Кам’янський заповідник

З початком повномасштабної війни ми щодня говоримо слова вдячності бійцям ЗСУ: коли минає повітряна тривога, коли дізнаємося новини з передової, коли зустрічаємо новий день, коли обіймаємо рідних… Завдяки їм є всі ми. Дякуючи їхній мужності і героїзму, ми сьогодні можемо сказати один одному «Доброго ранку» рідною українською мовою, у власному домі, на власній землі. Невимовний біль та порожнеча огортає нас, коли приходять страшні звістки про загибель воїнів, і ми розуміємо, що не всі наші захисники зможуть святкувати Перемогу, повернутися до своїх домівок, обійняти своїх рідних…

Невблаганно летить час . 19 травня минає рік, як пішов за межу вічності Герой-захисник, один із кращих синів України, який загинув у повномасштабній російсько-українській війні – Темненко Віктор Володимирович. Час не лікує. Рідним, друзям, побратимам, однокласникам, землякам і через рік болить так само.

Темненко Віктор Володимирович народився 24 січня 1976 року в с. Косарі Кам’янського району Черкаської області. Був первістком у сім’ї Володимира Васильовича та Любові Василівни Темненків. Навчався в Косарській загальноосвітній школі. Класний керівник Дзима Людмила Леонідівна згадує його як спокійного, ввічливого, доброзичливого, дисциплінованого, привітного, трудолюбивого учня. «Клас, в якому навчався Вітя, був дуже дружнім. Ми разом провели в школі цілих 10 років. Спершу, в початкових класах, я була в цих дітей вихователем групи продовженого дня, а починаючи з 5 класу, стала їхнім класним керівником. В класі навчалося 19 хлопчиків і 13 дівчаток. Всі вони дуже любили подорожувати. Вітя не пропустив жодної екскурсії чи походу, в який вирушав клас. Радо відвідував зі своїми однокласниками шкільну кролеферму, де доглядав кроликів. Був активним у позакласній роботі. І після закінчення навчального закладу завжди знаходив час поспілкуватися зі своїми друзями на зустрічах однокласників». Учителька історії Глагола Олена Миколаївна про свого учня згадує: «Віктор був спокійною, тихою дитиною. Надійний, працьовитий, вихований. Сидів біля вікна. Якщо про когось можна розповісти якусь історію, чи проступок, то Вітя ніколи не потрапляв у такі ситуації, що могли б призвести до неприємностей». Однокласниця Віктора Людмила Качур (Штагер) говорить, що він ніколи не прогулював уроків. «Був слухняним, працьовитим. Разом з однокласниками брав активну участь у зборах металолому, макулатури. З ним ніколи не траплялось ніяких історій. Вчився з нами до 8 класу».

У 1991 році, після закінчення 8 класу Косарської загальноосвітньої школи, Віктор Володимирович вступив до Степанецького професійно-технічного училища №35, яке закінчив у червні 1994, здобувши професією тракторист-машиніст широкого профілю, слюсар-ремонтник, водій автомобіля. Далі була строкова служба в Збройних силах України, яка проходила в м. Стрий Львівської області, на Яворівському полігоні. Тут Віктор Темненко опанував фах водія та кінолога. Звільнився в запас як водій бензовоза. Деякий час працював на Косарському спиртовому заводі, а потім, самостійно опанувавши навички, необхідні на будівництві, працював на різних будовах, спочатку в Україні, а пізніше мав офіційне працевлаштування за кордоном, у Польщі та Німеччині. В вільний від роботи час Віктор Володимирович любив порибалити.

Перед початком повномасштабного вторгнення Віктор приїхав в Україну, як згадує його однокласниця Людмила Качур, щоб переоформити документи у зв’язку зі смертю матері. «Прийшов у правління СТОВ «Зоря», де я працюю. Розповідав, що поки що не поїде за кордон. Планував іти на війну добровольцем і хотів служити десь біля техніки, бути водієм».

Зі слів брата Ігоря, Віктор мав на руках відкриту візу і навіть білет до Польщі, але з початком війни прийняв рішення йти до військомату. До мобілізації був у місцевій теробороні. Деякий час повістка йому не приходила, тому він ще раз нагадав працівникам ТЦК про себе. Після цього Віктора Темненка було мобілізовано. Перепідготовку він проходив у в/ч 7017 в м. Черкаси. Тут пройшов курси кулеметників та гранатометників. Після навчання йому запропонували залишитися для подальшої служби в частині, на що Віктор відповів: «Я прийшов сюди воювати, а не сидіти в тилових Черкасах». У квітні 2022 року Віктора Володимировича Темненка було зараховано до 110 ОМБ ім. генерала-хорунжого Марка Безручка та з іншими захисниками перекинуто на Схід України, спочатку до н.п. Мирноград а пізніше – на нульові позиції неподалік м. Авдіїки, біля н.п. Новоселівка Друга.

Простий, позитивний, щирий, добрий, спокійний, розважливий, з надзвичайно великим серцем, він був справжнім у всьому: характері, дружбі, роботі. Завжди знаходив у собі сили, щоб боротися за реалізацію своїх планів та заповітних мрій . Любив життя і саме тому не уявляв іншого вибору, аніж стати на захист своїх близьких, рідних, України.

Загинув молодший сержант Темненко Віктор Володимирович, командир протитанкового відділення протитанкового взводу механізованого батальйону під час виконання службових обов’язків 19.05.2022 року у районі н.п. Новоселівка Друга Донецької області від вибухової травми внаслідок танкового обстрілу позицій ворогом. Брат Ігор згадує, що 19 травня Віктор не вийшов на зв’язок, не сталося цього і 20 травня. Рідні почали пошуки. Спершу дійшли вісті, ніби поранений, але… 25 травня родині повідомили, що Віктор Володимирович загинув. Прощання з воїном Світла відбулося в його рідному селі Косарі. Безкінечний потік людей, багато квітів, рідні, близькі, однокласники, вчителі, друзі, односельчани прийшли віддати шану Герою. Похований Темненко Віктор Володимирович у рідному селі.

Дякуючи Віктору Володимировичу та багатьом іншим Героям, які віддали своє життя в боротьбі з ворогом, ми – вільний народ, який продовжує боротися за своє вільне майбутнє.
Слава Україні! Слава її Героям!

Тамара ГОРДІЄНКО
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника