Кам’янський заповідник

Війна жорстоко корегує життя людей, ламає їхні плани та надії, а нерідко позбавляє й самого життя. Хтось пробує якось обійти її, залишитись осторонь. А хтось, навпаки, добровільно йде в саме пекло, щоб швидше здобути Перемогу й припинити страшне кровопролиття. Саме таким відчайдухом, мужнім воїном, людиною з великої літери був уродженець села Ребедайлівки Русіновський Вадим Миколайович. 19 січня 2023 року він доєднався до когорти захисників небесного війська ЗСУ. 25 січня минулого року жителі села Ребедайлівки Михайлівської громади попрощалися зі своїм земляком, справжнім героєм, відданим патріотом України.

Народився Вадим Миколайович 11 листопада 1969 року в селі Ребедайлівці, мав молодшу сестру Олену. Батьки Микола Іванович та Катерина Романівна виховували своїх дітей чесними і справедливими. В 1976 році Вадим став першокласником Ребедайлівської загальноосвітньої школи. Згодом батьки отримали квартиру в Кам’янці і переїхали до міста. З 2 класу хлопчик навчався в Кам’янській загальноосвітній школі №1. У вільний від навчання час дуже любив гратися в «войнушку», постійно бігав з автоматами, пістолетами. Всі іграшки були військового спрямування: якщо це техніка, то тільки військова, інша була не цікава. Хлопчик добре малював, був самоучкою. Зображував лише те, що подобалося йому. Мав дуже добру пам’ять. Був «сам собі на умі» і ніколи не вмів під когось підлаштовуватися. В дитинстві та підлітковому віці активно займався спортом і, зі слів його товариша і побратима Ігоря Гончарука, мав дуже велику силу волі і своє тіло створив сам. Будував плани на життя, був впевнений, що зможе зробити дуже багато.

Після закінчення школи рік працював на машинобудівному заводі. Під час служби в армії потрапив до Нагорного Карабаху, де в той час розгорівся військовий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном. Зовсім молодим побував на справжній війні, де стріляють, вбивають, помирають. Після служби повернувся майже повністю сивим, та рідним про пережите ніколи не розповідав. Працював довгий час за кордоном: в Німеччині, Польщі, Португалії, Чехії, Італії. З часом переїхав у село Ребедайлівку, де проживав із мамою та дружиною. Займався спортом. Заочно здобував вищу освіту за автодорожнім фахом. Навчався у Харківському національному автодорожньому університеті на факультеті «Управління та бізнесу». В 2022 році успішно закінчив курс «Інноваційне підприємство та управління стартап-проектами» в межах залучення до ініціативи «Підприємницький університет».

Починаючи з 2014 року постійно прагнув долучитися до бойових дій на Сході країни. Ходив до військкоматів міст Сміли, Кам’янки, Кропивницького. Лише в 2015 році Вадим був мобілізований до Українського війська. Півтора року служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді. Відбув чотири ротації в АТО. Воював в Донецькій області та на півдні України.
В 2015 році одружився, хоча попередньо такого наміру не мав. Коли побачив в атестаті майбутньої дружини Олі «5» з фізичної культури, оцінив і одружився. Вирішив, що така дружина йому годиться. Піклувався про племінницю Таїсію. Постійно самовдосконалювався: вчив англійську мову, займався спортом, щоп’ятниці бігав по 10 км, «качався». Мав багато друзів, був добрим, щедрим, чесним, цілеспрямованим, мав загострене відчуття справедливості, ніколи не розкисав та не давав цього робити рідним. Вчив дружину ніколи не плакати.

Приїхавши у відпустку до родини в грудні 2019 року, Вадим Русіновський дав інтерв’ю Віталію Іванченку, в якому зазначив, що коли повернувся «на гражданку», відчув, що тягне назад, до війська, до побратимів.

За рік після служби він так і не знайшов роботи. Аж тут зателефонував колишній командир роти і розповів, що йому довірили формувати 132-й окремий розвідувальний батальйон, який дислокується під Житомиром. Пояснив, що для нього потрібні справжні чоловіки, патріоти, сильні духом і тілом. І сказав, що Вадим – один із тих, кого перевірив в боях особисто. Запропонував доєднатися до побратимів. Вадим Русіновський, не роздумуючи, погодився на пропозицію ротного, адже морально вже давно був до цього готовий і пишався, що служив саме в цьому батальйоні, де дуже шануються взаємодопомога, моральна стійкість та велика увага приділяється фізичній підготовці.

Будучи цивільним, працюючи на різних підприємствах в Україні та за кордоном, Вадим ніколи не прагнув стати військовим і лише на п’ятому десятку життя знайшов себе у війську.
З початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Вадим Миколайович Русіновський добровільно став на захист рідної землі, хоча мав проблеми зі здоров’ям. Зранку 24 лютого 2022 року о 4 ранку він зателефонував Ігорю Гончаруку і сказав: «Батя, збирайся, війна!» Сам Вадим, зі слів дружини Олі, відчуваючи, що насувається щось недобре, до 24 лютого вже був зібраний. 25 лютого він повернувся до своїх побратимів у 132 ОРБ у складі Десантно-штурмових війсь ЗСУ на Житомирський напрямок. В перші дні війни разом з іншими захисниками тримав оборону на підступах до міста Києва з боку н.п. Макарова, потім визволяв Харківщину.

У серпні 2022 року долучився до 46 ДШБ. В її складі брав участь в обороні Соледара та Бахмута. Був поранений. 25 грудня 2022 приїхав додому у короткотривалу відпустку перепочити, підлікуватися. Під час відпустки зустрічався з учнями Ребедайлівської загальноосвітньої школи. Добути відпустку повністю не судилося: зателефонували побратими і повідомили, що на Бахмутському напрямку дуже гаряче. Вадим зібрався і поїхав назад. Востаннє розмовляв з дружиною 14 січня. А в ніч з 18 на 19 січня навідник другого розвідувального взводу третього аеромобільного батальйону 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ Вадим Миколайович Русіновський, виявивши стійкість і мужність, загинув унаслідок ворожого танкового обстрілу в населеному пункті Благодатне Донецької області. В характеристиці військовослужбовця говориться, що за час проходження служби боєць зарекомендував себе виключно з позитивного боку. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі. Мав добрий рівень мотивації до військової служби. Був цілеспрямованим, життєрадісним, щирим, добрим, готовим в будь-яку мить прийти на допомогу та поділитися останнім. Мав багато друзів, умів їх підтримувати, мав велике серце та чистий розум і завжди чинив по совісті, по справедливості, інакше просто не вмів.
Коридором шани зустріли земляки кортеж із тілом полеглого захисника. Щоби віддати данину пам’яті воїну Русіновському Вадиму Миколайовичу на цвинтарі села Ребедайлівки зібралися рідні, близькі, друзі, односельці, бойові побратими героя, жителі громади.

Сильний духом, розумний, чесний, дуже справедливий та надзвичайно добрий – таким він був, таким його запам’ятають назавжди. Завжди готовий прийти на допомогу, і як показала лиха година, готовий захищати навіть ціною власного життя. Він був героєм за життя і залишився героєм у вічності.

За сумлінне виконання службових обов’язків, мужність, звитягу, силу духу, професіоналізм, проявлені під час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії росії проти України, Русіновський Вадим Миколайович неодноразово нагороджувався грамотами бригади військової частини, медаллю « Ветеран війни. Учасник бойових дій». 5 травня 2022 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України №313), відзнакою МО України медаллю «За поранення» (важке) (Наказ Міністра оборони України від 07.01.2023 №17). За мужність, патріотизм та високу громадянську позицію від громади міста Києва за розпорядженням Київського міського голови від 08.08.2023 № 698 нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава» посмертно, орденом « За мужність» ІІ ступеня посмертно (Указ Президента України №272\2023 «Про відзначення державними нагородами України» від 11.05.2023).
Вадим Русіновський – взірець хоробрості, відважності, стійкості, безмежної людяності, стриманий у своїх словах, але такий щирий у своїх вчинках. Він помер за Україну…

Тамара ГОРДІЄНКО,
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника