Кам’янський заповідник

Природною окрасою Черкащини завжди були ліси. За свідченнями історичних документів, в далекому минулому ліси займали понад половину нинішньої території Черкаського краю. Протягом багатьох віків, аж до XVIIIст., Черкаський (Великий) бір, Холодноярський і Чорний ліси з`єднувалися між собою та з іншими лісовими масивами. Вони мали не лише оборонне, але й господарське значення для місцевого населення, яке використовувало ліс для різноманітних потреб: полювання, бортних промислів, заготівлі сировини для кораблебудування, будівництва житла і фортець. Деревина використовувалася для склоробного і поташного виробництва та виготовлення селітри.

XVIIстоліття стало початком запровадження перших несистематичних кроків у веденні лісового господарства з їх подальшим вдосконаленням. Майже до кінця XVIIIст. господарська діяльність людей не впливала на стан і поширення лісів.

Наприкінці XVIIIст., з початком інтенсивного освоєння степової зони України, експлуатація лісів посилилася, насамперед, з метою заготівлі деревини для Чорноморського флоту та будівництва нових сіл і міст. Черкаський бір, Холодноярський і Чорний ліси стали одними з основних постачальників матеріалу для кораблебудування. У 1821р. було здійснено впорядкування масових вирубок та відновлення лісових угідь. Тоді ж у Черкаському бору відбулося лісооблаштування за всіма правилами лісового господарства того часу. За його результатами у 1826 р. видано указ «Положение о Черкасских лесах Киевской губернии», а в другійполовині XIXст. охорона лісу в Черкаському бору набула систематичного, ретельного і планового характеру, здійснювалися щоденні огляди «квадратів» лісними наглядачами і озброєними вартовими.

Багато сил і коштів в охорону та лісовідновлення Черкаського бору вклав граф Олексій Олексійович Бобринський, якого сучасники називали «людиною корисних захоплень». О.О.Бобринський використовував бір як важливе джерело сировини для власних цукрово-рафінадних заводів.

До 1845р., незалежно від розміру лісосік у бору, орієнтувалися на природне поновлення лісу. Для його забезпечення на основних лісосіках залишали 24-30 кращих дерев сосни на відстані 18-21 м одна від одної. З часом лісівники переконалися, що на лісосіках площею понад 100 га сосна природним шляхом не поновлюється. Вперше питання про штучне лісовідновлення в Черкаському бору було поставлено у 1849 р., але практично до 1876 р. цією проблемою ніхто не займався.

Скасування у 1861р. кріпосного права негативно вплинуло на долю Черкаського бору. Та частина лісового масиву, яку передали селянам, дуже швидко і майже повністю була знищена. У 1861р. за розпорядженням Лісового департаменту провели чергову ревізію лісовпорядкування і встановили вік рубки сосни 120 років, для дуба – 90 років, для інших листяних порід – 60 років та рекомендували залишити на 1 га 30 насінневих дерев. Піднесенню рівня ведення лісового господарства в Черкаському бору сприяло відкриття у 1889 р. в с. Руська Поляна лісової школи, яка проіснувала до 1936р.

Набагато менше пощастило лісам Холодного Яру. Процес знищення лісів на цій території набрав масового характеру в середині XIXст. у зв`язку з будівництвом цукроварень, гуралень, цегляних заводів та інших промислових підприємств, а особливо залізниць. Для заготівлі дров та інших потреб ліс без дотримання будь-яких правил вирубували на тисячах гектарах, не турбуючись про лісовідновлення. Величезної шкоди лісам Черкащини було завдано в період Першої та Другої світових воєн, які призвели лісове господарство нашого краю до руїни. Лише починаючи з 50-х рр. минулого століття площа земель Черкащини, вкритих лісовою рослинністю, поступово зросла. У 1948 р. затверджено державний план перетворення природи. На підставі цього плану на території Черкаської області почалося масове лісорозведення, заліснення земель, в т.ч. притясминських пісків, створення полезахисних смуг.

Починаючи з 1954 р. охорону, захист, раціональне використання лісових ресурсів, відтворення лісів та мисливського фонду в межах державних ресурсів України здійснює Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Підготувала А. Єфремцева, науковий
співробітник відділу охорони пам’яток
історії і культури КДІКЗ