Кам’янський заповідник

Як змиритися з думкою, що той, хто був дорожчий за все, поповнив ряди небесного війська? На превеликий жаль, це запитання ставлять кожного дня, щохвилини батьки, дружини, діти, рідні та близькі загиблих Героїв України. А відповідь, напевне, одна – вони не могли по-іншому.

4 вересня минає рік, як обірвалося земне життя люблячого чоловіка і сина, дбайливого батька, вірного друга та товариша , розвідника розвідроти 118 ОБТО, нашого земляка-Героя Кондратюка Віталія Васильовича. Йому назавжди 42… Попереду було життя, мрії, плани, які перекреслила цинічна, підла, безжальна війна росії проти України.

Кондратюк Віталій Васильович народився 10 травня 1980 року в селі Грушківці в простій сільській родині. Був спокійним, щирим, життєрадісним, з нестримною цікавістю та жагою пізнавав навколишній світ. Мав меншу сестру Олену. Батьки, Василь Ананійович та Валентина Миколаївна, виховували своїх дітей чесними, роботящими, добрими. А ще Віталій Васильович ріс в родині з проукраїнськими поглядами та виховувався в дусі ідей героїв Холодноярщини. Його прадід, Іван Темний, учасник Холодноярської повстанської організації, в 20-х роках ХХ століття боровся за єдність та незалежність України та був розстріляний більшовиками. Дід Віталія, Микола Іванович, і вся його родина в роки радянщини часто чули на свою адресу слова «бандерівець», «бандит». У 80-х роках Івана Темного було реабілітовано, а родині видано відповідний документ. Віталій із самого дитинства беріг пам’ять про свого прадіда-героя та постійно стверджував ідеї самостійності і незалежності України.

В с. Грушківці пройшло дитинство та юність Героя, там же він отримав освіту і розпочав своє доросле самостійне життя. Після закінчення школи здобув професію тракториста. Мав тягу до техніки. Строкову службу проходив в м. Мукачевому прикордонником. Одружився, разом з дружиною Валентиною виховували сина Дмитра і донечку Вікторію. Пізніше родина Кондратюків переїхала до села Михайлівки. Віталій був чудовим батьком, сином, братом, другом.

Ще на першому етапі московсько-української війни Віталій Васильович почав займатися волонтерством, неодноразово бував у зоні АТО. Весь свій вільний час витрачав на пошук, закупівлю та ремонт автомобілів для відправлення в зону бойових дій. Був компанійською, доброю, щирою людиною. Мав багато друзів та знайомих серед волонтерів Черкащини. Одним із них був командир спецпідрозділу глибокої розвідки «Холодний Яр», боєць батальйону «Айдар» Войцехівський Євген («Чех»). Віталія поважали, цінили, часто зверталися по допомогу. Він, у свою чергу, завжди допомагав усім, хто цього потребував. Був великим патріотом своєї держави, ніколи не приховував своїх поглядів і переконань. Один із побратимів згадує, що після розмови з Віталієм повністю змінив своє ставлення до багатьох речей і став зовсім іншою людиною, вмотивованим українцем.

З перших днів повномасштабної війни Кондратюк Віталій Васильович став на захист України: вступив до місцевої тероборони і разом з іншими кам’янчанами встановлював блокпости навколо міста та поблизу навколишніх сіл, охороняв підступи до них. З 12 липня 2022 року був зачислений до лав ЗСУ. Спершу пройшов навчання в м. Черкасах та здобув сертифікат бойового медика, а потім воював на Бахмутському напрямку розвідником у складі розвідроти 118 ОБТО. За спогадами побратимів, Віталій (позивний «Ведмідь») був великим відчайдухом, його не зупиняло ніщо: ні обстріли, ні робота снайпера. Якщо хтось із побратимів потребував його допомоги, він, не вагаючись, сідав за кермо свого автомобіля і мчав на виручку. Багато побратимів завдячують Віталію Васильовичу своїм життям. Саме він виніс і вивіз багатьох із них пораненими з поля бою. Під час таких виїздів дві автомашини, в яких за кермом був Віталій, ворог повністю розбив, він же дивом залишався живим. Але…

Загинув Кондратюк Віталій Васильович 4 вересня 2022 року поблизу н.п. Миколаївка Донецької області. Саме цього дня група розвідки, в якій був і Віталій, повернулася з чергового небезпечного завдання. Всі мали відпочивати. Зі спогадів мами Валентини Миколаївни: «О 12 годині дня він зателефонував і повідомив, що в нього все нормально. І тут почув, що потрібно забрати пораненого з «передка», за ним вирушала вантажівка. Віталій, не роздумуючи, заскочив до кузова – і помчали. Коли пораненого бійця забрали і поверталися назад, кацапи розпочали обстріл машини з гранатометів. Віталій весь час прикривав пораненого товариша своїм тілом. Один із снарядів попав по авто і воно вибухнуло». Віталій Кондратюк разом із пораненим побратимом загинули. Діждавшись ночі, побратими Віталія вирушили по його тіло, яке виносили з позицій більше 12 годин. Поховали Героя лише 22 жовтня в селі Михайлівці. Бойові товариші згадують його як безвідмовного, щирого, цінного бійця, який скрізь хотів бути корисним. Його енергія та патріотизм запалювали. Він був одним із кращих. За це його любили і поважали.

Віддаючи честь і шану своєму другові й побратиму, бійці 118 ОБТО несли на руках домовину з тілом Героя до самого кладовища та й сьогодні часто приходять до могили Віталія Васильовича, стають на коліна та низько схиляють голови.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку Кондратюк Віталій Васильович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Віталій Васильович був справжньою Людиною і справжнім Героєм, свідомо став на захист своєї держави, не уявляв свого життя без допомоги українському народові та своїй Україні. Через жорстокість війни він залишив свою землю, але продовжує свій бій у рядах небесного легіону.

Слава Герою! Слава Україні!
Тамара ГОРДІЄНКО
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника