Кам’янський заповідник

В рамках святкування Міжнародного Дня музеїв пропонуємо онлайн знайомство із творчістю українського скульптора, нашого земляка-черкащанина Дмитра Бур’яна. Давня дружба поєднує Кам’янський державний історико-культурний заповідник із паном Дмитром. Окрилений любов`ю до каменю, митець ще з дитинства почав опановувати таємниці скульпторського ремесла, а розповіді батьків про козаків, гетьмана Хмельницького, гайдамаків, Українську Революцію зароджували в серці Дмитра світлі й щирі почуття до української минувшини, її героїв і потужних історичних подій. І тоді, ще в дитинстві, з`явилися невеличкі скульптурні композиції «Як козаки селян визволяли» та «Як козаки турків били», що стали одними з кращих на Всеукраїнських конкурсах «Нові імена України» та «Шевченко в моєму серці». А пізніше народилася і стела, присвячена хліборобам, яких розстріляли більшовики під час хлібозаготівель на Кіровоградщині, і пам`ятник воїнам-холодноярцям у Кам`янці на Черкащині, погруддя та пам`ятник М.Міхновському на Київщині.

Кров, Майдан і війна, що сталися 2014 року, навернули душу митця до графіки, бо чорно-коричневі лінії на білому тлі, як водорозділ добра і зла, брехні і правди, життя і смерті. Так, життя і смерті! Бо в сорока чотирьох графічних портретах, що експонувалися в картинній галереї заповідника, скульптор Дмитро Бур’ян об`єднав і живих, і загиблих воїнів, які піднялися захищати Україну від «братів наших старших».

Сорок чотири пари очей дивляться на тебе. Таких різних і незнайомих, але таких теплих, усміхнених, глибоких, прищурених, грайливих, «з бісиком», зосереджених, похмурих, добрих, замислених,таких найрідніших, найсвоїших і най…, най…, най…

І сьогодні, в години лихоліття, коли від болю завмирає душа і серце, а сльози самі ллються безперестанку, наш Дмитро, наш Український скульптор, наш Український воїн захищає наше життя, захищає буття самої України, захищає майбутнє Української нації. І до тих сорока чотирьох пар очей з війни, що увіковічив художник, ми візуально приєднуємо очі воїна Дмитра Бур`яна, що наживо, віч-у-віч, дивиться в самісінькі очі війни – криваві, жахливі, смертоносні. А після війни добрі, усміхнені, розумні Дмитові очі розкажуть нам у пластиці, у графіці, в живописі про добро і зло, брехню і правду, про життя і смерть. І про ПЕРЕМОГУ!
Алла Єфремцева,
науковий співробітник КДІКЗ