Запроваджена в СРСР у 1985 р. політика “Перебудови” з часом призвела до демократизації суспільно-політичного життя в розрізнених регіонах країни. Це мало наслідок у посиленні відцентрових рухів та спричинило у глобальному до проголошення незалежності колишніх радянських республік. Подібний розвиток подій характерний і для України. Імпульси перебудовчих процесів відчувались і надалі, що проявилось в активній роботі раніше виниклих демократичних спільнот, які ставили собі завданням контроль влади, сприяння у проведенні різноманітних реформ та просування різних україноцентричних ініціатив. Це відбувалось як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях. Інструменти політичної боротьби, які використовувала демократична опозиція градуювались від дуже помірних до радикальних, що визначалось доцільністю у тому чи іншому конкретному випадку. Саме про особливості такого суспільно-політичного протистояння у Кам’янці в перші роки самостійності йтиметься в даному дослідженні.
Заради кращого розуміння теми, слід коротко окреслити виникнення та діяльність національно-демократичної опозиції напередодні головних подій, про які йтиметься далі. У Кам’янці демократичні процеси почались із березня 1990 р. Саме тоді виник місцевий осередок Народного Руху України (НРУ) на чолі з О.Нестерчуком. До кінця року Кам’янський Рух організував кілька різних акцій, святкових мітингів, вшанувань, а кількісний склад його учасників розрісся аж до 36 представників. Серед широких мас містян про рухівців уже знали та різнобічно підтримували їхню працю.
У травні 1991 р. через різні персональні конфлікти та непорозуміння О.Нестерчука позбавили статусу голови осередку. Замість нього обрали відразу 2 очільників: К.Зачепу та В.Даниленка. З часом єдиним керівником став В.Даниленко, який незмінно пробуде керівником Кам’янського Руху впродовж наступних кількох років. Невдовзі ж після зняття з посади – у червні 1991 р. – О.Нестерчук став керівником Кам’янського осередку Української республіканської партії (УРП).
Не зважаючи на розкол, національно-демократичні сили Кам’янщини впродовж 1991 р. діяли разом: спільно проводили акції, організовували меморіальні вшанування, роздавали опозиційну пресу тощо. Вони також разом ходили на зустріч з кам’янськими парточільниками, яким озвучували наболілі проблеми місцевої громади.
Після невдалого путчу державного комітету з надзвичайних ситуацій СРСР (ГКЧП) та проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., місцеві представники НРУ й УРП продовжили активно діяти, ініціюючи подання різних патріотичних рішень, організовуючи мітинги і зустрічі та ін. Також вони взяли участь і у підготовці та проведенні Всеукраїнського референдуму на підтвердження незалежності України 1 грудня 1991 р.
Саме результати означеного референдуму – 90,12 % населення підтримали проголошення незалежності – остаточно визначили омріяну геополітичну реальність – появу на карті світу Української держави. Після цього на всіх рівнях почалась розбудова нової владної ієрархії.
Зазначимо, що в один день із проведенням Всеукраїнського референдуму – 01 грудня 1991 р. – відбувались і вибори Президента України. З результатом у понад як 61 % переконливу перемогу здобув Леонід Кравчук. Після цього, як вертикаль центральних органів влади, почав розбудовуватись інститут Представника Президента України. Це була відповідальна посада, яка забезпечувала взаємодію місцевих владних органів із центральними установами, тому вибір хто обійме цей пост був надважливим. Ця тенденція і визначить предмет розгляду даного дослідження.
Слід підкреслити, що не зважаючи на де-юре втрату влади комуністичної партократії наприкінці 1991 р., реально вони тримали і продовжували тримати головні важелі впливу як в центрі, так і на місцях впродовж ще тривалого часу. Однак колишньої єдності та монолітності вже звісно не було, тому освоєння у нових реаліях політичного самостійного розвитку проходило для них в умовах внутрішньої конкуренції. Ці тенденції були яскраво помітні і в контексті суспільно-політичних процесів у Кам’янці.
Невдовзі після проголошення Незалежності України – 27 вересня 1991 р. – відбулась сесія Кам’янської районної ради. Серед різних питань, які тут розглядались, виокремлюється виступ на той час заступника голови райвиконкому, колишнього очільника райради М.В.Татарінова. Присутній на цій події О.Нестерчук згадує цю подію наступним чином: “М.Татарінов розповів, що перед тим, як згодитись на посаду голови райради, яку перед цим обіймав (з середини 1991 р. головою райради був Ю.М.Таран), він звертався до вищого керівництва у Черкаси, де його всі підтримали. Звертався також і до першого секретаря Кам’янського райкому В.Клименка, який також підтримав та радив братися до справи. Однак вже через кілька місяців роботи головою, після проблем у торгівлі, коли М.В.Татарінов особисто через день вирішував справи магазину “Стимул” (спеціальна торгова лавка для партійного керівництва Кам’янського району), де окремі номенклатурні працівники брали по 27 найменувань товарів, про нового очільника райради почали поширювати різні плітки та наклепи. Михайло Васильович конкретно вказав, що причинами його зняття з посади голови було кілька, але найбільш вірогідна одна: без санкції “згори” втрутився в роботу магазину “Стимул” і цим завадив торгово-партійно-рапівській мафії (районне агро-промислове об’єднання (РАПО) очолював М.Тарандушко, а його дружина К.Миргородська була головою Райспоживтовариства). Після цього шокуючого виступу більшість в залі сиділи пригнічені, лише від кількох осіб пролунали оплески. Опісля до трибуни вийшов В.Клименко, який заперечив озвучені звинувачення. Його підтримали ще кілька осіб. Але в цілому суті справи це не змінило. Кам’янських парточільників відкрито звинуватив у зловживаннях один із його видних діячів”.
Це було яскравим свідченням конфлікту між різними представниками кам’янської владної верхівки, що матиме подальші практичні наслідки. Тверда, чітка та правдива позиція М.Татарінова вже тоді імпонувала представникам національно-демократичних кіл, які вбачали в його особі справедливого керівника, з яким можна дискутувати та співпрацювати у подальшому.
В контексті вже згаданих вище подій, на початку 1992 р., в суспільстві почалися активні дискусії щодо визначення особи, яка буде призначена на посаду Представника Президента України у Кам’янському районі. Обговорювалися різні кандидатури, але поступово виокремились 4 головні: перший заступник голови райвиконкому М.Татарінов, голова районної ради і райвиконкому Ю.Таран, заступник голови райвиконкому В.Калінін та начальник податкової інспекції Кам’янського району І.Крамаренко.
Майже всі кандидати, окрім Крамаренка, представляли колишню партійну бюрократію. Але попри це, постать М.Татарінова викликала чи не найбільші симпатії серед багатьох керівниківта у демократичній спільноті. Всі знали про його авторитет як відповідального та чесного посадовця, який завжди працював на благо народу, не думаючи про власне збагачення.
Означену тезу підтвердила наступна подія. 18 березня 1992 р. в управі Кам’янського Руху (нині тут знаходиться історичний музей Кам’янського заповідника) відбулась зустріч представників національно-демократичного табору Кам’янщини з М.Татаріновим. Головною темою обговорення було висунення кандидата на посаду Представника Президента України у Кам’янському районі від опозиційних партій. Місцеві очільники Руху, УРП, ПДВУ (Партія демократичного відродження України) завжди були критично налаштованими щодо кам’янської компартійної еліти, але знаючи особисто Михайла Васильовича та його риси характеру, вони одностайно підтримали цю кандидатуру на посаду намісника Президента від об’єднаного демблоку.
Ініціативу щодо висунення єдиного кандидатана відповідальний пост управлінської ланки вирішили закріпити шляхом голосування на сесії Кам’янської районної ради. Це обумовлено тим, що потрібно було показати обласній владі свою офіційну позиціющодо підтримки місцевою громадою конкретної особи. Пленарне засідання райради відбулось 24 березня 1992 р.
В ході обговорень між депутатами розгорілись численні дискусії. Один із згаданих вище претендентів – І.М.Крамаренко – повідомив про зняття своєї кандидатури. Залишилось ще троє. На цьому фоні хтось із депутатів запропонував проголосувати за всіх одночасно, але цю пропозицію відкинули.
О.Нестерчук згадує, що серед обранців кандидатура М.Татарінова уже була погоджена, але щодо факту голосування за нього саме на сесії виникали суперечки. Голова райради Ю.М.Таран сказав, що ні за кого голосувати не треба, оскільки того чи іншого кандидата буде особисто погоджувати Представник Президента в Черкаській області К.Ястреб. Але депутати не погодились із цим і вимагали проголосувати за Татарінова. Один із них – А.В.Безпалий – зачитав список із 34 депутатів (з 54), які підписались за Михайла Васильовича та озвучив список різних керівників, котрі за нього виступили. Як наслідок, під натиском людей, Ю.Таран таки поставив на голосування питання про висунення М.Татарінова як претендента на пост Представника Президента в Кам’янському районі. Зважаючи на специфіку обставин, майже всі депутати (крім одного) проголосували “за”.
Такий стан справ визначив наступні реалії: і демократична опозиції, і кам’янська влада в особі депутатів підтримала одного кандидата. Однак це ще не означало вирішення питання щодо його призначення.
28 березня 1992 р. по радіо відбувся прямий зв’язок кам’янчан з К.Ястребом. Коли рухівець М.Скородід запитав про призначення М.Татарінова на посаду Представника Президента, Ястреб відповів, що на заваді прийняття цього рішення стоїть віковий ценз кандидата (Татарінов був уже пенсійного віку, 61 рік). Думається, що це була зовсім не основна причина відхилення пропозицій кам’янської громади, тим паче в тодішньому законодавстві про такі заборони не йшлося. Але озвучена позиція чітко говорила про несприйняття постаті Татарінова.
Попри такі обставини кам’янчани продовжували наполягати на своєму. Через кілька днів на особисту зустріч з К.Ястребом у Черкаси поїхали депутати райради та представники Руху. Останніх представляли В.Кужіль, В.Даниленко, М.Скородід і ще кілька осіб. Однак Ястреб прийняв у себе тільки депутатів, як обраних представників громади. Після зустрічі вони повідомили, що до Татарінова у Ястреба немає претензій як до керівника і спеціаліста, але для вирішення нагальних проблем потрібен молодший та енергійніший очільник. По суті, знов повторився наратив про пенсійний вік. В той же час К.Ястреб висловився, що погодить за рекомендацією М.Татарінова будь-кого іншого. Коли останнього, після приїзду до Кам’янки, про це повідомили, він порекомендував В.Правілова – директора Косарського відгодівельного господарства.
31 березня відбулась нарада керівників підприємств, установ, організацій, колгоспів та радгоспів за участі окремих депутатів райради та представників демблоку. На зібранні всі присутні підтримали кандидатуру В.І.Правілова на посаду Представника Президента у Кам’янському районі та офіційно направили дану кадрову пропозицію на затвердження К.Ястребу.
Наступного дня – 1 квітня – на засіданні ради колгоспів і радгоспів району офіційно зняв свою кандидатуру на пост намісника Президента голова райради Ю.М.Таран. Також відмовився від цієї відповідальної посади і В.Калінін. В той же час, на цих зборах присутні офіційно висунули ще одну кандидатуру – начальника управління сільського господарства М.А.Тарандушка.
Про М.Тарандушка вже давно ходили чутки як про корумпованого очільника, про “рапівську” мафію висловлювався неодноразово М.Татарінов, говорили і про різні зловживання його дружини К.Миргородської. Природно, що така кандидатура викликала велике незадоволення серед кам’янського суспільства, які знали різного роду махінації. Особливо негативно сприйняли новину про ймовірність призначення М.Тарандушка кам’янські рухівці. Враховуючи відомі їм факти зловживань, вони були готові піти на радикальні методи, щоб не допустити цього.
За попередньою домовленістю, як вже згадувалось вище, мала бути погоджена кандидатура В.Правілова. Але через різні обставини він, як і М.Татарінов, не підійшов за певними критеріями, тому все йшло до затвердження саме М.Тарандушка.
