Кам’янський заповідник

Повномасштабна російсько-українська війна завдала вже скільки горя, що не можна висловити ніякими словами. Жахіття, безжальність подій сьогодення викликають бурю емоцій. А тим більше, коли дивишся на згорьованих рідних – матерів, батьків, дружин, осиротілих дітей, онуків, зажурених рідних. Водночас почуття болю втрати та гордість за українських воїнів переплітаються, зливаються і стають нерозривними. Хочеться щиро подякувати всім, хто боронить нашу державу, і низько вклонитися тим, хто став Воїном світла, Національним Героєм, Янголом-охоронцем людських душ на землі, що жадає перемоги і стане карою для загарбників.

Серед таких Янголів-охоронців – наш земляк, надзвичайно світла, мудра, щира, добра людина, відданий патріот і захисник України – Кривий Анатолій Георгійович, життя якого забрала війна.

Анатолій народився в Кам’янці 1 лютого 1964 року в робітничій родині Ніни Петрівни та Георгія Васильовича Кривих. Він був меншим сином, молодшим на 8 років від старшого Сергія. Батьки трудилися, не покладаючи рук, на машинобудівному заводі, тримали господарство та всі свої сили віддавали вихованню дітей, а тому і виросли вони хорошими порядними людьми.

Кривий Анатолій здобував освіту в Кам’янській середній школі № 1. Навчання давалося йому легко, без особливих зусиль. Він мав схильність до точних наук. Вчителька англійської мови Валентина Петрівна Кваченко, яка прийшла викладати предмет у 9 класі, з теплотою відгукується про Анатолія як про здібного учня, вихованого, толерантного, товариського та гарного на вроду юнака. А однокласниця Валентина Василівна Кисленко (Цвіркун) підтверджує слова педагога. Говорить, що Толя був завжди цілеспрямованим, навчання було для нього на першому плані, проте завжди міг прийти на допомогу, виручити за будь-яких обставин. Він і Толя Власенко були друзями, обоє відмінники, сиділи за однією партою. Під час контрольної роботи з математики, фізики, хімії, а чи з якогось іншого предмету, хлопці виконували завдання і передавали всьому класові. Так що однокласники і першого, і другого варіантів мали готові відповіді на все.

Валентина Сергеєва (Цупренко) також згадує Толю як розумного, відповідального, порядного однокласника, хорошого, надійного друга, з яким завжди було приємно спілкуватися і проводити час. «Клас, – говорить Валентина Олександрівна, – був дружним. Горою стояли один за одного. В Анатолія було багато друзів – Анатолій Власенко, Петро Гаркавий, Сергій Мордюшенко, Медведєв Олександр, на жаль, вже покійний.

Толя займався спортом, переважно важкою атлетикою, мав спортивну статуру, був підтягнутим, «накачаним». Ходив на додаткові заняття до вчителя фізкультури Перемишленка Павла Васильовича. А, коли після закінчення 8 класу, нас послали на місяць у трудовий табір в село Олянине, разом з усіма працював на совість. Ми виконували нелегкі сільськогосподарські роботи – сапали, працювали на току, допомагали в усьому механізаторам».

У 1981 році Анатолій закінчив школу із золотою медаллю, яку йому вручив директор школи Кваченко Анатолій Сергійович. По закінченню навчального закладу юнак вступив до Одеського державного гідрометеорологічного інституту (з серпня 2001 року – Одеський державний екологічний університет). Його вибір не став несподіванкою, адже Анатолій ще зі школи мріяв про морську, рідкісну, вибіркову професію, пов’язану з «Океанологією». Як говорить Валентина Олександрівна: «Хотів побачити підводний світ із середини. Мріяв пізнати таїни бурхливого Світового океану із запахом солі та йоду, мінливого, неспокійного, безкінечного, захопливого, романтичного і прагматичного. Його цікавила природа океану, процеси, що відбуваються в ньому, ресурси, одним словом, – все».

Студент наполегливо здобував знання. Та одного разу в інституті він зустрів красуню і розумницю Ольгу, студентку гідрологічного факультету, Вона назавжди стала його провідною зіркою, його коханою дружиною. Вже на другому курсі навчання молоді люди одружилися, народився син Максим. Треба було навчатися, і дбати про сім’ю. Підтримували батьки Анатолія, взяли на себе виховання внука, віддали до дитячого садочка, адже ще працювали. А молода сім’я змогла навчатися і закінчити вуз.

У 1986 році Анатолій Георгійович став випускником інституту й отримав кваліфікацію інженера-океанолога. З 1986 року по 1988 рік служив в армії на Миколаївщині в артилерійських військах. Демобілізувавшись, почав трудитися у приватних фірмах, які створювалися у нелегкі 90-ті. Працюючи у приватних структурах, чоловік зрозумів, що йому потрібна економічна освіта. У 1990 вступив до Одеського інституту народного господарства (з 2011 року має статус Одеський національний економічний університет) на факультет економіка та управління виробництвом. У 1993 році отримав кваліфікацію інженера-економіста.

Судячи із записів у трудовій книжці, Анатолій Георгійович був і управлінцем, і робітником, мав золоті руки і, як справжній чоловік, умів робити все. Перефразовуючи Ліну Костенко:був справжнім Майстром, «при якому якось легше», одним із тих Атлантів, які «держать небо на плечах», щоб була висота.

Коли росія вторглася на територію України в 2014 році, Кривий А.Г. у 2015 –2016 роках добровільно захищав від агресора державну й національну Незалежність країни. За свій ратний труд має бойові нагороди – орден «Єдність та воля», медаль – «Учасник АТО», та церковну нагороду за оборону країни. Наш земляк, Воїн світла став на захист країни і під час повномасштабної війни, бо по-іншому не міг.

Ось що пише Валерій Владиславович Зимовець, підполковник, заступник начальника Одеського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з морально-психологічного забезпечення та зв’язків із громадськістю:«Кривий Анатолій Георгійович у перший день повномасштабного вторгнення росії на територію України – 24 лютого 2022 року прийшов до військкомату, аби добровольцем іти боронити рідну землю від рашистів. На той час йому було 58 років. Це – вік, коли до війська практично не призивають. Лише добровольців, патріотів і висококласних армійських спеціалістів. Саме таким і був сержант Анатолій Кривий. Він спокійно поставився до того, що його – сержанта – призначили на рядову посаду водія до батареї керованих протитанкових ракет артилерійського дивізіону легендарної Одеської 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу.

Анатолій Георгійович воював на Херсонщині в найгарячиших точках: Олександрівка, Станіслав, Посад-Покровське. Він користувався абсолютною довірою як у бійців, так і в командирів. Його безпосередні обов’язки– підвіз боєприпасів. Під шквальним вогнем, коли за тобою пильнує ворог, а побратими чекають вогневих засобів підтримки, Анатолій здійснив десятки небезпечних рейсів, врятувавши життя сотням наших воїнів. Він не жалів себе, виконуючи бойові завдання замість молодих хлопців, говорячи: «Я вже пожив, у мене все є. А вам ще створювати сім’ї, народжувати дітей і Україну піднімати».

Свій останній бій сержант Кривий Анатолій Георгійович прийняв 16 вересня 2022 року під час звільнення нашими військами села Правдине на Херсоншині. Машина під його керуванням потрапила під щільний ворожий вогонь артилерії, і в результаті прямого попадання Воїн загинув на місці. Вічна слава Герою, кавалеру ордена «За мужність» ІІІ ступеня».

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Кривий Анатолій Георгійович нагороджений посмертно Указом Президента В. Зеленського від 24 травня 2022 року № 366.
Майже півроку не могли знайти тіло загиблого Героя. Це були безкінечні пекельні муки, серед яких жевріла надія на те, що Анатолій живий. Мама телефонувала в усі пункти розшуку. Дзвонила на всі телефонні номери, які тільки бачила на екрані телевізора.

Ніна Петрівна безмежно вдячна всім, хто допоміг у пошуках і за можливість поховати сина на його батьківщині у Кам’янці на Алеї Героїв 3 травня 2023 року.
Анатолій Георгійович мав далекоглядні плани на життя, хотів бути корисним мамі, синові, внучці Полінці, своїм рідним і близьким…

Дружина Ольга Сергіївна Крива пише: «Толя був чудовим чоловіком і батьком. 22 квітня 2023 року було б 40 років з дня нашого весілля…У нас було стільки планів…Коли я їздила забирати його з Одеси, вдома побачила костюм аквалангіста. Він давно мріяв зайнятися підводним плаванням. А ще в нього з’явилася нова книга «Як стати довгожителем». Макс в гаражі знайшов човен з мотором. Ми з ним рибалили раніше.Теж все збиралися відновить наші захоплення…»

Все забрала проклята війна.
Вічна пам’ять Герою, який віддав життя за Батьківщину!
Віримо, молимося, з нами Бог!
Переможемо!
Все буде Україна!

ГАЛИНА ТАРАН
директор Кам’янського державного
історико-культурного заповідника