Кам’янський заповідник

Нелегкий 1937 рік став доленосним у житті Кам’янського району. Саме в цей рік було прийняте рішення про створення літературно-меморіального музею О.С.Пушкіна, який був заснований у лютому 1937 року, до 100-річчя з дня пам’яті поета, про що йдеться у Постанові Ради Народних комісарів УРСР від 7 лютого цього ж року.

Музей розташований у Зеленому будиночку, спорудженому на початку ХІХ ст. У ньому проводили свої наради декабристи (1820-1825 рр.), двічі гостював О.С. Пушкін (1820-1821 рр., майже чотири місяці та близько двох тижнів у 1822 році), а згодом він став одним із найулюбленіших місць перебування П.І.Чайковського.

Експозиція музею розповідає про діяльність Кам’янської управи Південного товариства, очолюваної власником кам’янського маєтку В.Л.Давидовим; про перебування в Кам’янці О.С.Пушкіна, який саме тут написав один із шедеврів світової лірики – “Поволі рідшає хмарок легкий туман ” та закінчив поему “Кавказький бранець”.

Відділ музею, присвячений П.І.Чайковському, був відкритий у 1940 році. Він розповідає про особливу роль Кам’янки в житті композитора, який приїздив до родини своєї сестри Олександри Іллівни Давидової впродовж 28 років. Кам’янка стала найулюбленішим його земним куточком. Місто і родина Давидових найчастіше згадуються Петром Іллічем у його листах і щоденнику. Саме тут він працював над найбільшою кількістю своїх творів (понад 30).

В експозиції літературно-меморіального музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського представлені меморіальні речі родини Давидових, особиста шпага декабриста Василя Львовича Давидова, піаніно П.І.Чайковського, його срібна іменна ложка, прижиттєвий портрет композитора, написаний у Кам’янці художником Боніфацієм Сангурським та інші цікаві речі. Сімейний рояль Давидових, на якому часто грав Петро Ілліч, донині звучить у стінах цього меморіального будиночка. Адже тут уже традиційними стали літературно-музичні вечори при свічках, якими захоплюються і кам’янчани, і гості міста.

Незважаючи на профільні теми, багатолітній директор музею, заслужений працівник культури УРСР М.А.Шкаліберда наполегливо збирала краєзнавчий матеріал, якого достатньо було для створення краєзнавчого музею. Її справу продовжив наступний директор В.В.Бабенко. А ще раніше започаткував своєрідну картинну галерею В.О. Бабко, влаштовуючи виставки репродукцій шедеврів відомих художників. Справу Віктора Олександровича продовжили наукові співробітники, влаштовуючи виставки оригінальних робіт місцевих та черкаських художників. Таким чином були створені історичний музей і картинна галерея. Стало очевидним – музей переріс свої рамки.

На його базі Постановою Кабінету Міністрів України у липні 1995 року було створено Кам`янський державний історико-культурний заповідник. Таким чином літературно-меморіальний музей О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського увійшов до складу заповідника і є його науково-дослідним відділом.

Свого часу музей очолювала Т.П.Чупак, яка зробила його літературно-музичним центром Черкащини та України. Нині завідувач музею – О.А.Мушта, справжній патріот України, науковець, дослідник історії рідного краю дбає про популяризацію і перетворення закладу на один із найпопулярніших науково-освітніх, історико-культурних осередків не лише рідного краю, а й усієї України.

Безперечно, впродовж восьми з половиною десятиліть Зелений будиночок, тихий прихисток примхливих муз геніїв світової культури у чарівному куточку рідної кам’янської землі, приваблює до себе людей, закоханих у мистецтво і поезію, надихає їх до творіння прекрасного.

Надважливу роль відіграв музей у житті нашого відомого незабутнього земляка, великого кримського українця, поета Данила Андрійовича Кононенка, майже ровесника музею, якому 1 січня цього року виповнилося б 80. Так щиро і душевно міг написати лише він: “Кам’янський музей, – то мої найперші класи і найвищі університети. Тут я вивищувався душею, набирався мудрості і краси, ставав серйознішим і дорослішим. У скрутні години свого життя я тут черпав духовні сили, аби знову іти в нелегкі дороги. В будь-яку пору року, за будь-якого стану душі – тихі музейні кімнати переповнювали моє серце сонячною поезією, чарівними звуками музики, збуджували увагу, надихали на високе, неповторне, прекрасне. Все, чого я досяг у своїй творчій праці, у становлення себе, як письменника, як людини, причетної до художнього слова, до культури свого народу, я завдячую музею.

Не замулись Любові джерело,
Водою всіх нас освяти своєю,
Все збережи, що є і що було,
Меморіальний Кам’янський музею!
За все тобі завдячуємо ми –
За Музику й Поезію глибинну,
За те, що почуваємось людьми
І палко любим рідну Батьківщину.
Ввійшовши в серце – в нім довічно будь
Любов’ю і наснагою моєю,
Без тебе я не зміг би осягнуть
Земних доріг, мій Кам’янський музею!
Люблю тебе, як батька любить син,
Люблю тебе сердечно, українно.
В урочий час, в це торжество хвилин
Прийми із Криму мій привіт уклінний!
Допоки світу – є у мене ти!
І доки буду я ходить землею, –
Вклонятимуся рідному Музею, –
Вершині Красоти і Доброти!”

Галина Таран, в.о. директора Кам`янського державного історико-культурного заповідника