Кам’янський заповідник

Уже майже два десятиліття у третій четвер травня ми відзначаємо особливе свято – Всесвітній день вишиванки. Ініціатором його ще у 2006 році стала Леся Воронюк, яка на той час була студенткою історичного факультету Чернівецького національного університету. Дівчина запропонувала своїм одногрупникам обрати день та прийти на лекції в національному вбранні. Цю ідею підтримали не лише студенти, але й викладачі. З роками традиція стала популярною по всій території, а пізніше – й за межами України.

Сьогодні українські вишиванки стали популярнішими за будь-який модний бренд. Їх носять дорослі й діти, чоловіки й жінки. І не тільки в Україні. Багато всесвітньо відомих дизайнерів використовують мотиви української вишивки у своїх колекціях модного одягу. Вишиванка підходить як до святкового, так і до повсякденного одягу. Через багато років традиція носити вишиту сорочку відновилася, повернувши нас до нашого коріння, до нашої суті. І хоча вишита сорочка знайома не лише українцям, а й іншим народам світу, асоціюється вона, передовсім, саме з Україною. Недаремно ж її називають нашим генетичним кодом, символом народної мудрості і традиційного зв’язку багатьох поколінь.

До Всесвітнього дня вишиванки в залі етнографії історичного музею відкрито виставку «Сорочку мати вишила мені…», де представлені традиційні жіночі й чоловічі сорочки із фондів Кам’янського державного історико-культурного заповідника, серед яких і сорочка заслуженого майстра народної творчості Макара Корнійовича Мухи.

Взагалі українська вишита сорочка – річ дуже давня. Ще античні історики твердили, що скіфи, які жили й на нашій території, носили одяг, прикрашений вишивкою. Трипільські орнаменти, яким уже 5 тисяч років, багато в чому повторює символіка сучасних українських вишиванок.

Під час археологічних розкопок у нас на Черкащині були знайдені срібні бляшки VI ст. із зображенням фігурок чоловіків, одягнутих так само, як одягалися наші селяни у XVIII – XIX ст. Сорочка була одним із найдавніших елементів народного одягу за часів Київської Русі, коли вона була як натільним, так і верхнім одягом.

Уже через віки, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, сорочки мали величезну кількість різновидів. Залежно від того, були вони буденними чи святковими, а також від добробуту сім’ї, сорочки виготовлялися з полотна різної якості і по-різному прикрашалися: святкові – яскравіше і різноманітніше, повсякденні – більш стримано. Найчастіше їх виготовляли з домотканого конопляного полотна, рідше – із лляного. Пізніше почали використовувати мануфактурні тканини. Найдавнішою і найхарактернішою особливістю українських сорочок є білий колір, що символізує чистоту.

Чоловічі святкові сорочки були довжиною до колін або трохи коротшими, одягалися навипуск та підперезувалися поясом. Хоча на території сучасної Черкащини чоловіки заправляли сорочку в штани і тільки на початку минулого століття почали носити навипуск. Оздоблювалися святкові чоловічі сорочки традиційним геометричним орнаментом, що розміщувався на горловині, маніжці і по низу рукава. Буденні чоловічі сорочки (особливо ті, які носили старші чоловіки), вишивкою могли не прикрашатися.

Жіночі сорочки, на відміну від чоловічих, були завжди довгими, як говорили, «по кісточки», з довгими широкими рукавами. Традиційні народні жіночі сорочки поділяються на два типи – «додільні» і «з підтичкою». Додільні виготовлялися з суцільної тканини, як правило, вищої якості, і були переважно святковими. Сорочки «з підтичкою» складалися з двох частин: верхня – з тоншого полотна, нижня – з грубішого. Такі сорочки одягалися щодня.

Вишивка українських жіночих сорочок – багатюща культура, яка у кожній місцевості витворила свої неповторні зразки. Вишиті орнаменти розміщувалися на рукавах сорочки і обов’язково на всіх розрізах чи вирізах (горловина, пазуха, низ рукава і низ сорочки). Таке розміщення вишитих знаків не випадкове: у давні часи наші предки-язичники вірили, що навколо них існують добрі і злі сили. Для того, щоб життя складалося благополучно, добрі сили потрібно «задобрити», а від злих захиститися. Саме таке призначення мала архаїчна вишивка. Усі ці знаки, що розміщувалися на вирізах сорочки, мали захистити тіло людини від хвороб, від поганого ока і взагалі від усякої негативної енергії. Протягом віків орнаментика вишивки змінилася, але місце її розташування залишилося тим самим.

Найбільше та найкраще вишиті дівочі сорочки, молодиці вже скромніше прикрашали свої сорочки, а старші жінки, бабусі іноді задовольнялися скромною одноколірною вишивкою. Найяскравішими були весільні сорочки. Вони вишивалися переважно червоним кольором, оскільки він має сильну енергетику і вважається найкращим захистом для молодої. Найпоширеніші орнаменти весільних сорочок, як, наприклад, сорочки із фондів нашого заповідника, солярні знаки – восьмипелюсткові розетки та знаки засіяного поля (ромби з крапками всередині). Часто сорочки, у яких «молоділи», «князювали», жінки залишали на смерть.

Ще сто років тому на Черкащині побутувало кілька десятків вишивальних технік і безліч найрізноманітніших узорів, що мають давні традиції. Усі найдавніші геометричні й рослинно-геометризовані орнаменти виконувалися лічильними швами (коса і пряма гладь, набирування, виколювання, зерновий вивід, штапівка, заволікання – техніка, що наслідує тканні й дає виключно геометричний орнамент).

З середини ХХ століття великої популярності набула вишивка «хрестиком». Особливу роль у цьому відіграв московський фабрикант французького походження – миловар Г. А. Брокар (фабрика «Брокар’ і К °»). Він завозив на українські землі великі партії парфмуерно-косметичних товарів, на обгортковому папері яких були зображені барвисті натуралістичні троянди. Ці зображення на міліметровому папері легко накладалися на полотно і дуже швидко почали домінувати в народній вишивці. Подібну вишивку часто називають брокарівською, саме її збереглося найбільше. Вишиті хрестиком троянди бачимо й на сорочках, і на рушниках. Окрім троянд, хрестиком почали вишивати не лише квіти, а й інші орнаменти. У нашій місцевості сорочки часто вишивалися гладдю.

За давніми традиціями, чужу вишиванку одягати не можна, щоб не «перебрати» на себе чужу долю. Існує повір’я: якщо сорочка вишита на добре життя близькою людиною, з молитвою і позитивною енергетикою, то вона буде оберігати і приносити спокій та щастя.

Як би скептично не ставилися ми сьогодні до магії й різних вірувань, та з давніх часів і до наших днів налічується багато випадків, коли сорочка, вишита дбайливими маминими руками, рятувала від нещасть і повертала до рідного дому.

Тож запрошуємо усіх охочих відвідати виставку «Сорочку мати вишила мені…», ознайомитися із зразками традиційних для нашої місцевості жіночих та чоловічих сорочок. Виставка діятиме до 5 червня.

Наталія Пугач, старший науковий
співробітник історичного музею КДІКЗ