Кам’янський заповідник

З початком повномасштабної війни життя багатьох українських жінок змінилося в один день. Хтось узяв на себе відповідальність за сім’ю, родину, дітей. Інші пішли на кілька робіт , щоб мати змогу допомагати ЗСУ. Частина виїхала за кордон, рятуючи дітей від окупації та ворожих обстрілів…

Проте назавжди в нашій пам’яті залишаться жінки, які пішли на фронт і поруч із чоловіками стали на захист нашої волі і незалежності, які віддали своє життя за Україну. Особиста історія кожної з них – це історія України.

22 квітня 2022 року закінчилася історія земного життя світлої, щирої, веселої, оптимістичної, енергійної, надійної, доброї жінки, люблячої мами і доньки, чудової і вірної подруги Пастернак Юлії Олексіївни.

Народилася Юлія Олексіївна 18 липня 1982 року в м. Кам’янці. Після закінчення Кам’янської загальноосвітньої школи №2 вступила до Кременчуцького медичного училища та отримала освіту за спеціальністю «медична сестра». Юля хотіла бути корисною людям, мріяла, щоб життя не пройшло даремно, тому після закінчення навчального закладу пішла працювати у «швидку» Кам’янської центральної районної лікарні і чотирнадцять років поспіль надавала невідкладну допомогу та рятувала життя мешканців міста та району. Колега Юлії Вікторія згадує: « Особисто для мене вона було дуже важливою людиною. Я завжди на неї рівнялася. Юля ніколи не боялася перешкод і труднощів. По життю дотримувалася правила: «головне – не панікувати, не плакати». З нею можна було поговорити про будь-що і знати, що ніхто про цю розмову не дізнається. Завжди давала хороші поради незалежно, чи це особисті питання, чи професійні. Вона приходила на роботу, як сонечко, завжди усміхнена, всіх підбадьорювала , допомагала прийняти правильні рішення. Юля часто мені сниться і навіть у снах підказує, як зробити в тій чи іншій ситуації. Я дуже за нею сумую, часто згадую. Вона – справжня подруга, людина з великої літери і Героїня своєї країни».

«Юля була чудовою людиною, – згадує колега Ганна, – таких зараз мало. Вона була хорошою мамою, чуйною та відповідальною донькою, хорошим товаришем і подругою. І немає такого дня, щоб ми її не згадали. ЇЇ сонячний посміх завжди у наших серцях».

Юля Олексіївна жила своїми дітьми: сином Олексієм та донькою Дариною. Її любов до своїх дітей була безмежною. За спогадами знайомих, «мама Юля не вагаючись ні хвилини, віддавала всю себе дітям і будувала їм щасливе, безтурботне дитинство», «Юля завжди бажала для дітей найкращого. Вона ніколи ні на що не скаржилася, як би їй тяжко не доводилось в житті. Не сиділа на одному місці, хотіла досягти більшого. Жила для дітей…». Донька Дарина зі сльозами на очах розповідає про маму: «Пам’ятаю її, як сонечко: така світла, наче випромінювала його. Вона завжди була енергійною та активною, завжди завершувала розпочате, все заплановане втілювала в дійсність. Любила подорожувати, їздити на природу, озеро чи річку, відвідувати місця, де вона ще не була, щоб роздивитись, пізнати щось невідоме і нове.

Якось мама сказала, що не була ніколи у Львові і взагалі на Заході України. Купили квитки на потяг, зібрались і поїхали. Спершу до Львова, потім поїхали в Хуст, а звідти – в маленьке селище Шаян. Каталися на велосипедах, їздили на екскурсії до солоного озера, в Ужгород і назад до Львова. І це все лише за п’ять днів. Екскурсії, музеї, нові місця, нові враження, нова інформація».
А ще Юлія Олексіївна активно займалася громадською діяльністю, щодо популяризації польської культури в нашому краї. В 2021 році її було нагороджено подякою Черкаської обласної громадської організації « Польський культурний центр ім. Кароля Шимановського» за особистий вклад в розвиток польської культури на Черкащині.

В листопаді 2020 року Юлія Пастернак підписала контракт зі ЗСУ. Спершу вона знаходилась в навчальному центрі «Десна», де успішно пройшла курс «Фахова підготовка бойового медика взводу. Домедична допомога в умовах бойових дій» і здобула кваліфікацію бойового медика. Після закінчення навчання була зарахована до 72 окремої механізованої бригади «Чорних Запорожців». У 2021 році разом із побратимами проходила службу в зоні АТО.

На початку повномасштабного російського вторгнення 72 ОМБ дислокувалася в м. Біла Церква. Батальйон, у якому воювала Юлія Пастернак, було перекинуто на захист територій у Броварському районі Київської області. Вже з кінця березня вони звільняли від окупантів Сумщину, а в квітні – Харківщину. Юля завжди була для своїх побратимів і медиком, і вірним другом, і психологом. Вміло їздила на автомобілі і часто сама, будучи мішенню для ворожої артилерії і снайперів, вивозила поранених із бойових позицій.

Військових медиків солдати називають своїми ангелами – охоронцями, а ворог полює на них та на автомобілі з червоними хрестами нарівні з військовими та військовою технікою. Саме вони бойові медики, не втрачаючи ні хвилини на роздуми, жертвуючи власним життям, врятували не одного побратима, надавши професійно і швидко першу необхідну допомогу.

Важко уявити тендітну жінку, медична сумка якої важить 10 кг (стільки ж – «бронік», каска, автомат), яка рятує, витягуючи з поля бою бійців, важчих за неї вдвічі, втричі, часто під обстрілами артилерії та снайперів. Саме таким парамедиком і була Пастернак Юлія Олексіївна, псевдо «Венера».

Тут, на війні, Юля зустріла свою долю – Ігоря. За два дні до її смерті він освідчився коханій, мріяли одружитися, придбати будинок, стати міцною сім’єю, ростити дітей, багато подорожувати… Та клята війна внесла свої корективи і завадила здійснитися цим планам. 22 квітня 2022 року, надаючи допомогу пораненому побратимові під час бою біля н.п. Козача Лопань Харківської області, Юлія Олексіївна Пастернак загинула від рук ворожого снайпера. Донька Дарина у своїх спогадах про маму написала: «А зараз нема цього сонечка…», колеги із «швидкої» до цього часу не можуть повірити, що Юлі немає серед живих, думають, що вона у відрядженні… «Біль і сум завжди будуть із нами. Втрата непоправна. Пам’ятатимемо вічно. Не пробачимо ніколи», – згадують вони.

Після смерті Юлі її наречений в листі до доньки Дарини написав: «Донечко, ти як? Неймовірно хвилююся за вас з Олексійком… Тримайся, молю тебе. Ми мусимо триматися, мама цього дуже хоче, і ми її не можемо підвести. Розумниця, вона тебе дуже сильно любить і завжди буде в наших серцях, в наших думках…

Трусить, плачу, але намагаюся зберегти хоча б елементарний порядок в мізках. На душі та серці біль… нічого не можу з цим вдіяти. Фізично живий, душею та серцем убитий, але я розумію, що не маю права здаватися, бо в мене є ще ви. Я вас не залишу, що б там не було. Ти з Олексієм – мій сенс життя, я зроблю все, що в моїх силах, щоб бути поряд з вами і допомагати. Ми її не підведемо, мама завжди буде поряд…»

На сороковий день після загибелі коханої ворожа куля обірвала і життя Ігоря… Він не зміг відпустити її саму туди, за обрій, як пишуть друзі «до голубого Раю»… Клята війна забрала спершу її, а потім і його.

Сім’я Олії Пастернак до сьогодні в пошуках того, як забрати її тіло, щоб мати змогу поховати в рідній кам’янській землі.
Олія Олексіївна Пастернак за неодноразову участь у виконанні бойових завдань в зоні АТО нагороджена медаллю «Учасник бойових дій – ветеран війни».
В пам’ять про всіх загиблих Героїв ми не маємо права забувати, пробачати, здаватися! Слава Україні! Героям Слава!

Тамара Гордієнко
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника