Кам’янський заповідник

Кам’янський край завжди вабив своєю красою різних талановитих особистостей. Сюди постійно чи то приїжджали, чи то працювали або природно були звідси родом різні митці й автори, відомі на загал як всієї Черкащини, так і України в цілому. Переважно, присутність таких персон була обумовлена сімейними обставинами та робочими моментами, але траплялись й винятки. Видатний поет, громадський діяч та політик Дмитро Васильович Павличко теж побував у нашому краї. І на відміну від своїх попередників його візити сюди були зумовлені не пошуком натхнення чи професійною направленістю, а політичною діяльністю. Саме про ці моменти і йтиметься у даному дослідженні.

Після проголошення Незалежності України у 1991 р. здебільшого консервативне політичне життя на місцях значно пожвавилось. На фоні загальнодержавних тенденцій почали діяти осередки національно-демократичних партій, які організовували проведення різних мітингів, протестів, акцій, де піднімались актуальні проблеми життя: скрутне економічне становище, неефективна діяльність влади у різних напрямах, кадрові зміни тощо. В той же час колишня компартійна еліта, яка в основному продовжувала перебувати на керівних посадах шукала шляхи власної реінкарнації, порозуміння з опозицією та зосередження за нових обставин саме в своїх руках засобів виробництва й важелів впливу на господарську й політичну ситуацію.

На фоні таких обставин визрівала суспільна думка щодо надзвичайної важливості персонального складу парламенту України, оновлення якого посприяло б проведенню реформ та зміні суспільно-політичної й економічної ситуації в країні. Значимим поштовхом до цього стали події літа 1993 р.

На початку червня на Донбасі почався безстроковий страйк шахтарів. В подальшому це могло призвести до великої економічної кризи. Щоб уникнути цього Верховна Рада України виконала вимогу мітингувальників – оголосила про проведення консультативного референдуму щодо недовіри парламенту і Президенту України. Всенародне голосування призначили на 26 вересня 1993 р. Однак референдум не відбувся. За 2 дні до його проведення, після консультацій депутатського корпусу з президентом Леонідом Кравчуком, Верховна Рада України скасувала референдум та призначила дочасні парламентські та президентські вибори на наступний 1994 рік. Датою виборів Верховної Ради було визначено 27 березня 1994 р.

Наприкінці 1993 р. в Україні почалася виборча кампанія. Вибори відбувались за мажоритарною системою – тобто, 450 депутатів обирали від окремих виборчих округів, сформованих по всій країні. Кам’янка і район ввійшли до 428-го Чигиринського виборчого округу.

На почесний та відповідальний пост народного обранця висунули свої кандидатури аж 13 претендентів. Серед них виокремлювалась постать видатного українського поета та вже знаного на той час політика Дмитра Васильовича Павличка. Коротко окреслимо його біографічну стежину.

Д.Павличко народився 28 вересня 1929 р. в с. Стопчатів Косівського району Івано-Франківської області. У 1953 р. він закінчив філологічний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка. Надалі працював на літературній ниві. З 1956 р. Павличко – завідувач відділу поезії журналу “Жовтень”. У 1960-ті рр. він працював секретарем правління спілки письменників України та сценаристом кіностудії ім. О.Довженка. З 1970 по 1978 рр. Дмитро Васильович – головний редактор журналу “Всесвіт”. В подальшому він знову став секретарем спілки письменників України.
З початком процесів Перебудови в СРСР у середині 1980-х рр. Дмитро Павличко активно долучився до суспільно-політичного життя в Україні. У лютому 1989 р. саме він став першим очільником Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. У вересні 1989 р. Д.Павличко разом із колегами-письменниками стали ініціаторами утворення національної масової громадсько-політичної організації – Народного Руху України. Незважаючи на те, що ще з 1954 р. Д.Павличко був членом комуністичної партії, він, будучи українським патріотом, гармонійно влився до національно-демократичних процесів, в подальшому ставши одним з його очільників.

У березні 1990 року Дмитро Павличко обраний депутатом Верховної Ради України І-го скликання від Збаразького виборчого округу № 358 (Тернопільська область). Невдовзі він долучився до новопосталої Демократичної партії України (ДемПУ) та активно включився до національно-революційної боротьби проти радянського режиму. У дні путчу ДКНС у СРСР 19 – 22 серпня 1991 р. рішуче засудив заколотників, ініціював разом із іншими депутатами недопущення поїздки голови Верховної Ради України Л.Кравчука на підписання нового союзного договору та проголошення Акту про Незалежність України 24 серпня 1991 р. В подальшому Дмитро Павличко був активним парламентарем, очолюючи фракцію ДемПУ у Верховній Раді І-го скликання. Зазначимо, що з часом ця політична сила зайняла досить лояльну позицію до президента Л.Кравчука та його діяльності.

Після політичної кризи літа-осені 1993 р. та проголошення дочасних парламентських виборів в Україні представники Демократичної партії повсюдно делегували своїх кандидатів на виборчі округи в Україні. Дмитро Васильович Павличко, найбільш впізнавана особа в партії, став кандидатом у депутати на 428-му Чигиринському виборчому окрузі. Мотивом його політичної боротьби саме в цьому регіоні стало розповсюдження ідей національно-демократичного руху на місцях, протистояння консервативним комуністичним елітам та розширення в цілому представництва проукраїнських сил у парламенті. З цього приводу Дмитро Васильович говорив наступне: “Для мене важливіше здобути перемогу тут на Черкащині, де патріотичні сили ще досить слабкі, аніж на окрузі Заходу України, де очевидно пройде проукраїнський кандидат”.

23 грудня Дмитро Павличко приїхав до Кам’янки, де провів зустріч з представниками місцевих осередків партій демократичного спрямування. На той час тут діяли різні регіональні угрупування: Українська республіканська партія (УРП, керівник – Нестерчук О.В.), Народний рух України (НРУ, керівник – Даниленко В.І.), Партія демократичного відродження України (ПДВУ, голова – Кужіль В.П.), ДемПУ (очільник – Школа М.). Зустріч відбувалась в управі місцевого осередку НРУ, котра розміщувалась в одній з кімнат будівлі, де зараз знаходиться історичний музей Кам’янського заповідника.

Дмитро Павличко прибув зі своїми довіреними особами з Черкас: лікарем Любов Майбородою та викладачем Станіславом Губарем. Всі вони провели досить насичений діалог з політичним активом Кам’янщини.

В.Даниленко та В.Кужіль запитували Д.Павличка про причини підтримки президента Кравчука. В.Пустовий та В.Скляренко нарікали на засилля комуністів та їхніх прихильників як у Верховній Раді, так і у виборчих комісіях на місцях. Дмитро Васильович виважено та аргументовано відповів на питання. Щодо Л.Кравчука – висловився, що не зважаючи на його комуністичне минуле, він йде на діалог та дослухається до критиків. Щодо комісій та складу парламенту – запевнив, що це залежить від політичного активу на місцях, впливу агітації та ширшого розгортання національно-демократичного руху.

Ю.Короленко (очільник місцевого осередку товариcтва “Просвіта” ) та О.Нестерчук підтримали кандидатуру Д.Павличка як обранця громади. Олександр Васильович зокрема зазначив, що Павличко – випробувана в парламентських баталіях людина і в ньому впевненні патріоти України. Відповідно голосувати треба саме за нього.

Після завершення зустрічі присутні почергово, хто ще мав запитання, переговорили з кандидатом. Перед від’їздом, біля автівки Дмитра Васильовича (чорна “Волга”), В.Скляренко читав гостю свої поетичні творіння. Це дійство трішки затягнулось, через що довелось кам’янчанам зупинити свого побратима та нарешті відпустити Павличка. Вже невдовзі були визначені його довірені особи. Ними стали М.Шульський, В.Короленко та Ф.Людний.

