Кам’янський заповідник

“Мені встократ сьогодні не байдуже,
що буде завтра на моїй землі…”
Останньою краплею стала анексія Криму, яку письменник не пережив. «Я убитий, приголомшений… Це величезна втрата. Це один з наших українських «атлантів» у Криму, на яких український дух тримався», – писав про товариша Віктор Качула, головний редактор газети «Кримська світлиця».
«Данило Андрійович був дуже скромною людиною, він ніколи ні з ким не конфліктував, але глибоко переживав за долю українського народу, і свої переживання висловлював в талановитих поезіях. Він був поетом від Бога, бо присвячував свої твори найголовнішому – душі людській»,
– сказав під час прощання з поетом глава сімферопольського товариства «Просвіта» Павло Власенко.
Уродженець Шевченкового краю (с.Ребедайлівка Кам’янського району) Данило Кононенко проходив строкову армійську службу в Криму, де згодом закінчив Сімферопольський педінститут, створив родину й залишився.
«Він жив у Криму понад 50 років! Це багато для того, аби при бажанні удати, що забув рідну мову, що не розумієш її, – написала Тамара Костецька. – Не раз російськомовні письменники Криму серйозно радили Кононенкові: та кинь ти писати своїм хохляцьким язиком, пиши по нашому і тиражі твоїх книг будуть не 300-500 примірників, а 8-10 тисяч. Данило Андрійович тільки гірко посміхався.
Бувало, і його навідували сумніви: ну чому саме йому судилося жити серед чужих людей, не в своєму краю, та ще ж і якому – краю Тараса Шевченка, де тебе всі розуміють, ніхто тобі не тисне на психіку, не глузує з твоєї мови і вимови, не чуєш і не бачиш, як якийсь невіглас свідомо топчеться по твоєму найріднішому, найсокровеннішому… Чому саме ти лишився тут на поталу чужинцям, на глум, глузування, зневагу… Але живеш, бо мусиш хоч ти будити цей притлумлений народ, цих приспаних земляків – кримських українців. Мусиш звертатися до них, пробуджувати до свого, національного».
Українці мої, пробудіться
Не будьте байдужі:
Ваша доля таки ж бо у ваших
У дужих руках!
Хай же сповняться гордістю
Ваші застояні душі,
Доки жар українства
Іще не погас, не зачах!»
Данило Кононенко був одним з організаторів Товариства української мови в Криму, був його першим головою. Він – один із засновників та незмінних редакторів єдиної української газети на теренах Криму «Кримська світлиця», очолював Кримську організацію Національної спілки письменників України, був заступником голови Кримського республіканського товариства «Україна», членом правління Всекримського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Український поет, перекладач, публіцист, член Національної Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв АРК, заслужений журналіст України, Данило Кононенко писав лише українською мовою. Він автор поетичних збірок «Джерело» (1972), «На весняному березі» (1979), «Квітучих соняхів оркестр» (1982), «З любові й добра» (1989), «Ми виростали в повоєнні роки» (1995 р.), упорядник поетичної антології «Люблю тебе, мій Криме!».
Василь Латанський згадував: «Чи не найкращі ліричні сторінки його поезій – про малу батьківщину, Черкащину… Данило Кононенко не любив високих слів, патетики, але якось довірливо зізнався: усім, чого досяг як письменник, як людина, причетна до культури рідного народу, завдячую отчому краю».
Знову в Кам’янку подумки лину
До тієї святої землі,
Де колись посадив я калину
Біля хати у ріднім селі.
Де ходив навпрошки через поле
В першу школу у восьмий «в» клас…
Я ті дні не забуду ніколи,
Не забуду я, друзі, й про вас!
Дорогі вчителі мої, де ви?
Як живеться вам в ріднім краю?
Білий цвіт осипають дерева
І на голови ваші… й мою.
І розцвічену рідну калину
Знов цілують вітри на льоту.
Я до Кам’янки подумки лину —
На вітчизну мою золоту!..
Серед письменників нашого краю саме Данило Кононенко найбільше творів присвятив рідній Кам’янській землі. Робив це щиро, з любов’ю і відданістю.
За Тясмином синіє далина,
За Тясмином поля до неокраю.
Красо моя, я іншої не знаю.
В моєму серці ти навік одна…
Щороку земляки поета вшановують його світлу пам’ять. Напередодні, 14 січня в історичному музеї Кам’янського державного історико-культурного заповідника відбувся вечір пам’яті «На цій землі я жив». Літературно-музична композиція була побудована на спогадах друзів, колег Данила Андрійовича та творах українських композиторів.
У заході взяли участь вихованці дитячої літстудії «Брость» ім. Д.Кононенка: Аріна Прудка, Поліна Касян, Марія Гудименко, Злата Калієвська та представники «Молодіжного об’єднання Нове покоління Кам’янщини» Веніамін Кодь і Олександр Січкар. Ведучі також поділилися власною творчістю, у виконанні юних авторів прозвучала власна поезія і проза. Музичну частину забезпечували: камерний ансамбль Кам’янського заповідника під керівництвом Тетяни Голуб, юні піаністки, вихованки Кам’янської ДМШ Поліна Касян та Аріна Прудка. Прозвучала пісня на слова Данила Кононенка «Рідна мова» у виконанні автора музики Таміли Чупак.

Щиро дякуємо Збройним Силам України за можливість проводити просвітницькі заходи, жити і творити! Слава Україні! Героям Слава!