Кам’янський заповідник

9 листопада – День української писемності і мови

Більше чотирьох з половиною століть тому на берегах тихої річки Стубли стояло славне волинське містечко Пересопниця (зараз Рівненська область), що згадується в літописах ще з ХІІ століття. Місцевий монастир був не лише помешканням для вірян, але й культурним та освітнім центром: там знаходилась велика бібліотека, діяли театр і хорова капела, було відкрито шпиталь.

Саме в Пересопницькому монастирі 461 рік тому (1561 року) було закінчено велику й дуже важливу для всієї України працю, одну з найвидатніших рукописних книг нашого народу – Пересопницьке Євангеліє. Книга ця була написана впродовж п’яти років сином протопопа сяноцького Михайлом Василієвичем та архімандритом монастиря Григорієм, якому допомагав у роботі чернець Михайло Сяноцький, на замовлення волинської княгині Анастасії Заславської та князів Івана і Євдокії Чарторийських.
Пересопницьке Євангеліє – це переклад Святого Письма з церковнослов’янської на письмову староукраїнську мову. Воно було написане в часи пошуку українцями власної культурної, мовної та релігійної ідентичності. Це стало визначною подією в історії нашої писемності і культури, адже українці отримали можливість читати мудрі сторінки своєю рідною мовою. Звісно, це ще не та українська мова, яку ми знаємо після Івана Котляревського. В ній зберігалося багато чого від давньоруської, помітні також впливи польської і навіть чеської мов, слова і вирази якої вживалися у польській мові до XVI ст. Разом із тим перекладачі внесли у працю нові риси народної розмовної мови XVI ст., причому не лише в лексику, але й у фонетику та граматику.

Декому виклад Святого письма простими словами, що звучали в повсякденному, земному житті, видавався в той час неймовірним зухвальством, приниженням великої книги. Та перекладачам вдалося передати всю велич і урочистість думки Євангелія, чим вони ще раз довели здатність української мови служити народові в усіх сферах духовного життя.

Святі заповіді зазвучали по всій українській землі рідною мовою – «Спочатку було слово», «Мир дому цьому», «Не вбий, не вкради», «Возлюби ближнього свого, як самого себе», «Шануй батька та матір своїх»…

Пересопницьке Євангеліє є надбанням української культури не лише завдяки перекладацькій роботі. Ця книга стала ще й визначною мистецькою подією: рукопис, що складається із 482 пергаментних аркушів, переплетений в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом, багато оздоблений малюнками і зображеннями чотирьох євангелістів, заставками, мініатюрами в стилі Відродження, чудовим рослинним орнаментом.

Написане Євангеліє чорнилами на пергаменті. Приписки, вставки і післямови виконані, як висловилися автори, «дробнымъ письмом»; заголовки написані золотою в’яззю. Під сторінками в кожному із чотирьох Євангелій відмічені червоними чорнилами так звані зачала, які пояснюють, як потрібно читати тексти в церкві.

Пересопницьким Євангелієм користувались впродовж кількох століть. Обкладинку рукопису змінювали не менше трьох разів. На сторінках є позначки, різними мовами, які належали до різних епох. На перших сторінках – напис українською мовою, зроблений І.Мазепою, про передачу Євангелія єпископу Переяславському. Є також написи латиною, що залишилися з часів, коли рукопис знаходився в Переяславській семінарії.

У XIX столітті рукопис разом з іншими пам’ятками забрали до Росії, однак згодом вдова принца Петра Ольденбурзького повернула його до Полтавської семінарії. У полтавській бібліотеці Євангеліє знаходилось до середини ХХ ст.

Припускали, що в роки Другої світової війни Пересопницьке Євангеліє було знищене. Проте його врятував випадок: коли німецькі нацисти наближалися до Полтави, завгосп місцевого музею поклав його до ящика з порцеляною.Так рукопис разом з частиною евакуйованих експонатів потрапив до Уфи, в той час як 70 тисяч томів музейних фондів згоріли під час пожежі, організованої німцями.

Після війни Пересопницьке Євангеліє опинилося у Києво-Печерській лаврі, де ніхто не підозрював про цінність книги, яку у 1948 році серед непотребу виявив професор Сергій Маслов. Він передав пам’ятку до Інституту рукопису нинішньої Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського, де вона зберігається дотепер.

Вже стало традицією, що під час урочистого вступу в свої обов’язки Президент України, проголошуючи клятву на вірність українському народові й законові, кладе руку на Конституцію і Пересопницьке Євангеліє.

Наталія Пугач, старший науковий
співробітник історичного музею Кам’янського
державного історико-культурного заповідника