Кам’янський заповідник

Серед плеяди славного жіноцтва Черкащини є людина, яку називають черкаським Шиндлером. У роки Другої світової війни ця дивовижна жінка – Олександра Шулежко – врятувала від смерті й голоду 102 дитини, 25 із яких були євреями. Уже після смерті, у 1996 році, вона була нагороджена пам’ятною медаллю і дипломом «Праведник народів світу». Таких праведників на Черкащині 57 осіб.
Олександра Шулежко була родом із села Михайлівки Драбівського району. Народилася 1903 року в заможній родині селян Шелудьків, закінчила гімназію, потім – педучилище. У 1921 році вийшла заміж за Федора Шулежка, який згодом став священиком Української автокефальної православної церкви. У 1937 р. чоловіка репресували, і Олександра залишилася сама з чотирма дітьми. Один син помер немовлям, другий у майбутньому став танкістом, згорів заживо під час німецько-радянської війни, а дві доньки, Алла і Лариса, вижили.

Після того, як Федора відправили до Сибіру, Олександрі Максимівні було дуже важко: ніхто не хотів приймати на роботу дружину «ворога народу». Три роки вона перебивалася випадковими заробітками і тільки напередодні війни змогла влаштуватися вихователькою в дитячий садочок, що розташовувався в центрі Черкас. Коли почалася нацистська окупація, садочок розформували; у місті було багато сиріт і бездомних дітей.

Одного разу Олександра зустріла на вулиці хлопчика, який сидів біля померлої матері. Жінка привела малого до себе додому, згодом з’явився ще один знайда. І тоді у неї виникла ідея створити притулок для безхатченків. Звернулася із цією пропозицією до гебітскомісара (керівника адміністрації) Черкас, той погодився. Дитячий будинок розташувався в приміщенні садочка, де раніше працювала О. Шулежко. Вона сама підібрала собі надійних помічників, організувала на невеличкій земельній ділянці господарство: тримали курей, кіз, поросят. Усім тим опікувалися вихованці.
Кількість дітей у притулку постійно зростала, дуже скоро їх налічувалося вже 70, близько третини із них були євреями. Юдейські дітлахи потрапляли до притулку різними шляхами; усім їм пощастило залишитися живими після масового вбивства євреїв у Черкасах в кінці 1941 – на початку 1942 років. Олександра Шулежко приймала усіх єврейських дітей без винятку, записуючи їх українцями, греками, татарами, залежно від кольору шкіри, волосся і очей. І хоча усі вони були зареєстровані під неєврейськими іменами та прізвищами, поліція часто навідувалася до притулку і викликала Олександру Максимівну та її співробітників на допити. Цій мужній жінці було що втрачати: вона ризикувала власним життям і життям своїх дітей, адже за переховування євреїв німці могли покарати на смерть не лише її, а і членів її родини. Щоб захистити вихованців і своїх колег від небезпечних допитів, Шулежко звернулася до районного гебітскомісара. Завдяки чудовому знанню німецької мови їй вдалося переконати його, що підозри шефа місцевої поліції стосовно її притулку безпідставні. Гебітскомісар не тільки повірив Олександрі Максимівні, але навіть виділив сиротам фінансову допомогу.

В кінці 1943 року, коли червона армія уже наближалася до Черкас, гебітскомісар організував примусову евакуацію притулку на Захід, виділивши для цього дві машини. Він збирався відправити дітей до Німеччини і навіть оформив на них довідки про їхнє німецьке походження. Олександра Шулежко прилаштувала частину вихованців у навколишніх селах, але з рештою мусила вирушити в евакуацію. Доїхали до Вінницької області, і там Олександрі Максимівні вдалося обманути німецьких охоронців, які їх супроводжували, і зникнути разом із дітьми. До звільнення області у квітні 1944 року усі вони жили в селі Соболівці. Дуже голодували, страждали від холоду, проте вижили.

Звідти Олександра Максимівна разом із вихованцями зуміла знову дістатися до Черкас. Радянська влада, яка повернулася у місто, впродовж тривалого часу підозрювала виховательку у співпраці з нацистами. Її відсторонили від спілкування з дітьми, заборонили працювати за фахом. Жінці довелося влаштуватися на роботу до реєстратури.

Після війни декого з дітей знайшли і забрали родичі, інших усиновили чужі родини. Але більшість єврейських дітлахів залишилися в Черкаському міському дитбудинку і після закінчення школи роз’їхалися по всій території колишнього Радянського Союзу. Серед них були такі, що підтримували стосунки із Олександрою Шулежко до самої її смерті називали її «мамою».
Олександра Шулежко померла 1994 р. Уже після смерті вона отримала почесне звання «Праведник народів світу» і пам’ятну медаль, на якій викарбувано цитату з Талмуду, головної книги єврей ського народу: «Хто рятує людину, той рятує світ».

У 2013 році на приміщенні, що знаходиться на місці колишнього дитячого будинку, було відкрито меморіальну дошку Олександрі Шулежко. Ідею увічнення пам’яті славетної землячки єврейська громада виношувала близько 10 років. Відкрити меморіальну дошку випала честь доньці легендарної рятівниці – Ларисі Шулежко. Упродовж 15 років небайдужі люди добивалися, щоб ім’я Праведниці було в Черкасах на одній із вулиць. І нарешті топонімічна комісія вирішила перейменувати вулицю Пушкіна на вулицю Олександри Шулежко. Якщо це перейменування відбудеться цьогоріч, це буде подарунком до 120-річчя від дня народження безстрашної жінки, Черкаського Шиндлера.

Наталія Пугач, старший науковий
співробітник історичного музею
Кам’янського ДІКЗ