Кам’янський заповідник

Черкащина – колиска Українського козацтва. Черкащина – серце України, колиска Українського козацтва, історична та духовна скарбниця нашої держави. Тут беруть свій початок славні козацькі традиції вірності рідній землі, національній ідеї, ідеали свободи і демократії. Саме Черкащина дала Україні славного гетьмана Богдана Хмельницького та духовного пророка нації Тараса Шевченка.

Одна з яскравих сторінок української історії, на прикладах якої виховувалося не одне покоління українців це – козаччина. Саме козацтво справило помітний вплив на формування української народності, розгортання національно-визвольного руху, творення зародків української державності, розквіту самобутньої культури, звичаїв, які і понині звуть козацькими.

У виникненні козацтва та його розвитку населення Черкащини відіграло особливу роль. Недарма наш край називають його колискою. Жителі краю, по суті, перебували біля витоків творення козацтва, як окремої людності тогочасної України, військово-політичної організації українського козацтва – Запорізької Січі та реєстрового козацтва.

Достеменно відомо, найперші згадки про українське козацтво з`явилися в Західній Європі на рубежі XV-XVI ст. Одна з таких писемних згадок про козаків зустрічається в генуезькій хроніці за 1474 рік. За свідченням тогочасних літописців, перші козацькі слободи розташовувались обіч сумновідомого татарського «Чорного шляху» вздовж річки Тясмин, що біля Чигирина, річки Ташлик, що біля Сміли, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Наступна згадка про українське козацтво датується 1492 роком. Тоді татарський хан Менґлі I Герая поскаржився великому князю Литовському Олександру I на дії «черкас» з козацької ескадри, які напали на татарський корабель у гирлі Дніпра. Ця дата, як писав професор Михайло Грушевський, і була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі та офіційна згадка про запорізьких козаків узагалі.

Саме Черкащина, і передусім Черкаси і Канів, стала ядром формування особливої суспільної верстви – вільного козацтва, яке згодом перетворилося у впливову силу, послідовного виразника і захисника інтересів усього українського народу.

Ось як відомий український екзильний вчений Андрій Яковлів описує соціально-економічну атмосферу в Черкасах даного періоду:
«Життя серед невпинної боротьби з татарами, під засторогою щоденної небезпеки, утворювало відважні, уперті, витривалі характери, сприяло відновленню осібного класу людей, загартованих невпинною борнею з ворогом, – козаків. Цей численний вже наприкінці XV ст. клас весну, літо й осінь жив у степу, на своїх «уходах» – хуторах, на річках і озерах, або на шляхах і перевозах, ловив рибу, бив звіра усякого, не минав і своїх ворогів – татар, нападаючи на них за слушної нагоди: іноді грабував і громив кримськотатарські, османські і московські торговельні каравани. На зиму козаки верталися до міста і приносили разом з великою многоцінною здобиччю вільний дух степів, протест проти усякого зневолення…»

Основна частина козацьких поселень і хуторів зосереджувалась на території Черкаського староства і дещо південніше. Тому українські козаки, і взагалі українці, здобули ще й іншу назву – «черкаси», поширену в документах того часу. В українській історії, як організатор загонів черкаських козаків на відсіч татарам, добре відомий черкаський староста Остафій Дашкевич, який ще у 1533 році висував ідею спорудження на одному із дніпровських островів, за порогами, фортеці для попередження нападів кримських татар на землі України. Але його задум був реалізований лише в середині ХVІ ст. іншим черкаським і канівським старостою – князем Дмитром Вишневецьким (Байдою), який з козаками збудував укріплення на острові Мала Хортиця, що стало прототипом легендарної Запорозької Січі.

Формування козацького стану, зростання його чисельності вело до розширення господарської діяльності у родючих південних степах. На межі ХV-ХVІ ст. тут збільшується кількість зимівників і слобід, які закладалися на Південному Бузі, Синюсі, Дніпрі, Трубежі, Сулі та інших річках. Основною діяльністю козаків було землеробство і промисли, помітне місце займали ремісництво та торгівля. Використання вільнонайманої праці у козацьких господарствах давало відмінні результати. Вчорашнє “Дике поле” перетворилося на плодючі угіддя, що ставали складовою частиною господарського організму України.

На новоколонізованих землях склався самобутній козацький устрій, спрямований проти феодальних порядків. В цій соціальній організації не було примусу, хоча існувала і певна соціальна нерівність. Була козацька голота, що служила у заможних козаків. Останніх ще називали “дуками”, вони володіли хуторами, угіддями тощо.

Козаки об’єднувалися у “товариства” – самоврядні громади, які одночасно були й військовими осередками. Всі важливі питання вирішували на радах, тут же обирали старшину – отаманів, осавулів, суддів. Кожний хто прибув на козацькі землі, вважався вільною людиною і мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра. Водночас кожен повинен був зі зброєю в руках охороняти поселення, виступати в похід тощо.

Значна частина козацтва – так звані городові або міські козаки –проживали на “волості”, насамперед, у таких містах, як Чигирин, Канів, Корсунь, Черкаси. Вони займалися торгівлею та промислами, але відмовлялися підпорядковуватися магістратам і не виконували повинностей. Склад цієї групи поповнювався за рахунок “покозачення” міщан.

Посилення польсько-шляхетського гніту викликало протест широких народних мас, який проявився у козацько-селянських повстаннях, які хвиля за хвилею прокочувалися Черкаським краєм. Найбільші з них – очолювані козацькими ватажками К. Косинським (1591 – 1593), С. Наливайком (1594 – 1596), М. Жмайлом (1625), Т. Федоровичем (1630), І. Сулимою (1635), П. Павлюком (1637), Д. Гунею (1637 – 1638), Я. Остряниною (1638).

А коли у 1648 році спалахнуло полум’я Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, на Черкащині утвердився полковий устрій – полки стали важливими адміністративно-територіальними та військовими одиницями Української козацької держави. А гетьманська резиденція у Чигирині стала центром державотворчих процесів і привертала увагу послів Росії, Польщі, Туреччини, Швеції та інших держав. Тут гетьман підписав близько 300 універсалів з важливих питань внутрішньої і зовнішньої політики української держави.

На території краю в 1648 році відбулася переможна битва під Корсунем. У звитяжну і легендарну історію черкаського краю яскравими постатями увійшли, окрім видатного державотворця Богдана Хмельницького, наші земляки – Петро Дорошенко, Максим Кривоніс, Филон Джалалій, Лаврін Капуста, Станіслав Морозенко та багато інших козацьких ватажків
Наше місто Кам’янка також має свою козацьку історію. Засноване воно кріпаками-втікачами з Поділля, Київщини, Полтавщини, які селилися на кам’янистих берегах річки Тясмину на початку XVII ст.

Вперше слобідка Кам’янка згадується в історичних документах періоду національно-визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Рятуючись від народного гніву, її власник Житкевич утік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 року було передано в спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Через п’ять років цар Олексій Михайлович жалуваною грамотою підтвердив права Хмельницького на неї.

В першій половині ХVІІ століття жителі Кам’янки були учасниками селянсько-козацьких повстаннь під керівництвом Павла Бута, Дмитра Гуні, Тараса Федоровича. В складі військ Богдана Хмельницького кам’янські селяни і козаки брали участь у битвах при Жовтих Водах, Корсуні та інших бойовиї діях Національно-визвольної війни.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знов відійшла до шляхетської Польщі, до Кам’янки прибув новий управитель маєтками Житкевичів. Разом з уніатським протопопом Лаврентієм вони силоміць ополячували населення, нав’язували уніатську віру. Ігумен православного Мотронинського монастиря в листі до польського короля писав, що уніати вриваються в церкви, б’ють священиків, накладають на селян великі грошові штрафи.

В часи Хмельниччини Кам’янка входила до складу Чигиринського полку, а пізніше, за Прутським договором 1711, року відійшла під владу Польщі.

Про славний козацький період в історії нашого краю свідчать археологічні знахідки, залишки фортець та інших укріплень на Черкащині. Опис події тих років має місце в козацьких літописах, історичних документах, у фольклорі, а також топонімах – власних географічних назвах, що до цього часу існують на Черкащині і є загальновживаними.

Підготувала Тамара Гордієнко
науковий співробітник
історичного музею КДІКЗ