Кам’янський заповідник

29 вересня в Україні відзначається День пам’яті жертв Бабиного Яру. Саме 29 вересня 1941 року нацисти розпочали і цьому урочищі масові розстріли, перетворивши Бабин Яр на місце постійних убивств, що тривали майже 103 тижні. Бабин Яр став справжньою братською могилою і символом Голокосту в Україні.

Перший розстріл тут відбувся 27 вересня, коли були знищені 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилась поблизу Бабиного Яру. Наступними жертвами нацистського терору у вересні 1941 року стали роми, 5 таборів яких навколо Києва були цілковито знищені за кілька днів. За даними деяких істориків, у Бабиному Яру окупанти розстріляли 10 тисяч ромів. Далі нацисти взялися за єврейське населення. Саме Києву довелося першим випробувати на собі «остаточне вирішення єврейського питання».

За кілька днів після захоплення столиці України, 24 вересня 1941 року, відбулися вибухи на Хрещатику, внаслідок яких було знищено багато архітектурних прикрас та житлових кварталів Києва, загинуло чимало мирних жителів, а також солдатів і офіцерів Вермахту. Організаторами цих вибухів були радянські диверсанти, але німці звинуватили у них саме євреїв. Це і стало приводом до каральної експедиції.

28 вересня у Києві з’явилися оголошення українською, російською та німецькою мовами, в яких усім євреям міста наказували зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова. Необхідно було мати при собі документи, гроші, цінні та теплі речі. «Ті євреї, які не виконають цих вимог, будуть розстріляні», – говорилося в цьому наказі. Водночас Києвом розпускалися чутки, ніби євреїв «евакуйовуватимуть» – імовірно, до Палестини.

У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця. Багато з тих, хто прийшов, насправді гадали, що їх переселятимуть. Тому нескінченна колонна людей покірно, пішки йшла до колишнього єврейського цвинтаря. Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинилася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було…

Того дня, 29 вересня, до 18.00 години німці встигли розстріляти близько 22 тисяч осіб. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул. Табірній (сучасна Дорогожицька) і вбили наступного дня.

За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. Згідно з німецькими документами, розстріли в Києві безперервно продовжувалися до середини листопада 1941-го. Основну масу розстріляних у цей період становили євреї. Наймолодшій жертві було 3 дні, а найстаршій – 103 роки. Розстрілюючи людей, окупанти не рахували дітей до 3 років. Речі загиблих відвозили на склад, що містився в одній із шкіл міста. Нацисти передали їх етнічним німцям, які проживали на окупованих територіях.

Тих євреїв, які не послухалися наказу і переховувалися у знайомих, вишукували, звозили до тих само гаражів, а потім вантажівками доправляли до Бабиного Яру і вбивали.
Впродовж жовтня у Бабиному Яру були страчені ще тисячі – радянські військовополонені, партизани, цигани, психічно хворі, українські націоналісти-повстанці… Вбивства продовжувались до середини жовтня, зрештою, було вбито майже всіх київських євреїв – 50 тисяч людей. Щоб приховати злочини нацистів, німецькі сапери підірвали схили і засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Взимку 1941-1942-го у Бабиному Яру було закатовано 621 українського патріота, зокрема багато членів Організації Українських Націоналістів. Тут обірвалося життя української поетеси, члена ОУН Олени Теліги та її чоловіка.

Другий етап масових розстрілів припадає на кінець зими 1942 – середину серпня 1943. У цей час створюють Сирецький концтабір, в’язні якого заповнили своїми тілами Бабин Яр, ями у самому таборі й довкола нього. Це здебільшого підпільники й партизани: комуністи й українські націоналісти.

Заключний етап регулярних розстрілів відбувався у серпні-вересні 1943-го на фоні знищення раніше захоронених у Бабиному Яру тіл розстріляних. Цю «роботу» виконували ті ж в’язні Сирецького концтабору. Спалювали тіла в яру навпроти. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.

У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. Сьогодні в різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру – від 70 тис. до 200 тис. осіб.

Подібних Бабиних Ярів було багато по всій Україні, у тому числі й недалеко від Кам’янки… Наприкінці 1941 року нацисти влаштували гетто в сусідній Олександрівці, куди звозили євреїв з чотирьох районів Олександрівського гебіту (округу) – Олександрівського, Єлизаветградківського, Кам’янського та Чигиринського. На початку зими 1942 року в Олександрівському гетто перебувало близько 1000 осіб.

За спогадами очевидців, умови перебування там були надскладними: велика скупченість людей, холод, голод, відсутність ліків. Та найстрашнішим було те, що на всіх людей очікувала смерть…
Найбільші масові розстріли відбулись у квітні 1942 року, коли було знищено близько 300 євреїв, та у жовтні 1943 року, коли біля Олександрівки нацисти розстріляли ще кілька десятків мирних жителів, серед яких були роми, українці, росіяни.

Розстріли євреїв відбувалися і на території самої Кам’янки, зокрема в приміщенні районної поліції. Всього за період окупації у Кам’янці було знищено більше 350 єврейських громадян.
Вже після закінчення Другої світової війни на місці масових розстрілів євреїв спеціальна комісія проводила обстеження двох ям у балці, розташованій за 1,5 км на захід від Олександрівки, а також в яру урочища Загайки. В акті розкопок записано, що 28, 29, 30 листопада та 1 грудня 1968 року в балці за Олександрівкою з могили дістали 63 черепи, багато кісток людських скелетів, а також окремі частини людських тіл, у тому числі, 15 дитячих останків. В могилі було виявлено відстріляні гільзи і кулі з гвинтівок.

При розкопках 11-16 грудня 1968 року в яру урочища «Загайки» Кримчанського лісництва з могили дістали велику кількість кісток людських скелетів, 185 цілих і битих людських черепів, 67 людських останків, одягнутих в напівзотлілий одяг, а також окремі частини людських тіл з ознаками муміфікації. В могилі було виявлено 2 паспорти, велику кількість чоловічого, жіночого та дитячого одягу і взуття, стріляні гільзи, ножиці, гребінці та інші предмети особистого вжитку. Виходячи з кількості людських залишків, черепів та кісток, комісія вважає, що в цій могилі було поховано не менше 300-350 мирних єврейських громадян.

За рішенням комісії людські останки і кістки скелетів перепоховані на кладовищі селища Олександрівки Кіровоградської області 19 грудня 1968 року.

Восени 2009 року за ініціативою районних організацій Національної спілки краєзнавців України та Організації ветеранів України в Олександрівському Бабиному яру було встановлено пам’ятний знак у вигляді каменя, на який прикріплено меморіальну дошку з написом: «На цьому місці у квітні 1942 р. та у жовтні 1943 р. фашисти знищили сотні мирних жителів Олександрівського та сусідніх районів. Вічна пам’ять загиблим».

Наталія Пугач, старший науковий
співробітник історичного музею
Кам’янського ДІКЗу