Кам’янський заповідник

У рік 85-річного ювілею українського державника та дисидента В’ячеслава Максимовича Чорновола постає актуальним висвітлення діяльності різних громадсько-політичних об’єднань місцевого рівня, які виникли та організувались багато в чому саме на його імені. Різнопланова просвітницька та суспільно-спрямовуюча діяльність таких центрів підживлювало протестні настрої, сприяло формуванню об’єктивної картини минулого й сьогодення, залучало нових учасників до політичних процесів, що в цілому успішно забезпечило створення умов для проголошення Незалежності України. Однією з таких організацій місцевого рівня на Черкащині, яка активно долучилась до національно-демократичних революційних подій початку 1990-х рр. був Кам’янський осередок Народного Руху України.
Передумовами у створенні осередку в Кам’янці стали як власне буденні проблеми у повсякденні, так і масштабні новації політичної системи СРСР, що дійшли з центру до розрізнених куточків країни. Все це було тісно переплетено між собою, що в сукупності й призвело до означеного результату.

Із початку восьмидесятих років ХХ століття у Радянському Союзі назріли кризи в економіці, моралі та політичному житті. Кам’янчани, як і мешканці інших міст та містечок сповна відчули на собі ці проблеми. Зокрема, дуже не вистачало товарів широкого вжитку (шкарпетки, білизна, макаронні вироби, крупи, мило, пральні засоби тощо), на які були введені картки. Талони на цукор у Кам’янці, де працював цукровий завод, видавались ще із 1988 р. По ковбасу і масло й інші дефіцитні продукти й вироби їздили скуплятись до великих міст (Черкаси, Київ та ін.). Неможливо було придбати в магазині холодильник, автомобіль чи гарну пральну машину, через що доводилось заздалегідь записуватися у чергу. Скрутне економічне становище викликало у людей масову незадоволеність та агресію, в зв’язку із чим зросли злочинність та казнокрадство.

Найвище політичне керівництво СРСР наглядно розуміючи масштаби проблеми пішло на радикальні кроки. Новий генеральний секретар КПРС М.Горбачов на квітневому пленумі 1985 року оголосив про зміну партійно-державної, економічної та соціальної політики. Був взятий курс на “Перебудову, демократизацію та гласність”.

Для жителів України новації у суспільно-політичному та громадському житті відчулись лише наприкінці 1980-х рр., оскільки тривалий час перший секретар ЦК КПУ В.Щербицький всіляко сповільнював системні реформи в державі. Однак все одно з часом цю блокаду було прорвано.

Активно сприяли національно-демократичному рухові різні дисиденти, які після повернення із Сибірських таборів відразу ж включилися в політичні процеси. Саме вони посприяли відновленню різних громадських організацій, ініціювали створення нових ліг та клубів, які спрямовували свою діяльність на українське національне відродження. Серед цієї когорти опозиціонерів виокремлювалась постать В’ячеслава Чорновола.

У лютому-місяці 1989 року відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т.Шевченка, на якій головою обрали письменника Дмитра Павличка. 8-10 вересня в Києві із ініціативи письменників, за підтримки передової інтеліґенції та дисидентів відбувся установчий з’їзд громадсько-політичної організації “Народний Рух України за перебудову” (далі – НРУ). Головою обрали письменника Івана Драча, а серед вищого керівництва був і В.Чорновол. НРУ виступав на захист української мови, культури, висував програми політичного та економічного розвитку, перетворюючись на альянс демократичних сил України. Громадсько-політична організація Народний Рух України зростала чисельно, поліпшувала методи своєї роботи.

Інформація про створення НРУ поволі поширювалась у всі куточки України. Дійшла вона і до Кам’янки. Зокрема, про це довідався й місцевий житель Ігор Моца, який водночас переповів про подію на початку 1990 р. своєму знайомому – Олександру Нестерчуку. Останній дуже зацікавився створенням Руху та задумався над ідеєю географічного розширення цієї організації. Через деякий період часу це втілилося у реальність. Оскільки з постаттю О.Нестерчука тривалий час буде асоціюватись діяльність осередку в Кам’янці слід коротко окреслити його біографію.

Олександр Васильович Нестерчук народився 08 лютого 1949 р. у с. Новогригорівка, Казанковського району, Миколаївської області. Вже невдовзі родина переїхала до Кривого Рогу, де його батько почав працювати машиністом великого крокуючого екскаватора в залізорудному кар’єрі.

Будучи сучасником тієї доби Нестерчук виростав як звичайна “радянська” людина: жив у полоні ілюзій про велику країну СРСР, яка дбає про щасливе дитинство, сприяє розвитку талантів, охороняє від зазіхань закордонних агресорів, забезпечує щасливе життя тощо. В шкільні роки він перебував в піонерських таборах, де радісно проводив час, співаючи патріотичних пісень та ночуючи в наметах. Батьки, хоч і знаючи викривлення більшовицької державної системи, про це синові не говорили, очевидно розуміючи, що з часом він і так все осягне.

Навчався Олександр у Криворізькій школі № 52, звісно з російською мовою викладання, оскільки українських ЗОШ там в принципі не було. Хоч в побуті наш герой користувався здебільшого суржиком в навчанні та житті доводилось користуватись “общепонятною” мовою. В школі О.Нестерчук чи не вперше проявив свою принципову позицію, не бажаючи вступати до комсомолу. І коли директор запитав його чому він не хоче долучитись до цієї організації, юнак відповів: “Я – не всі!” Це стало яскравим проявом революційних задатків, які будуть реалізовані через десятиліття.

Після закінчення школи Олександр деякий час працював слюсарем на одному з ремонтних заводів Кривого Рогу. Однак вже невдовзі він переїхав до м.Скадовськ, Херсонської області, де вступив до технікуму електрозв’язку. Тут же О.Нестерчук одружився із Наталією Бажиною. У шлюбі у них народилось 2 дітей: донька Тамара та син Юрко. Після закінчення технікуму Олександру запропонували роботу на одній з керівних посад у смт Верхній Рогачик, Херсонської області. Він погодився і переїхав сюди з родиною. Але прожили вони тут лише 5 років. Постачання промисловими та продуктовими товарами було вкрай поганим, земля неродюча, постійна спека. Все це обумовило пошук нового місця роботи. Як наслідок, у 1976 р. Олександр Нестерчук перевівся до Кам’янського вузла зв’язку (Черкаської області) на посаду заступника начальника пошти. З того часу він жив і працював у Кам’янці.

Невдовзі після переїзду та освоєння на новому місці О.Нестерчук вступив до лав КПРС. Це було свідоме рішення з метою поліпшення ситуації вже з партійним квитком на роботу його підприємства та населеного пункту в цілому. Щоправда, коли Олександр повідомив своєму батькові, що вступає до партії, той, будучи сам партійним, його застеріг: “Тож банда, чи воно тобі треба?” Реалії життя підтвердять цю тезу.

З плином часу Олександр Васильович став все більше помічати спотворену дійсність, яку роками формувала радянська тоталітарна система. Наприклад дуже комічною виглядала наступна картина: п’ятирічні плани розвитку народного господарства урочисто оголошувались, виконувались і перевиконувались, але рівень життя чомусь не покращувався, а погіршувався. Такий стан в економіці, як і інших сферах життя, викликав багато запитань. Тож коли стартувала горбачовська “перебудова”, це співпало зі світоглядними пошуками чоловіка. Інформація ж про утворення НРУ ще більше підштовхнуло до дії та реалізації прихованих бажань і намірів.

Приводом до утворення осередку стали події виборчої кампанії в Кам’янському районі, які відбувались в лютому-березні 1990 р. Зазначимо, що в березні 1990 року в Україні вперше за радянських часів пройшли альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР, в яких окрім комуністичної партії брали участь представники демократичних сил. Цьому передувало прийняття закону “Про вибори народних депутатів Української РСР”, яке призвело до докорінних змін в радянській виборчій системі та створило передумови розвитку парламентаризму сучасної України. Під тиском громадськості в цей законопроект, порівняно з попереднім угодовсько-партійним, були внесені суттєві зміни: ліквідовано окружні передвиборчі збори, громадським організаціям надано право надсилати спостерігачів на виборчі дільниці. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво вплинув на характер виборів народних депутатів до Верховної Ради УРСР та місцевих органів влади.

На виборчому окрузі у Кам’янському районі ставлеником комуністичної влади був обласний керівник Шаповал В.Н. Але вперше для кам’янчан та мешканців сіл району постав й інший альтернативний кандидат – Назаренко О.Т., який обіймав посаду начальника Чигиринського вузла зв’язку.

Напередодні виборів у Кам’янському будинку культури була організована зустріч кандидатів із населенням міста, на якій місцеві комуністи всіляко підтримували Шаповала та намагались дискредитувати Назаренка. Останнього, до речі, представляв керівник Канівського крайового (по суті – обласного) осередку НРУ Володимир Петренко. Власне від Руху О.Назаренко і балотувався у Верховну Раду.

Події цієї зустрічі, коли була явна агітація від влади в бік одного кандидата й очорнення іншого дуже не сподобалась О.Нестерчуку. Він вирішив всіляко допомогти своєму колезі-зв’язківцю на цих виборах, тим паче, що програмні обіцянки кандидата, його позиція щодо демократизації політичної системи, проукраїнські погляди дуже імпонували кам’янчанину.

Невдовзі Олександр Нестерчук зателефонував Назаренку і запропонував тому приїхати до Кам’янського вузла зв’язку, щоб поспілкуватися з його колегами по роботі в рамках агітаційної кампанії. Домовившись з кам’янським начальником вузла Нечипоренком Г.П. через кілька днів зустріч відбулась. На неї, звісно, завітали і місцеві парточільники. Вони тут знову вихваляли В.Шаповала та закликали голосувати за нього. Більше того, голова Кам’янської районної ради О.Холявко, окрім того, що виступив за кандидата від комуністів заявив, що до нього телефонували рухівці та погрожували. На це відреагував О.Нестерчук, котрий сказав, що це очевидно дзвонили його друзі із райкому партії та так жартували, а щодо кандидата в депутати, закликав голосувати за Назаренка.
4 березня 1990 р. відбувся, як виявилось, перший тур виборів до ВР УРСР по Кам’янському районі. На диво виявилось, що Назаренко і Шаповал набрали однакову кількість голосів. Відповідно, на 11 березня призначили другий тур голосування.

Ще напередодні Олександр Нестерчук познайомився із мешканцем сусіднього села Райгород – Олексієм Мирошниченком. Останній раніше працював ветлікарем у колгоспі, але його звільнили через критику місцевого парткерівництва. На виборах він, звичайно, підтримував кандидата від Руху і після першого туру повідомив Нестерчуку, що на дільниці у Райгороді були різні порушення і було б непогано сюди направити незалежного спостерігача для контролю. Олександр Васильович звернувся із заявою до свого керівництва і на зборах трудового колективу його прохання задовольнили. Йому видали виписку з протоколу та посвідку, а голова профкому М.Монзуль поставив печатки. З цими документами Нестерчук того ж дня зареєструвався на виборчій дільниці у Райгороді. Однак вже увечері Монзуль зателефонував йому і гнівно сказав: “Хто вам дав вказівку проявляти ініціативу?” Очевидно, голова профкому отримав прочуханку від керівництва за видання посвідчення та легалізацію спостерігача. Однак, все одно, такий стан справ кандидату від НРУ не допоміг.

На другому турі виборів від 11 березня 1990 р. голоси знову ж таки майже розділились. Зокрема, у Райгороді, де був спостерігачем О.Нестерчук, проголосували майже порівну. Порушень, до речі, ніяких помічено не було. Натомість у невеличкому хуторі Олянине значну перевагу отримав Шаповал. Це нібито і визначило долю виборів. Провладний кандидат переміг із незначною перевагою.
Поразка на виборах опозиційного кандидата мала далекосяжні наслідки в контексті місцевого кам’янського суспільно-політичного руху. Олександр Нестерчук разом з однодумцями, які виокремились в ході виборчої кампанії – Ігорем Моцою та Олексієм Мирошниченком – зрозуміли, що відсутність єдиного координаційного центру для формування та виконання різних завдань громадсько-агітаційного спрямування дуже не вистачало під час виборчої кампанії. Зважаючи на це та програмні засади НРУ, з якими вже були ознайомлені вище згадані особи, що відповідало їхньому світобаченню, було вирішено створити Кам’янський осередок НРУ.

22 березня 1990 р. Ігор Моца, Олексій Мирошниченко та Олександр Нестерчук зібрались у кімнаті на другому поверсі Кам’янського районного будинку культури. Тут знаходилась фотолабораторія Нестерчука, оскільки у вільний від роботи час чоловік підробляв фотографом, роблячи світлини різних заходів, свят, портрети тощо. Відповідно, він орендував приміщення для створення фото.
На цій зустрічі чоловіки обговорили політичну ситуації в Україні й на місцях та одностайно вирішили, що без політичної організації, без об’єднання виборців ніяких успіхів їм не досягнути. Тут же прочитали статут НРУ за перебудову і погодились створити осередок цієї громадської організації у Кам’янці. Як наслідок, склали протокол та всі троє підписалися. Головою осередку обрали Олександра Нестерчука. Невдовзі І.Моца з О.Нестерчуком поїхали в Черкаси і біля Будинку природи передали протокол черкаському рухівцю Василеві Чорноволу. Той направив документи до Канева, де діяла крайова організація НРУ. Таким чином офіційно стартувала діяльність Кам’янського осередку НРУ.

Першим суспільним заходом у якому взяли участь кам’янські рухівці стало відкриття 23 квітня 1990 р. пам’ятника жертв голодомору 1932-1933 рр. у с.Коханівка Кам’янського району. Це був перший меморіал жертв геноциду української нації на терені району та один з перших на теренах всієї Черкащини. Організатором цієї події став кам’янський краєзнавець, уродженець с.Коханівка, Кость Наумович Гудзенко. Кошти на пам’ятник жертвували безпосередньо мешканці села, активно допомагало також місцеве господарство “Дніпро”. Власне меморіальний обеліск з граніту виготовив кам’янський художник, який вже невдовзі долучився до осередку НРУ Микола Андрущенко.

Знаючи про заснування осередку НРУ та його керівника особисто, К.Гудзенко запросив О.Нестерчука на вказаний захід. Останній, звісно, погодився і 23 квітня поїхав до Коханівки разом зі своїм побратимом Ігорем Моцою. Серед чисельної групи людей, які виступали на даному дійстві, слово мовив і керівник Кам’янського Руху. Він засудив діяльність більшовицького режиму того періоду, закликав не допускати подібного в подальшому та наголосив на важливості вшанування пам’яті невинно убієнних жертв. Це стало першою офіційною промовою Олександра Нестерчука як очільника опозиційного громадсько-політичного утворення. Надалі, з ході бурхливої діяльності осередку, кількість таких виступів на різних акціях постійно зростала.

Вже через кілька днів після участі у цьому меморіальному заході кам’янські рухівці організували і свою першу громадську акцію. До 4-річниці з дня вибуху на Чорнобильській АЕС у новозбудованій Свято-Миколаївській церкві в Кам’янці було проведено вшанування пам’яті ліквідаторів аварії. На 26 квітня 1990 р. в храмі замовили панахиду за померлими та оголосили збір пожертв для постраждалих. Повідомлення про цю подію представники Кам’янського осередку НРУ розмістили на кількох інформаційних стендах у місті. В результаті в церкві провели молебень за загиблими та зібрали певну суму коштів, які настоятель Миколаївської парафії – от. Олексій – передав у Київ до одного із цільових чорнобильських фондів.

Все глибше осягаючи ідею національного відродження України, дізнаючись шляхом освоєння переданої до Кам’янки по рухівських каналах літератури раніше невідомі сторінки української минувшини, Нестерчук з побратимами мали на меті поширення у широкі маси відомостей про державотворчі та історичні традиції. Нині це здається дрібним, але на той час це стало дуже важливим аспектом діяльності організації.

На цьому фоні О.Нестерчук зародився ідеєю виготовити заборонений на той час в СРСР синьо-жовтий прапор. Йому вдалось ще раніше придбати блакитну тканину, але коли він наприкінці квітня 1990 р. почав шукати жовту, то її на диво ніде знайти не вдалось. Більше того, одна з продавчинь доповіла про це Кам’янському райкому. Відповідно, місцеві комуністи запідозрили, що Олександр Нестерчук на першотравневу демонстрацію буде йти чи десь підніме синьо-жовтий стяг. На жаль цього не сталось, адже жовту тканину на той час дістати не вдалось.

1 травня 1990 р. вже після проведення демонстрації у Кам’янці очільника осередку НРУ зустрів голова міської ради В.Д.Марчук. З очевидним натяком на ініціативу рухівця щодо виготовлення прапорів той сказав із доріканням: “Саша, ми ж з тобою друзі?”. “Так, друзі”, відповів О.Нестерчук та без різних домислів пішов далі.

Лише дещо згодом працівниця місцевого музею Лариса Бондаренко знайшла та подарувала керівнику Кам’янського Руху жовту тканину. Як наслідок, Олександр Васильович пошив 4 стяги і один маленький прапорець. У вересні-місяці 1991 р., коли вже Україна проголосила Незалежність, Марчук звернувся до Нестерчука, щоб взяти у нього синьо-жовтий прапор. Це сталось напередодні сесії міської ради, на якій мала бути розміщена вже нова українська державна символіка. Ось таким чином історична справедливість була відновлена.

Зазначимо, що в ніч на 1 травня 1990 р. у Кам’янці все ж таки був таємно піднятий синьо-жовтий стяг. Це сталось без участі місцевого осередку Руху, але під впливом швидко розповсюдженої в Україні ідеології рухівської організації.

Молоді студенти та юнаки В.Кулініченко, В.Твердохліб та О.Горбачов вирішили зробити цей сміливий крок на фоні поширення національно-патріотичних процесів в Україні. Зокрема, студент Миколаївського інституту В.Кулініченко проникся цією ідеєю від свого викладача-рухівця та став ініціатором підняття державного стягу України. Він разом з двома своїми друзями таємно залізли на приміщення Кам’янського побуткомбінату та вивісили синьо-жовтий прапор. Це було навіть тоді робити дуже небезпечно, адже ще панувала імперія СРСР, де за подібні вчинки могли присудити роки ув’язнення. На щастя все обійшлося, хоча прапор уже зранку, звісно, зняли пожежники. Але це був знак проникнення національної ідеології у широкі маси, що стало однією з цеглин розвалу кривавого тоталітарного комуністичного режиму в майбутньому.

Впродовж квітня – червня 1990 р. Кам’янський осередок НРУ постійно кількісно зростав і переріс з виключно міського територіального охоплення до статусу районної організації. Зокрема, до міського осередку прийнято 10 осіб, до осередку машинобудівного заводу – 6 осіб, до Михайлівського сільського осередку – 4 особи, до Лузанівського сільського осередку – 3 особи.
Оскільки діяльність НРУ поширилася за межі міста, то була подана заява від 20 червня 1990 року до Канівської крайової організації про реєстрацію районної організації Народного руху України в місті Кам’янка, яку підписали координатор ради Руху О.Нестерчук та секретар ради І.Моца. Канів засвідчив статус Кам’янської районної організації НРУ за перебудову своїм свідоцтвом від 22 червня 1990 року. Головою був обраний Олександр Нестерчук. На той час він уже самовільно вийшов із лав КПРС, остаточно спаливши мости зі своїм минулим та налаштувавшись на активну політичну боротьбу.

В подальшому районна організація НРУ продовжувала зростати. Члени Руху робили дописи в місцеву газету по актуальних питаннях, друкувалися їхні статті та вірші. Брали вони участь і у роботі районної та міської ради, у громадських організаціях та в політичних подіях району. Кам’янська районна організація Народного руху України стала першою політичною організацією демократичного спрямування на терені Кам’янського краю.

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що заснування осередку Народного Руху в Кам’янці було викликане як різними економічними проблемами, що дуже болісно відчувалось на місцях, так і системними оновленнями внутрішньої політики радянської держави в зв’язку із прийнятим курсом на перебудову. В сукупності це призвело до проникнення заборонених раніше суспільно-політичних течій, в тому числі й національного спрямування, в широкі маси, які підхопили її прихильники на місцях та шляхом створення крайових філій почали реалізовувати програмні засади діяльності таких утворень. Саме за означеним принципом і виник Кам’янський осередок Руху. Подальша його різноманітна робота агітаційного, просвітницького, громадсько-значущого характеру сприяла залученню людей до суспільно-політичних процесів, світоглядно підготувала маси, що в загальному контексті діяльності всіх рухівських організацій наблизило до проголошення Незалежності України.

ОЛЕКСАНДР МУШТА,
Кам’янський заповідник.