Кам’янський заповідник

О, любий друже, милий друже,
Я за тобою сумую дуже!
Думками міцно обіймаю,
А потім в них я поринаю.
Вони мене не відпускають…
Та я ж не проти, хай тримають…
(Вірш-присвята Максима Бойка своєму другові Юрію Іванову)

Тих, хто правильно розуміє значення слова “обов’язок”, багато і за останні два роки стало ще більше. Вони різні. Бідні й заможні. Публічні й скромні. Вони рвуть своє серце і підставляють Батьківщині своє плече. Їхні руки зайняті автоматами, індивідуальними перев’язувальними пакетами, диктофонами й камерами. Вони сумлінно виконують роботу, часто не свою. У споконвічній боротьбі добра зі злом у кожного з них своє призначення.

Історія української держави та її народу – це витвір саме таких людей: справжніх українців, які поставили добробут своїх співвітчизників понад свої особисті та будь-які інші інтереси, були вірними своїй країні до останнього подиху та віддали всі свої сили і своє життя для її свободи й державності, могутності й процвітання.

Непросту місію поклав Бог на багатьох справжніх патріотів України, а серед них – і на двадцятисемирічного юнака Юрія Іванова, який, нічим особливим не виділявся серед своїх друзів, знайомих, односельців. Усі вони у важкий для своєї Батьківщини час, не вагаючись, стали на її захист. 19 березня 2023 року, тримаючи лінію оборони на Авдіївському напрямку, Юрій Валерійович Іванов доєднався до Воїнів Світла Небесного батальйону ЗСУ.

Народився Юрій на Кам’янщині, в мальовничому селі Грушківці, 5 травня 1995 року. Він був другою дитиною, крім нього в сім’ї виховувався ще старший брат Віталій. Батьки прищеплювали своїм дітям любов і повагу до людей та рідного краю. В 2002 році Юра став першокласником Грушківської загальноосвітньої школи. За час навчання проявив себе старанним, дисциплінованим, працьовитим учнем. Перша вчителька Ольга Олександрівна Гудій характеризує його як відповідального, скромного, доброзичливого, хорошого учня, готового завжди прийти на допомогу, який нікого в житті не міг скривдити. «На перший дзвінок Юру привели мама Лариса Іванівна та бабуся Марія. Хлопчик був дуже сором’язливий, весь час його погляд був опущений донизу. Дивився в невідомість з острахом, ніби вагався, мудрував: що мене тут, за стінами навчального закладу, чекає? Навчався учень посередньо, хоча задатки до навчання мав хороші, але, напевно, як і в більшості дітлахів, у нього не вистачало посидючості, адже навколо стільки справ, стільки див… Зате поведінка в Юри була ідеальна: ніколи і нікому він не робив капостей, не задирався до дівчаток, ніколи не бився, був дуже добрим, спокійним і чуйним товаришем. Добросовісно виконував доручену справу, допомагав друзям і вчителям, усім, хто до нього звертався з проханням про допомогу. Був завжди на позитиві. Було, сидить тихенько наш Юра в класі, ніби його взагалі немає. Всі інші діти шумлять, бешкетують, конфліктують, і раптом Юра, ніби між іншим, щось так тихенько, про себе, як скаже… (до речі, говорив він завжди серйозно і дуже влучно). Всі замовкають і починають сміятися, і класні проблеми вирішуються самі собою.

В початкових класах Юра дружив з Сашею Корнійчуком, Максимом Бойком, Андрієм Антроповим, а пізніше мав багато друзів, більшість із них в даний час воюють». У 2012 році, після закінчення 11 класу, Юрій вступив до Смілянського технологічного фахового коледжу Національного університету харчових технологій на факультет галузеве машинобудування. Жив, як і більшість людей, звичним життям. Мав багато друзів, допомагав бабусі з дідусем працювати на землі, був нетерпимим до несправедливості.

Багато що змінили в його житті події 2014 року. В 2017 році Юру призвали на строкову службу до ЗСУ. Військову підготовку він проходив у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині. Після закінчення навчання підписав контракт зі ЗСУ та був направлений для захисту території країни в Донецьку область, де в той час відбувалися бойові зіткнення з ворогом. В 2019 році, по закінченню контракту, Юра повернувся до рідного села.

У нього було стільки мрій, стільки планів…. Та ранок четверга 24 лютого 2022 року змінив усе… В перші дні повномасштабного вторгнення Юрій пішов до Кам’янського ТЦК та СП, його старший брат Віталій вступив до місцевої тероборони. Ольга Олександрівна Гудима, згадуючи перші дні війни, розповідає, що Юра брав Кам’янський військкомат штурмом, ходив туди кожного дня і обурювався, що його так довго не мобілізують. «Армія – це була його стихія, це було його життя. Чогось так складалося, що в цивільному житті, після АТО, Юра себе не знаходив. А там, на війні, він творив чудеса. Він так просився, у нього був тиск, проблеми зі здоров’ям, його не брали. Дні йшли… Юра сам вигриз собі ту повістку».

Призвали Юрія Іванова на військову службу 10 березня 2022 року. Він був направлений до н.п. Білозір’я, де проходив військове навчання та був зарахований до новоствореної 110 ОМБр ім. генерала-хорунжого Марка Безручка. З 27 березня 2022 року герой знаходився на лінії зіткнення та захищав кожного з нас ціною власного життя на Авдіївському напрямку. Рідний брат героя Віталій тримав оборону в районі Лисичанська, Білогорівки, Сіверська. Хлопці постійно спілкувалися, майже щоденно телефонували один одному.

17 березня 2023 року брати ще обмінювалися новинами з фронту, а вже 19-го до Віталія зателефонували побратими Юри і повідомили, що він загинув біля н.п. Кам’янка Покровського району Донецької області. Тіло Юри залишилося на захопленій ворогом території.

Після смерті героя його друг Максим Бойко написав про Юру:

«Звичайний, простий громадянин,
Який людського не цурався,
Кохав, грішив і помилявся.
Та перед ворогом не здався,
Зібрав всі сили у кулак,
Згадав, у чому був мастак.
Й пішов Вкраїну захищати,
Умів ворога карати!
Та обірвалось це життя
І вже без нього майбуття».

Війна безжально обірвала струни, які творили життєву пісню Воїна Світла Юрія Валерійовича Іванова 19 березня 2023 року. Недолюбив, не намилувався синявою неба, не напився цілющої води з живильних джерел Холодного Яру… Не судилося йому уповні виконати своє життєве соло. ЙОМУ назавжди 27…

До грудня 2023 року герой вважався безвісти зниклим. Лише 2 грудня жителі села Грушківки провели в останню путь свого односельця, друга, сусіда, старшого солдата Іванова Юрія Валерійовича. Поховали героя на кладовищі в рідному селі. За проявлену відвагу, волелюбство та силу духу Юрій Валерійович Іванов нагороджений медаллю «НЕЗЛАМНИМ ГЕРОЯМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ».

Бережімо власну історію, бережімо кожного, хто її творить, пам’ятаймо усіх поіменно… Допоможи нам у цьому, Господи!

Тамара ГОРДІЄНКО,
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника