Вадик – моя душа… (Світлій пам’яті Вадима Бойка)
Чи існує дружба між хлопцем і дівчиною, між чоловіком і жінкою? Споконвічне запитання, на яке у кожного своя відповідь, своє бачення. Хтось у це не вірить, хтось сумнівається. І тільки дуже мала частина людей все ж таки відповідає «так». Я ж із повною впевненістю можу сказати, що така дружба існує.
Наше товаришування з Вадиком народилося в дитинстві. Дорослішали ми, і дружба наша дорослішала разом із нами. Ми все знали один про одного, ділилися найпотаємнішими секретами, підтримували один одного, радилися. І так тривало до страшного 29 липня 2023 року, коли серце дорогої мені людини зупинилося назавжди…
Як швидко летить час! Уже рік, як Вадим не з нами, а біль не вщухає. Сьогодні моя розповідь про справжнього друга та про дружбу крізь світи…
Вадик – моя душа. В моєму житті це людина, яка показала щиру, нікому і нічому непідвласну дружбу, яка була готова прийти в будь-який момент, якщо потрібна допомога. Було все: і сварки, і хвилини радості, але ми не лишали одне одного ніколи. Дружили ми зі школи, разом дорослішали, Вадик був ніби старшим братом для мене. Завжди, де потрібна підтримка і рука допомоги, – був він. Хоч із вигляду він серйозний чоловік, а в серці був надзвичайно доброю дитиною. Ми дуже рідко сумували, майже завжди в наших діалогах був сміх, радість, щастя. Після його смерті частину мого серця поховали з ним. Тепер наша дружба не тут, на землі – вона у всесвіті та пов’язує нас крізь світи.
Народився Вадим 24 червня 2000 року в місті Кам’янці. В дошкільному віці відвідував дитячий садок «Ізумруд» (сьогодні «Перлинка»). Потім навчався в Кам’янській загальноосвітній школі №1. Перша вчителька Людмила Миколаївна Безносенко згадує Вадима, як «дитину-сонечко», який завжди був привітним, добрим, життєрадісним. До школи ходив із задоволенням. При зустрічах вони завжди обіймалися, при нагоді Вадим заходив до неї в гості, своєю присутністю дарував лише позитив.
У старших класах класним керівником була Дорофеєва Олена Миколаївна. З її слів, Вадим був дуже позитивною дитиною, швидко знаходив спільну мову з однокласниками, був з усіма в хороших взаєминах. Зі шкільних предметів полюбляв фізичну культуру, був активним учасником спортивних змагань, де неодноразово виборював призові місця та отримував грамоти і подяки. Після закінчення школи вступив до Державного навчального закладу «Черкаський професійний ліцей», де здобував спеціальність слюсаря з ремонту транспортних засобів та водія категорії «С». Його захопленням були машини та мотоцикли. А ще Вадим любив риболовлю. Після закінчення ліцею працював продавцем-консультантом у магазині мобільних телефонів. Мав багато друзів та знайомих, які згадують його лише теплими словами. Всім намагався допомогти, приділити свою увагу.
Восени 2021 року Вадима було призвано на службу до ЗСУ. Після кротких роздумів, 28 жовтня він підписав контракт із ЗСУ. Службу проходив у місті Смілі, у військовій частині ЗСУ «радіолокація». В перший день повномасштабної російсько-української війни їхня частина зазнала ворожих ракетних обстрілів. Вадим отримав осколкові поранення та контузію. Було тяжко, страшно, але йому подобалося служити, подобалася його робота. Служба була пов’язана з небом: разом із товаришами по службі відслідковували, наскільки воно безпечне, і чи немає ворожих повітряних цілей у небі над Україною.
Під час чисельних ротацій Вадим побував у багатьох областях України. Хлопці служили два місяці на виїзді, два – у своїй частині. Коли Вадим був на місці, то при першій-ліпшій нагоді намагався приїхати додому, побути з батьками та молодшим братом Денисом, якому привозив подарунки. Їздив із ним на риболовлю, приділяв увагу, і як старший брат опікувався ним у такий не легкий період життя. Тато Юра і мама Наталя виховали гідного сина, яким завжди пишалися і пишаються: турботливого, доброзичливого, щирого, завжди усміхненого і позитивного.
Як часто доля вносить свої корективи у наше життя. Корективи, яких аж ніяк не очікуєш, корективи, які назавжди залишають болючі шрами на серці. 29 липня 2023 року мій щирий, добрий, надійний, найкращий друг Вадим Бойко трагічно загинув, потрапивши в дорожньо-транспортну пригоду в місті Черкаси. Він навічно залишив у серцях рідних, друзів, знайомих теплі спогади про себе. Його запам’ятали, як «дитину-сонечко», яка дарувала всім тепло, радість, щиру посмішку, позитив.
Світла і вічна пам’ять нашому Вадику!
Вікторія Уманська