави. Після загибелі В.Чорновола політична сила НРУ, по суті, розпалась і втратила свій вагомий вплив на суспільно-політичне життя в Україні.
Саме для вшанування пам’яті очільника НРУ та його вкладу у розвиток української політичної думки О.Нестерчук висунув ідею назвати одну з вулиць у Кам’янці його ім’ям. Вибір на користь вул. Карла Маркса в даному контексті був зроблений невипадково. Поряд з цією вулицею знаходиться Будинок культури, де 22 березня 1990 р. був підписаний протокол про утворення Кам’янського осередку НРУ. Навпроти цієї вулиці у міському парку представники Руху проводили свої численні мітинги та акції. Відповідно, пропозиція щодо назва вулиці іменем В’ячеслава Чорновола мала логічний історичний підтекст.

О.Нестерчук звернувся з означеною пропозицією до Кам’янської міської влади. Чиновники в цілому не були проти, але чітко відповіли, що приймуть таке рішення лише після погодження з мешканцями вул. К.Маркса, як того вимагає процедура. Рухівці погодились реалізувати такий легальний шлях щодо зміни назви вказаного топоніму.
В один із днів липня 2001 р. О.Нестерчук провів опитування мешканців вулиці К.Маркса щодо її перейменування на честь В.Чорновола. Результати виявились позитивними: 52% опитаних підтримали ініціативу, 22 % – висловились проти, 26 % – не визначились. Враховуючи ці дані, Кам’янська міська організація НРУ подала звернення до міської ради з підписами людей щодо ініціативи перейменування вул. К.Маркса.

Однак міська влада проігнорувала цю ідею попри попередні запевнення. Натомість для задоволення бажання рухівців депутати міської ради у вересні 2001 р. все-таки прийняли рішення про присвоєння імені В’ячеслава Чорновола, але не замість вулиці К.Маркса, а у новому житловому масиві в районі електромереж (на в’їзді в місто). В цій новобудові, розташованій, по суті, серед поля, було лише кілька будинків, які використовувались як дачі. Це стало досить суперечливим кроком, адже, з одного боку, пам’ять видатного державного діяча та очільника НРУ була вшанована в назві однієї з вулиць Кам’янки, але, з іншого боку, дії влади порушували раніше узгоджені домовленості з О.Нестерчуком.

Очевидно, міські чиновники не бажали змінювати назву однієї з центральних вулиць через спротив комуністичних прихильників, яких у той час було вдосталь як серед мешканців міста, так і в різних ешелонах влади. Виховані в дусі класової теорії та так званих «робітничо-селянських цінностей» бюрократи не бажали глобально змінювати ідеологічні цінності, штучно відтягуючи факт існування нової української реальності. Такий стан речей спостерігався і в багатьох інших містах України, але шкода, що Кам’янка не стала винятком.

Природно, що представники осередку Руху в місті обурились прийнятим міською владою рішенням. Вони наголошували, що постать В.Чорновола не заслуговує пошанування на окраїні серед поля, а має бути представлена в одній з центральних вулиць. Це гідно відповідатиме чину та діяльності видатного державника. Проте подані рухівцями численні звернення до міського голови В.Марчука щодо зміни рішення про присвоєння імені Чорновола і відповідного перейменування вул. К.Маркса були проігноровані.

Означену проблемну ситуацію рухівці не полишили і продовжили її вирішувати уже з наступним міським головою – М.Плєшканем. У червні 2003 р. до нього було направлено черговий запит від Кам’янського Руху щодо перейменування вул. К.Маркса. Як і минулого разу, міська влада вимагала підтвердити цю ініціативу бажанням самих мешканців, змусивши вдруге проводити опитування.
Паралельно, зазначимо, що така прискіплива увага до дотримання усіх процедурних механізмів стосувалась, як виявилось, саме щодо ініціативи рухівців. Адже у травні 2003 р. міська рада прийняла рішення про найменування 3 вулиць у місті: О.Ворони (колишнього директора машинобудівного заводу), П.Дубового (очільника партизанського загону в роки Другої Світової війни) та О.Захаренка (видатного педагога родом із Кам’янки). Це було зроблено до ювілеїв цих осіб та вшанування їхнього вкладу у розвиток тих чи інших галузей господарства та гуманітарної сфери.
Характерно, що ці перейменування не затягувались у часі, тут не вимагали підписів мешканців та ще якоїсь документації. Це пояснювалось тим, що дана ініціатива виходила від владних органів, а не від окремих громадян, тим паче запропоновані до назв особи в суспільному дискурсі кам’янських чиновників та депутатів загально схвалювались, на відміну від дисидента та опозиціонера Чорновола. Тому тут яскраво проявилась політика подвійних стандартів.

Однак, попри різного роду спротив, члени осередку НРУ продовжували невтомно доводити правоту своєї ініціативи. У лютому 2004 р. представниці Руху К.Письменна та І.Хазеєва знову провели опитування серед мешканців вул. К.Маркса. Як і попереднього разу, більшість жителів підтримали ідею перейменування. Відповідно, до міської ради та окремо кожному депутату рухівці направили звернення з письмовим підтвердженням від мешканців щодо бажання присвоєння імені В.Чорновола вулиці К.Маркса. Однак, на жаль, це не допомогло.

До міської ради звернулись окремі жителі цієї вулиці, очевидно комуністичної орієнтації, з категоричним запереченням перейменування. Голос меншості, але, напевно, дуже гучний, владці почули. Не забуваймо також, що серед депутатського корпусу продовжували домінувати прорадянські настрої. Через такі обставини та вигадавши відмовку, що для проведення організаційних заходів із перейменування необхідні великі кошти, які невідомо звідки треба взяти, міська рада не проголосувала за вказане перейменування.

Проте рухівці, відчуваючи близькість бажаного результату, продовжували наполягати на своєму. У наступному 2005 р. вони знову звернулись міської ради. Було проведено опитування мешканців, які так само здебільшого підтримали пропозицію щодо зміни назви вулиці К.Маркса на В.Чорновола. На основі цього О.Нестерчук подав цільовий лист до міської ради з підписами мешканців та зазначивши про гарантію оплати від Кам’яського Руху усіх необхідних витрат, пов’язаних з цим перейменуванням. В результаті після майже 5-річної епопеї, рішенням міської ради від 14 квітня 2005 р. вулиці Карла Маркса у Кам’янці було нарешті присвоєно нове ім’я – В’ячеслава Чорновола. Раніше ж названу його іменем вулицю було перейменовано на вул. Автомобілістів.

Дещо згодом представники Руху власними силами виготовили та прикріпили іменну табличку із зображенням В.Чорновола на фасаді одного з будинків, розташованого на вулиці, названій на його честь. Відтоді біля цього місця проводяться вшанування пам’яті видатного Українця у різні ювілейні та святкові дати.

В цілому, підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що нові топоніми у Кам’янці впродовж першого десятиліття самостійності з’являлись завдяки старанням окремих осіб, особливостям законодавчого унормування земельної власності органами місцевого самоврядування та через різні ювілейні дати. Особливо слід виокремити представників Кам’янського Руху, які значно посприяли кільком перейменуванням у місті, поширюючи національно-свідому орієнтацію. Інші ж нові назви, які постали в цей час, характеризуються різнобічністю тематики, не містячи ворожих наративів та водночас переважно репрезентуючи природно-побутову, а не ідеологічно-чуттєву складову. Такий стан речей відображав панівне постколоніальне становище в суспільстві.

Олександр Мушта,
Кам’янський заповідник