Кам’янський заповідник

Напрочуд теплий і сонячний осінній день, 7 жовтня 2022 року. Аскольдова могила у Києві, місце пам’яті та національної сили. В цей день, здавалося, що ніби хтось найрідніший з небес востаннє намагається зігріти своїм теплом тих, хто сьогодні прийшов на мальовничі дніпровські кручі із зболеним серцем. На площі біля церкви Святого Миколая розпочалася урочиста військова церемонія прощання з Олександром Засядьком («Дафом»). За традицією, вшанування полеглих батальйону оперативного призначення імені Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького, воїни підрозділу прийшли на Аскольдову могилу, щоб віддати шану своєму побратиму. Олександр Засядько, старший водій ремонтного батальйону матеріально-технічного забезпечення, загинув 2 жовтня 2022 р. від отриманих поранень несумісних з життям поблизу населеного пункту Лиман Донецької області. Після завершення поминальної служби тіло українського захисника перевезли і поховали в рідному селі Юрчисі. На сільське кладовище, місце останнього спочинку Олександра Засядька, прийшли рідні, друзі, побратими, жителі Кам’янської громади, щоб віддати шану воїну, який повернувся додому «на щиті», залишившись назавжди 38-річним.

Другого жовтня минає рік з часу загибелі О. Засядька, і всі, хто його знав та любив, не можуть змиритися з втратою найріднішої людини. Невимовний біль розриває серце, ятрить душу, а кожна мить життя тепер наповнена спогадами про дорогу людину. Спогади завжди особливі, а спогади про найрідніших – в рази особливіші. Ми переносимося подумки в часі, повертаємося і згадуємо ті чи інші події минулого, пов’язані з рідною людиною і часто плачемо, навіть тоді, коли згадуємо щасливі моменти. Нам хочеться ще раз щиро поговорити, пригадати …
Сьогодні ми всі разом згадаємо Олександра Засядька, простого сільського хлопця з чарівною посмішкою, справжнього чоловіка, турботливого сина, брата, вірного товариша, надійного побратима, мужнього захисника, який віддав своє життя за наше майбутнє.

Саша народився 26 січня 1984 року у селі Юрчисі і був другою дитиною у родині Ольги Дмитрівни та Миколи Івановича Засядьків. Мама працювала секретарем Юрчиської сільської ради, тато був водієм. Старша на п’ять років сестра Юля не відразу прийняла брата в сім’ю. Вона згадує, що коли він народився, так образилась, що тиждень жила у бабусі. Та згодом все налагодилось: няньчила, брала із собою гуляти, захищала від старших хлопців, загалом була старшою сестрою.

У 1990 році О.Засядько пішов до першого класу Юрчиської школи. В класі навчалось 10 учнів – 4 хлопчики і 6 дівчаток. Це була справжня шкільна сім’я, гамірна, іноді бешкетлива, але дружна і товариська. З надзвичайною теплотою згадують про усі шкільні роки, проведені разом з Сашею, його однокласники: справжній друг і товариш, добрий і веселий, уважний, він подобався усім дівчаткам, порядний і чесний, мав вольовий характер, був людиною, яких в житті мало.

Першій вчительці Вірі Іванівні Аркуші Саша запам’ятався добрим, товариським хлопчиком, на якого завжди можна було покластися. Левенець Микола Григорович, класний керівник О.Засядька в старших класах, згадує, що хлопець був справжнім лідером, кмітливим, грав у футбол, любив майструвати, а його справжнім захопленням була різна техніка, особливо автомобілі.

Дитячі і шкільні роки Саші Засядька були як і у всіх сільських дітей. Марина Тютюнник, його двоюрідна сестра, розповідає, що влітку вони пасли корови, купалися у ставку, «оглядали» горохові поля, «ходили» по черешні, (одного разу ледь не побилися за них), а взимку – каталися на санчатах так, що приходили додому із снігу зліплені. Перші успіхи Марини з випікання смаколиків пов’язані теж із братом, який одного разу запропонував працювати в тандемі: сестра пече коржі, а він з дому приносить на торт сметану. Часто готували разом і ще веселішою була дегустація. Цілим дійством було вибирання картоплі у бабусі, коли з’їжджалася вся велика родина. Безтурботні щасливі роки… Після закінчення 9 класу Олександр Засядько продовжив навчання у старших класах Кам’янської СШ №2.

