Героям слава!
ЖИТТЯ КОРОТКЕ, АЛЕ ВОНО МОЖЕ БУТИ
НАПОВНЕНЕ ЗМІСТОМ, ЯКЩО МИ ДІЛИМО
ЙОГО З ТИМИ, КОГО ЛЮБИМО…
Світлій пам’яті Олександра Рибалка.
А ти на небо зовсім рано полетів,
В обійми Бога, що прийняв тебе до себе.
Розлуки з рідними ти не чекав і не хотів,
Залишив біль і смуток, що без тебе…
Українські військові – безстрашні, мужні Герої, які до останнього подиху стоять на захисті нашої Батьківщини та народу. Весь світ сьогодні є свідком неймовірного героїзму та незламності духу захисників, тому вони заслуговують на те, щоб їх шанували, щоб про них пам’ятали… І в річницю смерті одного із таких героїв-захисників ми схиляємо наші голови перед його безсмертям. А ім’я Героя – Рибалко Олександр Сергійович.
Сьогодні я хочу, щоб всі згадали його з гордістю і знали: такі, як він, назавжди залишатимуться в нашій пам’яті та серцях, тому що навчали нас любити свою країну, бути вірними друзями і боротися за волю та незалежність.
Мій чоловік, Рибалко Олександр Сергійович, народився 23 вересня 1982 року в селі Чичиркозівці Звенигородського району. Саша був найстаршим серед трьох дітей родини. У 1985 році сім’я Рибалків переїздить у невеличке мальовниче містечко Кам’янка, де Сашко навчається і в 1999 році закінчує загальноосвітню школу №2. Ми з донькою пишаємося тим, що люди пам’ятають нашого тата.
Спогади класного керівника Світлани Геннадіївни Король (Гончарової): «Мені сумно і боляче від того, що вже четверо моїх учнів, в яких я була класним керівником, загинули на цій безжальній війні, яку розв’язала росія проти України. Саша Рибалко був учнем класу, в якому я розпочала свою роботу як класний керівник. І тому, мабуть, я найкраще пам’ятаю цих дітей, кожного з них. Сашуня був завжди привітним, сором’язливим хлопчиком. Він був напрочуд щирим, врівноваженим, спокійним та вихованим учнем. Надійний, готовий завжди прийти на допомогу. Таким він запам’ятався мені та своїм однокласникам. Олександр був з тих людей, які говорять: «Якщо не я, то хто?» Небеса забирають найкращий цвіт української нації. Пішов від нас і наш Саша. Він став ще одним Ангелом-охоронцем для нас, для України».
Всі мої думки про нього, про короткий, але яскравий життєвий шлях мого коханого чоловіка. У 2001 році він був призваний на строкову службу, яку проходив у м. Умань в/ч А-3428, а я проводжала і чекала його. Закінчивши службу, здобув робітничу професію каменяра у м. Черкаси. Згодом переїхав до Кіровограда (нині Кропивницький), де навчалася я – його кохана Юля. Ми з одного міста, але справжнє кохання запалахкотіло між нами ще на дискотеці «Сахарка» в далекому 2000 році, де Сашко запропонував мені, юній блакитноокій дівчині, потанцювати разом, потім – довести додому, а потім і зустрічатися.
Кожна наша зустріч була фантастичною, неймовірною, незабутньою, а коли Сашко зрозумів, що я – саме та дівчина, яка йому потрібна для життя, запропонував мені і руку, і серце. Чи могла я відмовити? Звісно, ні, адже кохала його безтямно. З тих пір ми були нерозлучними. Одружилися 5 березня 2005 року, а восени народилася донечка Веронічка, яку ми ростили, як чарівну квіточку.
Кожен герой – не тільки мужній воїн, але й людина, яка несе в собі любов і підтримку для своєї родини. Мій Олександр був не лише воїном, але й коханим чоловіком, який завжди знаходив час для своєї родини, навіть у найскладніші моменти. Ми були сенсом його життя, я це відчувала завжди.
Мій Саша – найкраща людина у світі, він завжди був надійною опорою для мене, адже підтримував у всіх починаннях. Його підтримка проявлялася не лише в словах, а й у діях: він активно допомагав з організацією всього того, що я надумала, а мої робочі проєкти з фізики (завжди згадую це з усмішкою) треба було виконати спочатку йому, а потім навчити мене. Саша ділився ідеями їхнього втілення та представлення, а лише потім я навчала дітей.
Олександр знав, що затишок у домі – це важливий аспект щасливого життя. Він створював комфортну атмосферу, де кожен міг почуватися затишно та спокійно. Завдяки його старанням у домі завжди панувала гармонія. Мій Олександр любив готувати смачні страви, це в нього неперевершено виходило, створював та підтримував домашній затишок (у кімнаті, кухні у нас кольорові ліхтарики, у ванній – аромапалички). Більшу частину свого життя Саша присвятив мені, це найщасливіші моменти мого життя, і тому дуже тяжко нам із донькою без нього.
Ми – звичайна українська сім’я, яка мріяла про майбутнє. Не уявляю свого життя без чоловіка. Кохання вічне, я в цьому переконана. Нам ніхто не заважав бути щасливими, як би не війна.
Олександр, як люблячий тато, завжди намагався створити для донечки особливі моменти: ігри на свіжому повітрі, спільні прогулянки в парку, вечірні читання казок або перегляд мультфільмів. Він знав, як важливо, щоб донька відчувала себе улюбленою та дорогою. Татусь ніколи не пропускав можливості подарувати їй усмішку, чи то через сюрприз, чи то через теплі слова підтримки. Мій Саша був готовий на все, щоб зробити свою доньку щасливою. Він допомагав у навчанні, підтримував її хобі (танці) та завжди схвалював мрії та бажання. Його безмежна підтримка й увага створювали атмосферу, в якій донька могла впевнено рости та розвиватися. Кожен день, проводячи з донькою, Олександр не лише дбав про її фізичний добробут, а й формував у неї впевненість у собі та вміння вірити в свої сили.
Для нього було важливо, щоб Вероніка знала: у будь-який момент може розраховувати на свого тата, який завжди готовий прийти на допомогу і підтримати. В його очах донечка залишалася найкрасивішою принцесою, і він робив все можливе, щоб вона почувалася такою.
Донька Вероніка пам’ятає свого тата як мужнього, надійного, турботливого та часто звертається до нього: «Ти пройшов те пекло, втратив багато побратимів, постійно казав, що на їхньому місці міг бути і ти, казав, що будеш нести пам’ять про них, багато чого не розповідав, все відкладав на потім, хотів книгу написати в майбутньому про все пережите на війні. Їжа ніколи не буде такою смачною, бо вона не буде приготована тобою, ти так обожнював цей процес. Я не люблю рибу тільки тому, що треба бруднити руки, щоб прибрати з неї кісточки, тому ти завжди чистив мені її, щоб я тільки виделочкою наколювала. Частина мене померла в цей день, тепер я зламана, неповноцінна, незахищена, тепер ти ніколи більше не назвеш мене своїм Горобенятком. Ніколи…»
У 2007 році Олександр закінчив Кіровоградський будівельний технікум та здобув спеціальність «Обслуговування устаткування і систем газопостачання». У Кропивницькому ми придбали маленьке житло, де і почали облаштовувати своє затишне гніздечко. Я працювала в школі, донька відвідувала спочатку дитсадок, пізніше – школу та гуртки, а Саша працював на будівництві, та все ж встигав допомагати мені ростити донечку, готувати сніданки, зустрічати з роботи та школи своїх дівчат. Коли Вероніка підросла, ми вирішили поліпшити свій добробут. Дочекавшись моєї відпустки, ми вирушали разом на заробітки за кордон. Кожного літа працювали, а потім і відпочивали разом.
Більшу частину свого трудового стажу Олександр має в приватному підприємстві «Кіровоградська міжобласна спеціальна науково-реставраційна проєктно-виробнича майстерня». Колега, дядько Шурік, згадує: «Сашко був для нас бригадиром, бо вмів ухвалювати важливі рішення, завжди спокійний та врівноважений. Хоч і був набагато молодшим від мене, та його думка під час пошуку правильного рішення завжди переважала. Говорив: «Дєд, не хвилюйся, я тобі у всьому допоможу, ще й у старості догляну».
І так день за днем, рік за роком ми будували плани, втілювали мрії в життя…
Але настав ранок 24 лютого 2022 року, чорний ранок для всієї країни. В Україні розпочалася повномасштабна війна. І 25.02.2022 року мій Сашуня, Олександр Рибалко, самостійно, не запитуючи мене, з’явився до військкомату у місті Кропивницькому, адже хотів бути в перших рядах захисників своєї Батьківщини, своєї родини, та був мобілізований 27.02.2022 на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.22. Проходив військову службу рядовий Рибалко О.С. майстер-номера обслуги 2 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А0989 (56 бригада Адн 3 бат). Не було часу думати про щось, окрім як допомоги Саші та його побратимам.
Мій Олександр брав участь у бойових діях у складі артилерійського розрахунку (10-12 осіб), який відзначався високим рівнем злагодженості та взаємодоповнюваності. При будь якій розмові я завжди записувала будь-яку інформацію, якої Саша говорив мало. Район проведення операцій: Донецька область (Красногорівка, Тоненьке, Ласточкине, Піски, Сєверне, Первомайське). Побратими розповідали, що біля населеного пункту Водяне відпрацьовували по баштах донецького аеропорту. Під час виїздів адреналін та молитва були їхніми супутниками у боротьбі за Україну.
У серпні 2022 року внаслідок обстрілу артилерійського розрахунку поблизу населеного пункту Карлівка Донецької області при здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій області, пов’язане з захистом Батьківщини під час дії воєнного стану та виконанням обов’язків військової служби Рибалко Олександр отримав поранення колінного суглоба з артилерійської системи 122-155 калібру. Після тривалого лікування у військових госпіталях, у листопаді 2022 року я відвезла коханого назад. Саша знову став у стрій, а я, їдучи додому, поривалася повернутися до нього, забрати і не відпускати. Згодом за виконане завдання, під час якого і отримав поранення, мій Олександр був нагороджений іменним годинником АДН 56 ОММпБ та мріяв подарувати його онукам.
31 березня 2023 року Сашу було переведено на посаду навідника 1-го мотопіхотного відділення 2-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти військової частини А2988. А в квітні 2023 року він був звільнений у запас за сімейними обставинами, але думками завжди був із побратимами, серед яких були вже й загиблі. Говорив: «Як це без мене війна закінчиться?»
Дуже тяжко проходило повернення Саші до цивільного життя. Тривожний стан та думки не відпускали його, сумував за побратимами. Хотів повернутися до війська знову. Але не судилося. 22.01.2024 серце мого коханого захисника не витримало… Відійшов у вічність, де зустрівся з іншими побратимами. І ось мій воїн, Олександр Рибалко, знову в строю, тільки в небеснім. А вдома залишилась ми: я, донька, мама, сестра, брат. А ще авто, яке так обожнював наш Сашко.
Олександр мав палке захоплення подорожами на авто, яке відкривало для нього нові горизонти і дарувало незабутні враження. Він умів насолоджуватися кожним моментом за кермом, прагнув дослідити нові місця та знайти унікальні куточки природи. Особливо любив вирушати в подорожі до тайги у Швеції та до лісів у Фінляндії, де природа вражала своєю величчю та красою.
Подорожуючи Швецією, мій Саша захоплювався безкрайніми просторами тайги, де густі хвойні ліси перепліталися з кристально чистими ріками. Він насолоджувався тишею та спокоєм, які можна було знайти лише в обіймах природи. Ці моменти дарували йому відчуття свободи, яке було таке важливе для нього. Ліси Фінляндії вабили Олександра своїм таємничим шармом. Він планував показати мені ті місця, які відвідав сам. Поїздки збагатили його досвід, дозволяли відволікатися від повсякденності. Саша завжди ділився з нами моментами, які вражали його душу. Я дуже хочу відвідати ті місця, про які він нам з донькою розповідав та які ще планував відвідати.
Прізвище Рибалко для мого чоловіка було не просто прізвищем, а відображенням життєвого захоплення. Його рибальський досвід охоплював села Черкаської та Кіровоградської областей, а рибальське спорядження супроводжувало його навіть у закордонних подорожах. Найбільш яскраві враження він отримав від риболовлі у Фінляндії та Швеції, характеризуючи їх як унікальні.
І сьогодні я хочу, щоб мого чоловіка пам’ятали не лише як захисника, а й як людину, яка вміла жити повним життям і знаходити радість у простих речах.
Музика супроводжувала Сашу протягом його короткого шляху та відображала характер, енергію, любов до життя, а він її безмежно любив. І це був рок. Саме він надихав мого чоловіка на сміливість, силу та рішучість. Він вмів насолоджуватися кожним звуком, адже музика була не лише розвагою, а способом висловити свої емоції. Незалежно від обставин Олександр завжди мав радіопрогравач під рукою: в будинку, автомобілі та навіть під час служби на війні. Вдома він створював атмосферу, наповнену звуками улюблених рок-груп, які надавали кожному моменту особливого колориту. Саша любив слухати музику, коли готував, працював або просто відпочивав, а наші друзі завжди знали, що можуть прийти в гості, щоб насолодитися спільним прослуховуванням улюблених треків. Навіть під час війни, коли обставини були складними, музика залишалася його вірним супутником.
Побратим Анатолій звернувся до мене з такими словами: «Привіт, Юлю, вибач, що сьогодні не з вами, але хочу щоб всі знали: Сашко був кращим. Надійний друг і вірний побратим. Він був єдиним, кого я можу справді назвати побратимом. Людина з добрим серцем, відкритою душею. Поруч з ним було легко і надійно. Він в моєму серці назавжди. Герої не вмирають!»
Наша родина знає, що мій Олександр був справжнім патріотом, людиною, яка любила свою країну, він не просто служив, він жив і дихав справою, надихаючи інших своїм прикладом. У часи випробувань він був тією опорою, на яку можна покластися. Його мужність та рішучість стали символом сили та відваги для всіх нас.
Нікому не бажаю говорити з портретом найдорожчої людини, але звертаюсь до серця кожного, хто переймається майбутнім нашої країни. Зараз, як ніколи, важливо підтримувати одне одного, діяти чесно й відповідально, обирати майбутнє не лише для себе, але й для наступних поколінь. Будь-які зусилля, спрямовані на згуртованість, розвиток і добробут країни, мають величезне значення. Зберігайте силу духу та пам’ятайте: кожен з нас має можливість зробити свій внесок у краще майбутнє.
Мій коханий Олександр залишив нам безцінний урок: життя коротке, але воно може бути наповнене змістом, якщо ми ділимо його з тими, кого любимо, і боремося за те, у що віримо. Слава Україні! Героям слава!
ЮЛІЯ РИБАЛКО