Кам’янський заповідник

26 листопада наша держава і весь цивілізований світ вшанували пам’ять жертв Голодомору – геноциду 1932-33 років в Україні. Серед тих, хто загинув мученицькою смертю 90 років тому, були наші земляки, митці новаторського живопису ХХ ст. Євмен Пшеченко та Василь Довгошия. Їхні роботи, які експонувалися у відомих галереях Європи, сьогодні викликають неабияку зацікавленість як провідних митців, так і пересічних глядачів.

В історичному музеї Кам’янського державного історико-культурного заповідника представлена експозиція, яка розповідає про життя і творчість Є.Пшеченка та В.Довгошиї через діяльність Вербівської артілі вишивальниць початку ХХ століття під керівництвом Наталії Давидової (Гудим-Левкович).

На початку ХХ ст. у пошуках національного стилю українська творча інтелігенція спрямовувала свою діяльність на вивчення та збереження давніх пам’яток і зверталася до народного мистецтва як основи національної культури. Утворені земства сприяли процесам активного відродження традиційних ремесел і художніх народних промислів: килимарства, ткацтва, вишивки, гончарства тощо. З’явилася ціла мережа так званих художніх пунктів, на базі яких організовувались навчально-показові художні майстерні. Активну роль у цьому процесі взяло на себе прогресивне жіноцтво, створюючи культурні осередки у своїх родових маєтках та запрошуючи до роботи професійних художників. Серед них – княгиня Наталія Яшвіль, Варвара Ханенко, Юлія Гудим-Левкович, Анастасія Семиградова, Наталія Давидова.

Вишивальницьку майстерню в своєму маєтку у с. Вербівці на початку ХХ ст. організувала Наталія Михайлівна Давидова (Гудим-Левкович). Маючи освіту європейського рівня, вихована в родині з повагою до українського народу та розуміння його духовності, вона все своє життя присвятила справі відродження й утвердження української культури. Митець широкого діапазону, Наталія Давидова створила цікаву творчу атмосферу експериментальних пошуків та спрямовувала роботу майстерні на розширення асортименту вишитої продукції. Вироби Вербівської майстерні на початку її заснування були під впливом естетики модерну. У 1914р. Н. Давидова докорінно змінила художній напрям у розвитку майстерні, запросивши головним художником Олександру Екстер. А згодом до Вербівки приїжджають Казимир Малевич та інші професійні художники товариства «Супремус» (лат. – найвищий). Серед них була і Ніна Генке-Меллер, яка з 1915р. стала головним художником та співорганізатором виставок. Вишивки в майстерні виконували 30 вишивальниць. За ескізами професійних художників створювалися декоративні панно не на базі народних мотивів, а композиції, в яких втілювалися пошуки сучасних передових впливів того часу – у стилях модерн та авангард. Крім того, до творчої роботи зі створення самостійних оригінальних малюнків залучались і народні майстри. Здійснювався складний та надзвичайно цікавий творчий процес, у якому відбувався взаємовплив народного та професійного мистецтв. Результатом цього стала творчість селянських майстрів Є.Пшеченка та В.Довгошиї.

«Художник-примітивіст з чудовим ніжним поетичним сприйняттям», – так говорили про Євмена Пшеченка. Народився 1880 року в селі Вербівці. За деякими даними, разом із братом Павлом брав активну участь у революційному русі на Черкащині, за зберігання забороненої літератури п’ять років провів у в’язниці, звільнився напередодні Першої світової війни тяжко хворим. Починав з того, що допомагав дружині малювати ескізи для вишивок, але поступово перейшов до самостійної творчості. З 1914 р. працював у Вербівській артілі. Під керівництвом Н. Давидової та О. Екстер малював ескізи для вишивок, створював самостійні рослинно-декоративні та абстрактні композиції з геометричних фігур та символів, які поєднував з фантастичними звірами і птахами. Роботи Є. Пшеченка оптимістичні, вражають самобутністю, казковістю, яскравістю. Для творів Пшеченка характерні орнаментальність, колористична феєрія, повторюваність елементів. У створенні яскравих, по-народному щирих творів митець органічно поєднав реальність у зображенні деталей з наївною умовністю та символізмом. У 1915 році разом з іншими митцями з Вербівської артілі Є. Пшеченко дебютував як художник на виставці «Сучасного декоративного мистецтва. Вишивки та килими за ескізами художників» у галереї Лемерсьє. В експозиції були представлені три вишиті подушки та 32 ескізи для вишивок майстра.

Василь Довгошия (1892-1933) родом з Вербівки. Про його життя та творчість відомостей майже не збереглося. Жив одиноким, постійно відчував скруту, бідував. На невеликому клаптику землі біля хати, що стояла на пагорбі, вирощував квіти, милуючись їх красою, і за свої малюнки ніколи не чекав нагороди. У роботах В. Довгошиї відчувається вплив стилістики професійних художників-авангардистів. Фантазія, внутрішня гармонія, вишуканість кольорових сполучень – риси притаманні його творам. В них розкривається тонкий колорист, який створює узагальнені образи за допомогою яскравих кольорових плям, а головне – віртуозної лінії, яка окреслює і виявляє контури зображення.

Доказом таланту Є. Пшеченка та В.Довгошиї була їхня участь у складі вербівської майстерні, у найпрестижніших виставках у Російській імперії та за кордоном протягом тривалого часу. Творчість українських митців багато в чому допомогла досвідченим художникам осягнути глибину архаїчних символів та кольорів, що значним чином вплинуло на подальший розвиток мистецтва авангарду.

На жаль, непересічний талант, творчі успіхи наших земляків не врятувало їх від лютої смерті, як і мільйони інших українців, життя яких ламалося у молосі штучного Голодомору в Україні 1932-1933 років.
Лариса Висоцька, старший науковий співробітник картинної галереї КДІКЗ