У 2002 році був призваний до Збройних Сил України. Службу розпочав у навчальному центрі «Десна», а завершив сержантом у військовій частині аеромобільних військ у місті Житомир. Після служби в армії працював на різних роботах, але найближче до душі були автомобілі і далекі дороги.

У 2015 році О.Засядько пішов добровольцем в зону АТО захищати незалежність нашої держави. Протягом року в складі батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Національної Гвардії України воював у Луганській області. Після звільнення знову пішов працювати водієм великогабаритних автомобілів, перевозив небезпечні вантажі. Восени 2019 року під час роботи в Черкасах на фірмі «УкрАгроКом» Олександр познайомився із землячкою Іриною. Зустрілися, розговорилися і вже не розлучалися. Прожили разом три щасливих роки.

Олександр Засядько мав багато знайомих, друзів, кумів. Племінник Богдан говорить, що дядько був для нього взірцем справжнього чоловіка. Хазяйновитий, майстер на всі руки, опора і підтримка для батьків – таким пам’ятають Сашу рідні і близькі.

Олександр Засядько дуже любив своє рідне село Юрчиху. Події, які відбувалися у селі ніколи не були йому байдужими. Він завжди допомагав односельцям, громаді, був безвідмовним до будь якої роботи. Свого часу О.Засядько за власні кошти зробив освітлення у сільському храмі. Він мріяв працювати на землі, відкрити власну справу. Але не судилося, всі плани зруйнувала війна…
Однокласниця і подруга Анастасія Кулаковська пам’ятає зустріч з Сашою перед війною : «…ми випадково зустрілись на мосту, він з захватом розказував, що в нього є трактор, про який він так давно мріяв, невеликий клаптик землі, який він отримав за участь в АТО, і просто говорив що є надія, що все буде добре. А ще Саша говорив, який він щасливий, і що нарешті він зустрів жінку своїх мрій. Я неймовірно раділа за нього, ми обнялись міцно перед прощанням і розійшлись по різні сторони мосту».

25 лютого сім’я Засядьків зібралася в родинному домі на день народження мами – Ольги Дмитрівни. 26 лютого Олександр повернувся у Черкаси, де він жив на той час, а 28 лютого поїхав у Київ, у свій підрозділ з часів АТО – батальйон оперативного призначення імені генерал-майора С.Кульчицького НГУ. Засядько О. разом з побратимами стояв в обороні нашої столиці. Першого травня 2022 року його відправили на Донецький напрямок у м. Слов’янськ. Олександр Засядько брав участь в боях за м. Святогірськ. На початку червня батальйон ім. С. Кульчицького під сильним шквалом російської артилерії був змушений відступити від Святогірська. Після ротації О.Засядько повернувся у м. Слов’янськ, а у середині серпня 2022 року він приїхав у відпустку додому. 18 вересня Олександр повернувся на фронт, де йому виділили бойовий автомобіль – КЕТЛ (колісний тягач) на базі машини марки МАЗ. За словами коханої Ірини, Саша по відеозв’язку показував їй, як облаштував машину, як навів порядок, як зібрав усі інструменти та запчастини, щоб все було під рукою. Він був справді щасливий, бо нарешті буде займатися улюбленою справою. Адже машини – це його стихія. А потім був останній дзвінок – 2 жовтня о 9 ранку, коли Саша сказав рідній людині, що виступає на завдання у звільненому Лимані Донецької області. І через кілька годин машина, якою керував Олександр Засядько, наїхала на ворожу міну…

За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові Указом Президента України від 15 лютого 2023 року сержанта Засядька Олександра Миколайовича посмертно нагороджено медаллю «За військову службу Україні».

До сьогодні рідні і близькі не можуть змиритися з непоправною втратою. Їм усім важко говорити про Сашу в минулому…Але всі знайшли в собі сили поділитися спогадами, ще раз згадати про нього – для себе, для всіх і для Саші, того єдиного і найдорожчого, який вже з небес охороняє всіх нас. Пам’ять про нашого земляка Олександра Засядька повинна жити в наших серцях завжди.

Лариса Висоцька,
старший науковий співробітник
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника