Кам’янський заповідник

Ще з 2014 року, від самого початку російсько-української війни, активну участь у найзапекліших боях із московськими окупантами бере славнозвісна 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр». Свою назву вона отримала на честь історичної місцевості Наддніпрянської України, що стала символом героїчної боротьби за вільну Україну. Під гаслом «Ніколи назад!» підрозділи бригади «Холодний Яр» пройшли найзапекліші битви війни, включно із боями під Іловайськом та Донецьким аеропортом. За цей період з’єднання зазнало чи не найбільших втрат серед військових частин України.

З початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році бригада обороняла Україну на різних напрямках: Сумщина, Харків, Ізюм, Балаклія, Бахмут, Соледар. Багато наших земляків боронило і боронять рідну землю у складі бригади «Холодний Яр». Серед них і уродженець села Михайлівки Юрій Глоба – старший сержант, старший стрілець 1-го стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецького батальйону. 21 серпня 2022 року внаслідок вибухової черепно-мозкової травми Юрій Іванович загинув на Донеччині.

Народився Юрій Глоба 31 січня 1968 року в селі Михайлівці колишнього Кам’янського району. Батько працював у колгоспі, мати – медсестрою в лікарні. У 1975 році Юрко пішов до першого класу Михайлівської середньої школи. У молодших класах був вертлявим хлопчиком, таким «живчиком», частенько отримував зауваження від учительки. Але коли вона піднімала його і запитувала, завжди відповідав правильно. Навчався Юра добре: до 10 класу в табелі мав лише четвірки, а також п’ятірки з фізкультури, трудового навчання та ще деяких предметів. У старших класах взагалі був зразковим учнем. Їздив на змагання з біатлону, отримував нагороди і похвальні грамоти.

Після закінчення школи Юрій вступив до Київського інституту харчової промисловості. Після першого курсу був мобілізований на службу в армію, проходив навчання в танковій частині Північнокавказького військового округу м. Шалі (Чеченська республіка). Служив командиром танка. В сімейному архіві зберігається вирізка з газети «Красная звезда», де розповідається про участь команди Юрія у змаганнях. За участь у навчаннях Юрій Глоба та його батьки отримали подяки від командування. Військову службу юнак закінчив у місті Шахти Ростовської області. Упродовж багатьох років він зберігав військову форму та блокнот із адресами товаришів по службі з різних куточків світу.

Після демобілізації повернувся до інституту, провчився ще один рік, на третьому курсі перевівся на заочне відділення, проте навчання так і не закінчив. Переїхав у Дніпропетровськ (тепер Дніпро), тут знайшов свою долю – Ірину. Познайомилися на хлібзаводі №9 у 1990 році. Йому було 22, а Ірі – 25 років. З того часу й не розлучалися. У 1991 році одружилися, народили двох діток: доню Оленку (у 1991-му) та сина Віталика (у 2001-му). Юрій працював на хлібзаводі слюсарем-наладником, з 1992 року – водієм борошновоза, а потім розвозив хліб.

У розповіді Ірини про свого чоловіка звучить велика любов і ніжність: «Жили ми мирно і спокійно. Юра був дуже доброю та порядною людиною. Хорошим товаришем. Завжди підтримував морально та фінансово. Був дуже спортивним, ходив з братом на полювання, катався на лижах та ковзанах, грав у теніс. Любив тварин, особливо собак. Ніколи не знищував жучка і навіть маленького павучка. В роботі був витривалий та педантичний, а також дуже акуратний, що мене і підкупило. У Юри взуття було завжди начищене і був охайно вдягнений».

Дружина каже, що у чоловіка була дуже хороша пам’ять. Згадує, що він часто дрімав біля телевізора, а коли вона вимикала його, то казав: «Я слухаю». «Як це ти можеш слухать, якщо ти спиш?», – дивувалася Ірина. І разом сміялися: «Як Юлій Цезар».

З великою повагою згадує свого загиблого брата Василь Глоба. Розповідає, що Юрій добровільно звернувся до військкомату, як тільки почалося повномасштабне російське вторгнення. Пішов таємно від рідних, бо не хотів, щоб вони якось вплинули на нього, відмовили чи наполягли, щоб хоч трохи зачекав. Брат довідався про Юрине рішення, коли того уже забрали до війська.

Упродовж двох місяців Юрій проходив навчання у Новомосковську. Василь приїздив до нього регулярно, придбав для брата усе необхідне обмундирування й амуніцію, адже на початку великої війни з укомплектуванням військових було дуже складно. Вже пізніше Юрію Івановичу видали усе, що потрібно на фронті.

Під час однієї з таких зустрічей Василь зробив Юрине фото. «Брат дуже не любив фотографуватися, – розповідає Василь Іванович, – Я його ледве-ледве умовив, коли він був на підготовці… Як відчував, заставив сфотографуватися…»

Після підготовки Юрія направили в одну з найгарячіших точок – під Бахмут. З того часу дома не був жодного разу: ніяких ротацій чи відпусток. Спілкувався з братом, дружиною і дітьми лише телефоном. Про трагічний день Юриної загибелі Василь розповідає: «…Він якраз був у Бахмуті. Їх одправили три чоловіка душ прийнять, помиться, відпочить на сутки. І він якраз уже виїжджав у 5 годин вечора на передок. Мене набрав, ми з ним побалакали. У моєї старшої дочки був день народження в цей день, і ми в 5 годин вечора з ним поговорили. Він веселий, піднесений: помився ж, постірався, чистенький… А в 6 вечора його не стало…

Вони стояли на позиціях. Отак їхні окопи, а там далі – посадки, і там стояли росіяни. І з-за посадки вискакує танк (Юра якраз тільки приїхав з хлопцями), і першим же вистрілом Юрі пів голови знесло зразу… Командиру я дзвонив. Він каже, смерть була блискавична, він навіть нічого й не зрозумів, що трапилося…»

Так загинув воїн славетної 93-ї бригади «Холодний Яр». Воїн, який народився і виріс у вільнолюбивому Холодноярському краї. Наказом Президента України від 23 березня 2023 року Юрій Іванович Глоба нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований полеглий захисник України у Дніпрі. Зараз його син Віталій працює на фірмі, що виготовляє дрони для ЗСУ. Донька вийшла заміж, народила хлопчика Богданчика, але внука дідусь, на жаль, так і не побачив.

Тільки добрі й теплі спогади зберігають рідні і друзі про полеглого Героя. Василь Іванович, згадуючи брата говорить: «Юра прожив життя – ні одної людини не образив, ні одного ворога не нажив, навіть мухи не скривдив. Був до всього лояльний, душевний. Його всі поважали».

Колишня однокласниця Тамара Линник після загибелі товариша написала: «Цей світ став біднішим на одну прекрасну людину – мого друга і однокласника Глобу Юру. Він би знову і знову вражав нас своєю добротою, розумом, гарним настроєм, оптимізмом, прагненням допомогти людям. Я сумую, і ніякі вивірені та ретельно підібрані слова не зможуть передати цього почуття. Доземний уклін тобі, Герою! Дякую, що наближав нашу Перемогу!»

Наталія ПУГАЧ, старший науковий
Співробітник історичного музею КДІКЗ