Кам’янський заповідник

Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
В.Симоненко

Цьогоріч осінь видалася дуже дощовою і сльозливою. Це наче сама природа плаче, втрачаючи синів-захисників України. Безжальна війна забирає не лише життя, а й їхні мрії, майбутнє…
Саме дякуючи бійцям ЗСУ та ТРО – піхотинцям, які стоять в обороні на «нулівках», штурмовикам, артилеристам, танкістам, розвідникам, пілотам та багатьом іншим – ми маємо можливість жити в мирній Кам’янці. Ходити на роботу, до школи, займатися улюбленою справою, вирощувати хліб, будувати житло, мріяти…

Сьогодні моя розповідь про турботливого сина і батька, вірного товариша і побратима, відважного захисника… Про одного з тих, хто власним життям виборював нам мир і свободу, можливість жити в мирній вільній державі. Максим Олегович Бульба загинув за нас із вами, за нашу Україну, за її незалежність, за спокій сердець та за майбутнє кожного українця.

27 серпня 2022 року Максимові мало б виповнитися 32 роки, але… Осколок ворожої міни забрав його в рідних, близьких, друзів. Він назавжди залишився в нашій пам’яті 31-річним. Недокохав, недомріяв, недо…

Народився Максим Олегович Бульба в місті Кам’янці, краї вільного козацтва, Коліївщини та Холодноярщини. Був первістком у сім’ї. Ріс кмітливим, веселим, спортивним, допитливим, трудолюбивим хлопчиком. Навчався в середній школі №1. Дуже любив займатися спортом, відвідував секцію дзюдо, неодноразово захищаючи честь навчального закладу та міста. Брав участь у багатьох обласних, регіональних, республіканських, міжнародних турнірах, чемпіонатах, змаганнях з дзюдо, самбо, панкратіону, грепплінгу. За свої перемоги мав безліч нагород: дев’ять перших місць у змаганнях із дзюдо різних рівнів, чотири других місця, сім третіх; три перші місця з бойового самбо, одне – третє; два другі з гремпплінгу, велику кількість похвальних грамот та подяк. Мав звання «Кандидат у майстри спорту України».

Після закінчення школи Максим навчався в Харківському автодорожньому університеті. Після третього курсу був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Відслуживши, продовжив навчання. Отримавши спеціальність, працював спершу майстром ливарного виробництва цеху №6 на Кам’янському машинобудівному заводі, пізніше –
майстром з експлуатації та ремонту машин і механізмів дільниці 2 групи, цех №16 на станції «Кам’янка».

Максим мріяв про мирне і спокійне життя. Зустрів свою долю Аню, з якою одружився в 2017 році. І вже незабаром у молодих народився чудовий хлопчик Данііл, якого молодий тато обожнював.
Після повномасштабного вторгнення росії на територію України Максим не зміг спокійно сидіти дома. Він добровольцем пішов до військомату і вже 8 березня був призваний до лав ЗСУ, а з 27 березня захищав всіх нас від рашистської орди на «нулівці» в районі Авдіївської промзони.

Бійці 1 роти 110 ОМБ, які стоять на «Моноліті» біля Авдіїки, згадують свого побратима як мужнього відчайдуха із запальним характером, який любив правду. Він ніколи не ховався за спинами інших, чесно і віддано служив своїй Батьківщині. 15 липня внаслідок артилерійського обстрілу та отриманих поранень життєва стежина мужнього захисника, командира механізованого відділення механізованої роти ОМБ Максима Олеговича Бульби обірвалася…

Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи для рідних та близьких загиблого. Це невимовний біль та непоправна втрата, яку не пробачимо окупанту і ніколи не забудемо. Побратими Максима, бійці 110 ОМБ б’ють і битимуть рашистів і за себе, і за кожного загиблого товариша до повної перемоги над ворогом.

Всі ми, очевидці цих подій, будемо нести в собі цю війну до самої смерті. Але наш дух і віра в перемогу незламні. Ми вистоїмо, виживемо, на честь і в пам’ять про загиблих відбудуємо наші міста. Посадимо нові ліси, сквери і парки та збудуємо найкращу країну в світі.

Слава Україні!
Героям Слава!

Тамара Гордієнко
науковий співробітник
історичного музею КДІКЗ