Такий стан речей обурив демократичну опозицію, яка тривалий час робила все можливе, щоб цього не сталось. Розуміючи подальший негативний сценарій розвитку подій, представники найчисленнішого політичного осередку – НРУ – прийняли рішення провести політичне голодування в знак протесту проти дій влади.
08 квітня 1992 р. на площі навпроти міського ресторану поставили намет та оголосили про голодування керівник Кам’янського Руху В.Даниленко та рухівець із с.Михайлівка М.Скородід. Протестанти ночували на місці, голодували та збирали підписи від громади на численні поставлені ними політичні вимоги. Весь перелік цілей був наступним:
1. Не призначати Представником Президенту України у Кам’янському районі М.Тарандушка;
2. Виконати рішення сесії Кам’янської районної ради про затвердження Представником Президенту України у Кам’янському районі М.Татарінова;
3. Негайне прибуття до Кам’янки Представника Президента України в Черкаській області К.Ястреба для розбору ситуації, що склалась у районі;
4. Провести розслідування щодо зловживань службовими особами у торгівлі, сільському господарстві та інших галузях;
5. Відставка керівника районного споживчого товариства К.Миргородської (дружина М.Тарандушка) за зловживання в торгівлі;
6. Відставка голови Кам’янської районної ради та райвиконкому Ю.Тарана;
7. Відставка заступника голови райради М.Лазоренка.
Як бачимо, до вже розглянутих вище вимог та їхньої проблематики, додалась ініціатива звільнення кам’янського районного керівництва, яке, на думку опозиціонерів, також було прямо причетне до складеної ситуації щодо узгодження та призначення кандидатури на пост Представника Президента України у Кам’янському районі. В подальшому це матиме практичні наслідки.
09 квітня 1992 р., на другий день після початку голодування, негативні очікування рухівців справдились. Президент України Л.Кравчук офіційно призначив М.Тарандушка на посаду представника Президента у Кам’янському районі. Цей факт ще більше посилив протестні настрої у суспільстві та переконав у правильності їхній дій в контексті боротьби за права громади.
Голодувальники зовсім не цурались у своїх висловлюваннях щодо головної причини своєї політичної акції. Начальника с/г управління М.Тарандушка вони прямо називали як одного із лідерів найбільш корумпованих кіл району, чия діяльність широко відома серед міського і сільського населення. Ініціаторами ж його просування до владної посади, рухівці називали К.Ястреба, його заступника С.Ружицького та колишнього першого секретаря кам’янського райкому В.Клименка, які прагнули протягнути свого ставленика попри позицію громади. В.Даниленко та М.Скородід наполягали на призначенні М.Татарінова як узгоджену кандидатуру від громадськості, опозиції та керівників різних підприємств та організацій.
Така безпрецедентна ситуація потребувала активних дій. Але на умовляння кам’янських очільників відмовитись від голодування і знайти якийсь компроміс не подіяли. Більше того, рухівці впродовж кількох днів після початку протесту зібрали тисячі підписів від містян, які підтримали їхні вимоги та дії. На стихійних мітингах 12 і 13 квітня, які відбувались біля намету опозиціонерів, сотні кам’янчан у прийнятих резолюціях вимагали негайно скликати позачергову сесію районної ради та вирішити всі означені проблеми.
Напруження все більше зростало. Лікарі повідомляли про погіршення стану здоров’я голодувальників, настрої людей значно радикалізувались через затягування процесу, а інформацію про голодування у Кам’янці опублікували різні регіональні ЗМІ, що вимагало рішучих дій від обласної та місцевої влади.
Зранку 14 квітня до голодування приєдналось ще 2 рухівця: М.Ратушний та С.Трохименко. Вони також поставили намет біля ресторану поряд зі своїми політичними соратниками. Такий крок було зроблено для підтримки колег та їхньої підміни у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Це ще більше підняло градус протистояння.
Того ж дня було вже заздалегідь відомо про приїзд після обіду Черкаського обласного керівництва на чолі з К.Ястребом. Метою їхнього візиту була презентація Представника Президента України у Кам’янському районі – М.Тарандушка. Але оскільки цей ставленик колишньої компартійної еліти, через протест рухівців та сформовану ними негативну суспільну думку, викликав велике обурення, було очевидно, що такий офіціоз явно пройде не за планом.
О 14.00 год. 14 квітня почався черговий мітинг біля наметів голодувальників. Тут повідомили про погіршення стану М.Скородіда на фоні виразки шлунку і бронхіту. Але попри це ентузіазм рухівців не вичерпувався. В.Даниленко подякував людям за підтримку і сказав їм, щоб усі йшли до будинку культури, де К.Ястреб буде проводити зустріч з громадою, і вже безпосередньо від нього вимагати виконання волі мешканців.
Біля будинку культури, напередодні приїзду обласного керівництва, зібралося близько тисячі робітників машинобудівного заводу та кілька тисяч містян. Були присутні керівники підприємств, установ, колгоспів, яким мали представити, за нормального розвитку подій, нового керівника району, але складені суспільно-політичні передумови цьому не явно сприяли. Велелюдна маса кам’янчан всіляко обурювалась, мітингувала, висловлюючи підтримку рухівцям та критикуючи владу. Багато зауважень містяни і сільські мешканці говорили про сільгоспуправління та його керівника М.Тарандушка, підкреслюючи вже сформовану суспільну думку про неможливість його призначення на високий владний пост. Все це, однозначно, визначить подальші події.
Невдовзі прибув Ястреб зі своєю командою. Попри великий протест, він налаштувався на діалог та запрошував кам’янчан до приміщення для розмови. Але, зважаючи радикалізацію суспільства, агресивні настрої, обурення діями влади, негативні думки через голодування рухівців, проведення конструктивної та спокійної зустрічі, звісно, було неможливим.
Яскраво підтверджує ці слова та загалом описує пануючу в той час атмосферу і події О.В.Нестерчук. У своїх спогадах він згадує наступне: “Ястреб запрошував людей до будинку культури. Але робітники машзаводу були у брудному одязі і не хотіли заходити. Якийсь літній агресивний чоловік збив із К.Ястреба картуза. Рухівці схопили його і передали міліціонерам. Ястреб намагався угамувати пристрасті людей, але це йому не вдавалось. До мегафона, який використовували під час мітингу, підійшов голова райради Ю.Таран і виголосив, що один із чоловіків – показав на вчителя із с.Михайлівки М.Мусієнка – приходив до райради та казав, що у нього немає претензій до керівництва. Але вже зараз він вимагає відставки Тарана та його заступника Лазоренка. Мусієнко ж махає руками і головою, що такого він не казав. Хтось із них явно бреше. Ю.Таран додав, що на високій посаді він перебуває лише 9 місяців і не встиг проявити себе. Але він погоджується подати у відставку (одна з вимог голодуючих). В той час Тарандушко постійно посміхався і сказав, що відмовиться від посади намісника Президента”.
Коли ці важливі заяви були зроблені, що в першу чергу хотіли почути опозиціонери і відповідно пристрасті дещо пригнічились, всі охочі пішли до будинку культури, де вже спокійніше пройшло обговорення. Питання щодо відставки Тарана пообіцяли вирішити на позачерговій сесій районної ради. Що ж стосується призначення Представника Президента України у Кам’янському районі, то, оскільки М.Тарандушко відмовився від посади, це питання вирішили відкласти на пізніший термін. Кандидатуру ж зобов’язались погодити з кам’янським суспільством та демократичним блоком.
Таким чином, відбулась безпрецендентна ситуація – під тиском кам’янських опозиціонерів та місцевої громади, що їх підтримала, призначений по президентській вертикалі виконавчої влади очільник був змушений відмовитись від своєї посади. Подібних випадків у новітній історії України якщо і знайдеться, то лише одиниці, або їх взагалі немає. Зазначимо, що у подальшому жоден із призначених керівників Кам’янської райдержадміністрації не зазнавав такої обструкції, щоб після призначення відмовитись від посади та жодного дня не виконати своїх обов’язків. Це яскраво підкреслює унікальність події, що відбулась у Кам’янці навесні 1992 р.
Наступного дня, – 15 квітня – оскільки головні вимоги протестувальників були по суті виконані, рухівці завершили голодування та відправились до лікарні. Їхній крок викликав великий резонанс у суспільстві та практично мав значимі наслідки у подальшому. Більшість мешканців підтримали їхній сміливий вчинок та засудили дії влади. Яскравим підтвердженням цього є збір майже 5 тисяч підписів на підтримку вимог демократичної опозиції, перерахунок коштів на осередок НРУ від підприємств та організацій тощо. Це стало апогеєм діяльності демократичної опозиції на терені Кам’янського району, що в теорії мало чудові перспективи у майбутньому. На жаль, через різні внутрішні чинники, економічні негаразди та зміну політичної кон’юктури розвинути цей успіх не вдалось.
Невдовзі були реалізовані погоджені раніше кадрові зміни. Замість Ю.Тарана очільником Кам’янської районної ради знову обрали М.Татарінова. Оскільки він був зв’язуючою ланкою між опозицією, яка його підтримувала, та владними очільниками, напруження у суспільно-політичному житті Кам’янщини після його призначення дещо знизилось. Саме через Татарінова у погодженні з НРУ та іншими спільнотами йшло обговорення щодо визначення з кандидатурами на посаду Представника Президента. Зокрема, пропонували призначити вже раніше згаданих І.Крамаренка або В.Правілова. Але, через різні обставини, вони не пройшли.
Невдовзі, за погодженням із демблоком та керівниками, була запропонована ще одна альтернативна кандидатура – А.В.Безпалий. Впродовж тривалого часу він займав різні посади у сільському господарстві Кам’янського району, виступав на підтримку М.Татарінова, контактував з представниками демократичної опозиції тощо. Своїми діями він себе ніяким чином не скомпроментував, різних партійних посад не займав та не ідентифікував як такої партійної приналежності. Все це стало важливою передумовою для його легітимізації.
04 травня на зборах членів виконкому, керівників підприємств та організацій, представників демократичних політичних об’єднань і партій А.Безпалого підтримали як кандидата на посаду Представника Президента. На той час він займав посаду представника Черкаського регіонального центру фірми “Зоря”. Оскільки в його особі знайшли порозуміння як влада, так і опозиція, вже невдовзі Анатолія Безпалого призначили Представником Президента України у Кам’янському районі.
25 травня 1992 р. в приміщенні Кам’янської дитячої музичної школи відбулась презентація нового очільника району. Це дало старт новим суспільно-політичним реаліям Кам’янського краю, який поволі відходив від диктатури партноменклатури й трансформувався на демократично-правових засадах. Попереду було ще чимало викликів, але події з призначенням керівника району в 1992 р. вчергове продемонстрували постулат про силу єдності, що гарантує реалізацію навіть дуже складних завдань. Подальші події місцевої історії, як і України в цілому яскраво підтверджують дане твердження.
В цілому, підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що у 1992 р. у Кам’янці відбувся перший політично вмотивований протест у формі голоду. Це було обумовлено перипетіями з призначенням на посаду Представника Президента України у Кам’янському районі. Організаторами акція стали представники місцевої демократичної опозиції. Вони підтримали висуванця громади, якого хотіли бачити керівником більшість населення, а не заплямованого різними корупційними скандалами посадовця. Це і вилилось у масштабне політичне протистояння, призвівши до проведення голодування та супровідних до цього процесів: масових зборів, протестів, велелюдних мітингів тощо. В результаті опозиція домоглась виконання більшості своїх вимог, наочно продемонструвавши переваги демократичного устрою над тоталітарним комуністичним режимом. Аморфне і аполітичне життя Кам’янського району, що було характерною ознакою краю впродовж попередніх десятиліть, остаточно відійшло в минуле. Формувалась нова українська державна політична система і Кам’янщина, як й інші регіони країни, стала складовою цих процесів.
Олександр Мушта,
Завідувач меморіальним музеєм
Зелений будиночок
Кам’янського державного історико-культурного заповідника
