Кам’янський заповідник

Ранок 24 лютого 2022 року змінив мирне життя кожного українця, розділивши його на «до» і « після». В наші домівки увійшло страшне і безглузде слово «війна»: до когось – більше, до когось – менше, до когось – назавжди. Рік і два місяці поспіль не висихають сльози на очах українських матерів, дружин, дітей. Підступна і жорстока війна забирає їхніх синів, чоловіків, татусів. А вони не вірять страшним звісткам, які чорним воронням летять до їхніх осель. Вони чекають, сподіваються …

До сьогодні чекають турботливого і люблячого чоловіка і татуся –Кошелева Василя Володимировича – дружина Оля та донечки Іринка і Лерочка. В цій сім’ї ранок 24 лютого 2022 року триває і нині. Рідні не можуть змиритися із втратою: «а раптом живий і повернеться..».

Кошелев Василь Володимирович народився 15 вересня 1997 року в с. Катеринівці Кам’янського району на Черкащині, в селянській родині. Після закінчення Телепинської загальноосвітньої школи навчався у професійно-технічному училищі м. Сміли, де здобув професію маляра-штукатура. У 18-річному віці був призваний до Збройних Сил України, згодом уклав контракт і три роки проходив службу у військовій частині в м. Коломиї Івано-Франківської області. Разом із побратимами захищав Україну на Донеччині біля н.п Піски.

На роботі в Києві познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олею, одружилися. В 2018 році народилася донечка Іринка, через два роки Бог подарував молодій сім’ї донечку Валерію. 2020 рік був щасливим для сім’ї Кошелевих: дівчатка раділи, що в татка закінчився контракт, і весь його вільний час буде у їхньому розпорядженні. Дружина Оля згадує про свого чоловіка: «Вася був дуже добрий, уважний, любив мене і дівчаток, турбувався про нас, старався для сім’ї. Завжди поспішав додому. Старшеньку Іринку водив на танці, до дитячого садочка. Діти його теж обожнювали, навіть не сідали їсти, коли поруч не було тата. У Васі було стільки планів на життя: купити дім у Білій Церкві та автомобіль. Він навіть до війни здав на водійські права і почав відкладати частину зароблених коштів на придбання машини.

Найкращим відпочинком для чоловіка була риболовля, на яку часто ми ходили разом. І не було різниці, чи зимова, чи літня. Він там відпочивав. Дуже радів, коли рибалка була вдалою».
До повномасштабної війни Василь Володимирович працював муляром-штукатуром на будівництві у Білій Церкві.

«Після демобілізації по закінченню контракту з ЗСУ чоловіка було записано до І-го резерву, тому ранок 24 лютого 2022 року для Васі розпочався дзвінком із військомату м. Кам’янки, – згадує дружина Оля. – Йому повідомили, що потрібно прибути до в\ч м. Коломиї, але чоловік по часу не встигав дістатися на місце призначення, тому був зачислений, як і багато інших, до 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.

У перші дні війни захищав із побратимами від москалів Київщину, Гостомель, Бучу. Потім були Сумщина та Харківщина».

22 квітня 2022 року поблизу смт. Козача Лопань на Харківщині Кошелев Василь Володимирович загинув. Дружина Оля розповідає, що в Козачу Лопань Вася разом із побратимами прибули 12 квітня. «При можливості він обов’язково мені телефонував, але зв’язок був поганим. 22 квітня близько п’ятої ранку від чоловіка прийшла СМС, в якій він написав, що все добре. Потім зв’язок пропав. Я звернулася в військову частину, сказали чекати. Наступного дня звернулася до військомату – отримала інформацію, що Вася зник безвісти. 24 квітня зателефонував командир чоловіка і розповів, що він загинув, згорів у БМП. Зі слів командира, при контрнаступі Вася отримав поранення в голову. Коли його намагалися евакуювати, ворожа авіація розпочала масований обстріл, один із снарядів попав в БМП, яким вивозили поранених. Все і всі згоріли…»

Гортаючи сторінки інтернету, в одному з дописів я зустріла розповідь Романа Дорожківського, старшого лейтенанта, командира взводу, де служив Кошелев В.В. Ось що він розповідає про Героя: «Василь служив оператором-навідником на БМП-2, у якій він і загинув при штурмі міста Золочів на Харківщині. Василько завжди був усміхнений і життєрадісний, як би важко не було, чим і відрізнявся від інших. Завжди жартував і дуже сильно любив свою сім’ю, своїх дівчаток. Ми з ним жили в одному підвалі в селі Гоголів, і він завжди допізна в телефоні дивився фото та відео своїх донечок, тішився, ділився планами на майбутнє. Підгодовував домашніх тварин, яких господарі змушені були залишити напризволяще, бо через бої довелося виїхати із дому. Але Господь розпорядився по-іншому: 22 квітня 2022 року Василько героїчно загинув. Через декілька днів мені довелося повідомити його родині про смерть батька, і найважче було чути в гучномовці голос його молодшої донечки, яка гукала: “Тату, тату!” А він вже ніколи її не приголубить…»

Чесним, щирим, веселим, позитивним, життєрадісним, енергійним другом і знайомим, відповідальним, принциповим, вірним побратимом, люблячим і турботливим чоловіком і татком – саме таким залишився Василь Володимирович у пам’яті рідних, близьких, знайомих.

Дружина Оля зі сльозами на очах закінчує свою розповідь: «До цього часу не вірю, що Вася загинув, все чекаю дзвінка, думаю, що він воює… Все віддала б, щоб повернути все назад, щоб він був живий. Наші дівчатка до цього часу не знають, що тата більше немає, що він на небесах. Ніяк не наважуся їм розповісти, бракує слів…»

Кошелев Василь Володимирович за неодноразову участь у виконанні бойових завдань в районі АТО нагороджений медаллю «Учасник бойових дій – ветеран війни», за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку – орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Слава Українським Героям! Слава Україні!

Тамара ГОРДІЄНКО
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського ДІКЗ