9 січня 1994 р. відбулася конференція Черкаської обласної організації УРП, на якій було офіційно підтримано кандидатуру Д.Павличка як висуванця на пост народного депутата України по 428-му Чигиринському виборчому окрузі. На конференції перебували і представники Кам’янського осередку УРП – О.Нестерчук та М.Андрущенко.

Невдовзі сформувався весь перелік кандидатів по округу. Серед головних претендентів розглядались: голова Кам’янського народного суду П.І.Бондаренко, міський голова Кам’янки В.Д.Марчук, голова чигиринського колгоспу “Слава” І.І.Васюра, ветлікар В.О.Корх та власне Д.В.Павличко. У лютому місяці 1994 р. розпочалась агітаційна виборча кампанія.

Села і містечка округу Дмитро Васильович об’їжджав на своїй автівці разом з довіреними особами. Місцевий же партактив допомагав організовувати зустрічі, друкував і роздавав агітаційну продукцію, брав участь у спілкуванні з виборцями тощо.

В другій половині лютого відбулась зустріч Павличка з мешканцями с.Телепино у сільському Будинку культури. Було холодно та некомфортно, але знаний всім, в першу чергу, талановитий поет мав гарний та щирий виступ. Попри це, приїжджий кандидат, в більшості, сприймався байдуже, а то і взагалі – вороже. Лише у небагатьох жителів він відверто викликав прихильність та симпатію.
Через кілька днів відбулась зустріч з жителями сусіднього села – Вербівка. Дмитро Павличко в ході спілкування з виборцями задавав питання присутнім тут голові сільради, районного споживчого товариства та вузла зв’язку, цікавився життям громади тощо. В цілому, за свідченням сучасників, у Вербівці Павличка сприйняли краще, аніж у Телепино.

Зазначимо, що багатьох людей насторожував той факт, що Дмитро Павличко – заїжджий зі сторони політик. Серед населення ж превалювали настрої щодо обрання депутатом саме місцевого представника, якому будуть ближчими проблеми його рідних теренів, вирішенням яких він однозначно займатиметься, що не можна сказати про нетутешнього мешканця. Забігаючи наперед скажемо, що саме ця ідеологема по суті визначила результати виборів.

3-го березня мала проходити зустріч Д.Павличка із працівниками кам’янського машинобудівного заводу. Однак, за дивним збігом обставин, у заводі саме того дня “раптово” пропала електроенергія і всіх працівників після обіду відпустили по домам.

Невдалим для Дмитра Васильовича виявився і запланований через кілька днів візит до с.Ребедайлівка. М.Шульський та О.Нестерчук заплановали зустріч у сільському клубі. Напередодні вони розклеювали афіші, кидали в поштові скриньки запрошення, усно говорили людям про приїзд кандидата. Але часто ці афіші в той же день зривали, селяни якось байдуже ставились до візиту й через швидкоплинність процесу організації зустрічі, на неї прийшли лише кілька осіб, через що прибуття Павличка на спілкування скасували.

У Кам’янці ж зустріч з виборцями пройшла успішно. Довірені особи Д.Павлчика – Ю.Короленко та М.Шульський – у перших числах березня домовились із керівництвом Будинку культури про надання приміщення для спілкування з кам’янчанами. Але оскільки на означений час – 17.00 год – на сцені відбувалась репетиція музичних колективів, то для зустрічі погодили надати лише фойє у будинку. Але це був досить успішний варіант вирішення проблеми.

Спочатку на зустріч прийшло мало людей, але далі ситуація покращилась. Зокрема, після репетиції зі сцени у фойє прийшли представники хору ветеранів. Павличкові говорили, що з учасниками війни буде складний діалог, але Дмитро Васильович досить зважено та вільно з ними спілкувався. Були звісно і окремі особи-провокатори, які ностальгували за комуністичним режимом та зачитували традиційні міфи радянської влади, однак на позитивний настрій та в цілому конструктивний діалог це не вплинуло.

Підтримку кандидату своїми висловлюваннями та самим фактом присутності демонстрували представники національно-демократичного табору Кам’янщини: В.Пустовий, В.Кужіль, М.Андрущенко, В.Забой, М.Шульський, Ф.Людний, Ю.Короленко та інші. Це значно мотивувало Дмитра Васильовича та стимулювало до ще кращої промови перед виборцями. Цікавий факт: під час спілкування з кам’янчанами на сцені Будинку культури один із музичних колективів репетирував виконання всесвітньовідомої української пісні на слова Д.Павличка “Два кольори”. Однозначно, це ще більше надихнуло автора та покращило його настрій.

На спілкування з кандидатом прибули і представники різночинної місцевої інтелігенції, зокрема бібліотекари. Скориставшись таким сприятливим моментом, вони взяли автографи в Павличка, який підписав свої різні поетичні збірки. Ці книги і нині зберігаються вдома у кам’янчан, являючись унікальною пам’яткою публіцистики.

Після зустрічі частина представників штабу Павличка разом із кандидатом пішли на вечерю до дому Ю.Короленка. Тут проходило більш тісне спілкування. Дмитро Васильович був на рівні з усіма, відповідав на різні запитання, жартував, не проявляючи жодним чином ніякої зверхності та неповаги.

В наступні дні кам’янські агітатори Д.Павличка перебували на виїзді в інших селах Кам’янського району. Зокрема, вони відвідали Жаботин, Флярківку, Завадівку, Лубенці та Куликівку. Тут перед виборцями виступали довірені особи кандидата – Микола Шульський та Юрій Короленко.

Через кілька днів у Кам’янці Дмитро Васильович організував великий музичний концерт. Дійство відбувалось у Будинку культури. На підтримку Павличка до Кам’янки приїхала співачка Діана Петриненко та артистка Ніла Крюкова. Перша наживо продемонструвала містянам свій прекрасний голос, а друга – чудово читала вірші, в тому числі авторства Д.Павличка. Під час виступу останньої, за спогадами О.Нестерчука, колишній очільник кам’янського райкому М.Тамко крикнув із залу, що не треба тут політики, бо люди прийшли на концерт. У відповідь Ніла Валеріївна прочитала ще один вірш Павличка і показала на Тамка. Ефект від цього був досить сильним. Натомість рухівець В.Пустовий крикнув: “Слава Павличкові!”

Після концерту Дмитро Васильович разом із дружиною Богданою, Нілою Крюковою, Олександром Нестерчуком й іншими поїхали на зустріч з виборцями у Чигирин. У будинку культури, де проходила подія, були й інші кандидати у депутати, тож Павличко лише долучився до вже триваючого політичного дійства.

Спочатку перед громадою виступили довірені особи кандидата – Любов Майборода та Ніла Крюкова. Потім вже слово взяв сам Дмитро Павличко. Спілкування з виборцями пройшло у приємній атмосфері. Зал бурхливо реагував на різні відповіді Дмитра Васильовича та водночас нікчемні запитання до нього. Позиція Павличка щодо тієї чи іншої проблематики хвилювали як колишніх партократів, так і демократів. Звичайно, як часто траплялось завжди, були й різні казуси на зустрічі. Так, один літній старець прочитав вірша проти заїжджого поета, а що інший присутній чигиринець сказав, що цю поезію варто включити до маразматичної збірки.

На цій зустрічі був присутній і начальник Чигиринського вузла зв’язку О.Назаренко. Саме він на попередніх виборах до Верховної Ради України І-го склакання у 1990 р. став першим альтернативним по відношенню до комуністичних висуванців кандидатом у депутати на цьому Чигиринському окрузі. На жаль, тоді він програв вибори, але лише з невеликою різницею. Це стало поштовхом до розгортання національно-демократичних процесів у регіоні та широкого розповсюдження на місцях процесу “Перебудови”.

Після спілкування з виборцями О.Назаренко, котрий підтримував кандидатуру Д.Павлчика, запросив його з командою до себе. Після обговорення певних тем, Назаренко відвіз до готелю О.Нестерчука та Л.Майбороду. Там вони не сиділи без діла – склали текст рекламного ролика за Павличка, прорепетирували і записали на магнітофон. Вже згодом цю аудіоагітку транслювали радіомережею по Чигиринському районі.

Наступного дня команда Павличка їздила по селах району. Але ці візити були не дуже успішні, адже за настроями, більшість людей знало, а відтак і підтримувало місцевого голову колгоспу “Слава” Івана Васюру. Попри це, на Д.Павлчика складали різні пасквілі та контрагітки. Зокрема, знаючи його як поета, були розповсюджені написані від руки листівки з таким римованим текстом: “По дорозі, аж зі Львова, котить до нас бричка, то покинув рідний округ старий лис – Павличко. Хвалив Сталіна, Хрущова, усю тую еру, а тепер він прославляє Степана Бандеру”.

В даному контексті далося взнаки комуністичне минуле кандидата та його вірне служіння режиму впродовж майже 35 років. Звісно про заслуги в процесі здобуття Незалежності України, активізації національно-демократичного руху, поширення української мови та духовності у цьому “вірші” не згадували, зосередившись лише на негативі. Більше того, фактаж цього пасквіля не співпадав з дійсністю, оскільки у 1990 р. на виборах до Верховної Ради Д.Павличко був обраний не від якогось Львівського округу, а від Збаразького виборчого округу № 358 (Тернопільська область). Але, звісно, автору того “віршика” було байдуже, лише б колоту кинути. І це, зазначимо, свій негативний ефект таки мало.

Команда Павличка теж розповсюджувала серед населення різні агітки та листівки, а також передруковані вірші автора патріотичного змісту. Цю агітаційну продукцію також розміщували у різних населених пунктах на інформаційних дошках та стендах. Один із безпосередніх учасників цього процесу, О.Нестерчук зберіг у себе надрукований аркуш з віршами Дмитра Васильовича “Вставай з колін” та “Соромтесь нас, бо ми раби, встидайтесь нас, онуки…”, який роздавали виборцям. На цьому листі кам’янчанин попросив автора написати напутнє слово, що Павличко з радістю і зробив, вивівши вручну наступний текст: “Дорогому Сашкові Нестерчукові на спогад про тяжкі дні на Чигиринщині в березні 1994 р. Д.Павличко”.

27 березня 1994 р. відбулось голосування. Дмитро Павличко на дільницях в основному посідав 3-4 місця. Більше за нього проголосувало на Кам’янщині, дещо менше – на Чигринщині. В цілому по окрузі він зайняв аж 4 місце.

Якщо говорити про загальні підсумки голосування, то зазначимо, що більшість людей на терені Кам’янського району проголосували за М.Бондаренка, в той час як на Чигиринщині – за І.Васюру. Як наслідок, жоден із кандидатів не набрав більше 50 % голосів і тому на 10 квітня призначили другий тур виборів. Однак за 5 днів до голосування Бондаренко зняв свою кандидатуру і в день виборів залишився лише один безальтернативний варіант – Іван Васюра. Його і було обрано із результатом 92,9 %. Зважаючи на такі обставини, через відсутність альтернативи у другому турі, Верховна Рада України не відразу визнала його повноваження. Але все ж 11 травня 1994 р. І.Васюра прийняв присягу і став народним депутатом України ІІ-го скликання від 428-го Чигиринського виборчого округу.

В цілому, підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що в зв’язку із особливостями політичних процесів в Україні початку 1990-х рр. в Кам’янському краї побував талановитий митець та політичний діяч Дмитро Васильович Павличко. Він балотувався тут кандидатом у депутати до Верховної Ради України. Попри негативний результат на виборах 1994 р. Д.Павлчико відкрив тут для себе нові місця та території, а кам’янчани, які разом з ним проводили виборчу кампанію, назавжди залишили у своєму серці незабутні враження від спілкування з такою непересічною й всюди знаною особистістю.

Олександр Мушта,
Кам’янський заповідник