Кам’янський заповідник

Скіфська Пектораль – історія одної з найвизначніших археологічних знахідок ХХ століття ( до 50-річчя віднайдення пам’ятки)

Скіфська Золота пектораль вважається найбільшою археологічною знахідкою 20 століття та шедевром світового мистецтва. Її приблизна вартість 2 мільйони доларів.

Знайшов скіфську пектораль археолог Борис Миколайович Мозолевський у скіфській могилі царя. Це сталося о 14–й годині 30 хвилин 21 червня 1971 року під час розкопок експедицією Інституту Археології АН УРСР на кургані Товста Могила поблизу м. Орджонікідзе (нині Покров) у Дніпропетровській області. Курган “Товста Могила” в Інституті археології називали безперспективним, тож серйозних грошей на експедиції не виділяли. Однак Мозолевський продовжував роботу над ним. Згодом гроші виділив товариш Мозолевського – Григорій Середа. І робота археологів увінчалася успіхом.

Пектора́ль (лат. pectoralis, від pectus — «груди») — шийна прикраса, що закривала груди, часом і плечі. Походить від частини бойового обладунку, що захищав верхню частину грудей, плечі та горло. У широкому розумінні — прикраса на груди.

Розміри пекторалі вражають: діаметр – 30,6 см, вага – 1150 г золота найвищої проби. Скіфська пектораль – це унікальний зразок античного ювелірного мистецтва, виготовлений, на думку спеціалістів, у другій чверті IV ст. до н.е., на території Греції.

Найбільш поширена теорія, що золоту пектораль створили давньогрецькі ювеліри на замовлення скіфської знаті. Першовідкривач знахідки Борис Мозолевський також схилявся до цієї версії. «Пектораль виготовлена під безпосереднім впливом Парфенона самобутнім митцем, який, користуючись зовсім іншим матеріалом, зміг піднятися до найвищих ідей мистецтва», — пише він у книзі «Скіфський степ».

У стародавньому світі пектораль була досить поширеним атрибутом і виконувала різні функції: від захисних («пектус» — з латинської перекладається як груди, тому її носили воїни) i до ритуальних (була символом влади). Зважаючи на матеріальну та художню цінність Скіфської пекторалі, вона виконувала останню функцію. Прикрасу знайшли в кургані, де було чоловіче поховання, — поруч із нею лежав меч у золотих піхвах, тому дослідники припускають, що прикраса належала скіфському правителю, який також виконував сакральні функції.

Пектораль місяцеподібної форми має три яруси:

• на верхньому по центру розташований головний сюжет парадної нагрудної прикраси: двоє напівроздягнених чоловіків, розтягнувши хутро на руках, готуються до якогось таїнства;
• загалом, верхній та нижній яруси оздоблені фігурами тварин та скіфських слуг;
• середній ярус оформлений фігурами птахів серед квітів.

Всього є три основні версії пояснення структури пекторалі: Календар, Карта володінь скіфів і Модель Всесвіту.

Згідно з 1-ою версією: Золота пектораль показує будову нашого Всесвіту, в тому вигляді в якому його бачили стародавні скіфи.

Трактується це наступним чином: тваринний світ — світ смерті, людський — світ життя, а між ними — дерево життя, що сполучає й пов’язує два світи. Кожна деталь тут — символ.

Згідно з 2-ою версією: Пектораль могла бути своєрідною картою скіфських володінь, яку могли зрозуміти тільки обрані: воєначальники, жерці, царі.

Згідно з 3-ою версією: Пектораль — це давній скіфський календар. Відомо, що скіфи були язичниками, саме тому кожен день, місяць, рік, і т.д. займали певні божества у вигляді домашніх тварин, розташованих на пекторалі по колу. Є думка, що Золота пектораль — це стародавній сонячний годинник. Таємницю цього календаря знали лише жерці та царі, а також еліта скіфського суспільства, і завдяки цим знанням вони управляли своїм народом.

На щастя, не зважаючи на плани відправити Золоту Скіфську пектораль до Москви чи до Ленінграда, вона залишилась в Україні. Сьогодні визначна археологічна знахідка є гордістю колекції Музею історичних коштовностей, розташованого на території Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська Лавра» і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

Тамара Боровко, науковий співробітник історичного музею Кам’янського державного історико-культурного заповідника