Кам’янський заповідник

19 грудня (6 грудня за григоріанським календарем) християни вшановують пам’ять святого Миколая Чудотворця. В народі це свято має ще одну назву – Зимовий Миколай. Це найулюбленіше свято для дітей у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Адже за традицією, дітлахи отримують у цей день подарунки, тому вони чекають на це свято, як на диво.
Звідки ж пішла традиція дарувати подарунки саме в день святого Миколая? Хто був цей святий – міфічна постать чи реальна людина? І чому пам’ять про нього зберігається в різних країнах протягом століть?

Святий Миколай – не вигаданий персонаж, а справжня людина. Народився він у другій половині третього століття у середземноморському місті Патарі на півострові Лікія, який є територією сучасної Туреччини. На той час це був еллінистичний регіон.

Саме народження Миколая було справжнім дивом. Його батьки – Феофан і Нонна – були заможними і шанованими людьми. Вже у поважному віці, але бездітними. І от одного разу подружжя дало обітницю: якщо народиться дитя, вони присвятять його Богові. І Бог подарував їм сина. Літні батьки були щасливі й назвали його Миколаєм. Уже з перших днів хлопчик почав тішити й дивувати навколишніх. Він лежав у колисці й посміхався кожному, хто входив у дім. А коли священик здійснював над ним таїнство хрещення, Миколай раптом став на міцні ніжки й сам, без сторонньої допомоги, стояв у купелі.

Хлопчикові було років десять, а чимало жителів міста його вже знали, поважали, як дорослого, і розповідали про нього дивні історії. То він допоможе літньому чоловікові донести важку ношу, то захистить від старших хлопців маля, не боячись, що його самого образять, то доведе додому стареньку жінку. І ніхто не встигав йому подякувати: він як з`являвся, так і зникав несподівано.

Миколай підростав, був розумним і стриманим юнаком, дуже любив навчатися. Йому подобалося усамітнюватися й читати Святе письмо, а також відвідувати храми Божі. Юнак вирішив присвятити своє життя богослужінню.

Якось Миколай захотів вклонитися тим місцям, де бував Ісус Христос. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а залишитися в пустелі і присвятити себе служінню Господові через піст, молитву і неспання. Та Бог, знаючи, що він більше користі принесе людям, зупинив його від такого наміру й велів повернутися на Батьківщину. Тоді Миколай переселився до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Там він продовжив навчання, а дядько-єпископ висвятив його на священика. Пізніше Миколай здобув посаду архієпископа, тобто найстаршого священика у всій Лікії. Тому його часто звуть ще й Миколою Мірлікійським. Він користувався великою повагою й любов’ю у вірян.

У ті часи християнська Церква переживала важкі часи. Римською Імперією правили язичники, які жорстоко переслідували й карали християн. І коли вірян кинули у темницю за їхні релігійні переконання, Миколай пішов в ув’язнення разом із ними. Ділився з невільниками останнім шматком хліба і ковтком води, підтримував морально. Поруч із Миколаєм перелякані люди знову ставали сміливими, переставали плакати і вірили ще міцніше.

І порятунок прийшов. У 306 році владу здобув імператор Костянтин, названий за свої справи Великим. Він звільнив християн із в’язниць, і Миколай знову став архієпископом. Про його добрі справи оповідали люди одне одному: він визволяв полонених, рятував невинних від смертної кари, неодноразово допомагав бідним на суші і в морі. Великий святий дожив до глибокої старості й після короткої хвороби тихо помер у 342 році. Його з почестями поховали в соборному храмі міста Міри (сучасна Туреччина).

Через багато століть, коли місто почало належати мусульманам, святі останки Миколая перевезли в італійське місто Барі. Але й мусульмани теж шанують пам’ять про мудрого й доброго святого Миколая, перетворивши собор у місті Міри на музей.
Зараз ми відмічаємо не один, а два дні святого Миколая на рік: один 19 грудня, у день його вічного спочину, а інший – навесні, у травні (як кажуть в народі, весняний Миколай). Це день, коли мощі Миколая-чудотворця були перенесені до Італії, в місто Барі.

Традиція дарувати подарунки на день Миколая-чудотворця пішла від відомого випадку, пов’язаного з доброчинністю святого. За однією з легенд, Миколай допоміг бідній родині, в якій було три доньки, але не було грошей на придане. Через те, що без приданого їх не могли видати заміж, батько хотів віддати доньок у дім розпусти для заробітку. Почувши це, Миколай пробрався вночі через вікно та підкинув у їхню домівку три мішечки із золотими монетами, на які кожна з дівчат змогла придбати собі придане. Мішки розв’язалися, а монети потрапили у шкарпетки, які сушилися на каміні. Звідси й традиція залишати подарунки у заздалегідь залишених шкарпетках.

В Україні розвішувати шкарпетки над каміном не звикли. Тож Миколай кладе свій подарунок під подушку. Однак на заході України ця традиція трохи відрізнялися. Там ставили на підвіконня черевички, в яких потім і знаходили подарунки слухняні діти. Якщо ж малюк був вередливим та неслухняним, то він міг отримати різочку або шматок вугілля як символ покарання.
Час від часу Миколай таємно проносив до будинків бідняків їжу, теплі речі, іграшки. Робив це переважно вночі, щоб ніхто з господарів його не помітив. Однак за деякий час містяни все ж дізналися, хто саме творив добро.

Звичай дарувати подарунки на день святого Миколая виник ще 700 років тому у Голландії. Звідти ця традиція швидко розповсюдилася у сусідніх країнах і перетворила цей день на дитяче свято. В Німеччині, наприклад, напередодні цього дня батьки зазвичай дарували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого Миколая. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами. Дарували також шкільне приладдя й іграшки. Діти вірили, що святий Миколай закидає в дім подарунки через комин. Неслухняним дітям замість подарунків клали в’язку різок. Вважалося, що імена тих, хто гідний чи не гідний подарунка, записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай.

З часом звичай дарувати подарунки в день святого Миколая поширився і в сусідніх країнах: Австрії, Чехії, Іспанії, Польщі, а звідти перейшов на українські землі.

В Україні Святий Миколай Чудотворець – один з найулюбленіших святих. Ікона з його зображенням завжди розміщувалася на покуті – найсвятішому місці в українській хаті – поряд з іконами Ісуса Христа й Діви Марії. На іконі святий стоїть з книгою в руках. Це тому, що Миколай вважається покровителем учнів, студентів і взагалі усіх дітей. Адже за життя він любив допомагати усім, хто прагнув навчатися.

Крім того, Миколай Чудотворець ще й покровитель усіх подорожувальників, зокрема мореплавців. Кажуть, що й у родині самого Миколая були чи то рибалки, чи то моряки. Вважається що Святий Миколай має владу над холодними вітрами й морськими штормами, рятує потопаючі кораблі. У нас в Україні рибалки Причорномор’я приносили Миколаєві в жертву перший улов. А чумаки, вирушаючи у Крим по рибу й сіль, брали в дорогу суху рибу-камбалу з намальованим образом святого Миколая Чудотворця.

В Україні існувало багато цікавих звичаїв і обрядів, пов’язаних із святкуванням дня святого Миколая. На всій території України влаштовувалися заздоровні обіди на честь Миколая Угодника з приготуванням ритуального пива й медів. Після гостини всі весело з піснями їздили на санях довкола села.

Українці настільки люблять і поважають святого Миколая, що склали про нього багато легенд. Одна з них розповідає, що колись давно, ще за княжих часів, молода родина поверталася з гостин на човні по Дніпру. Був пізній вечір. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понадміру щасливі! Художник із Києво-Печерської Лаври навіть намалював ікону за цією історією. А в Києві та й по всій Україні будували церкви в ім’я Святого Миколая.

На жаль, був в Україні період, коли святого Миколая майже забули. Святкували цей день, в основному, у західних областях України, а в центрі й на сході Миколая замінили вигаданим персонажем – Дідом Морозом. Тому кілька поколінь дітлахів виросли, не знаючи цього чарівного свята й не знаючи нічого про святого Миколая. Але зараз це свято відродилося. Кожного року маленькі українці напередодні дня Миколая Чудотворця пишуть святому листи і вірять, що він пробачить їм їхні маленькі непослухи й нікого не обділить подарунком.

У Кам’янці день 19 грудня – це ще і храмове свято. Адже у нашому місті є Святомиколаївська церква. А по всій Україні в пам’ять про милосердя святого 19 грудня відзначається Міжнародний день допомоги бідним. У цей день багато молодіжних та юнацьких організацій проводять багато благодійних акцій для сиріт. Так, у Львові щороку проходить акція «Миколай про тебе не забуде!»: в місті організовується «Фабрика святого Миколая», куди жителі приносять подарунки та пожертви для сиріт; активісти акції ввечері 18 грудня та 19 грудня розносять їх дітям. Пласт щороку збирає кожен курінь та готує велику програму для дітей-сиріт та інвалідів. А ще в цей день, 19 грудня, в Україні відкривають новорічну ялинку.

Наталія Пугач, старший науковий
співробітник історичного музею
Кам’янського ДІКЗ