Кам’янський заповідник

А була сотня – тепер вже тисячі…
Крилатих ангелів в Небеснім батальйоні…
Усі вони до Бога відійшли…
Щоб зберегти життя мільйонів.

Сьогодні, коли наша Батьківщина знову потребує захисту своїх синів, багато українців раз за разом повертаються до подій минувшини, до постатей тих героїв, які свого часу боролися і віддавали життя за її свободу й суверенність. Мої ж розповіді про тих наших Героїв-земляків, які творять сучасну історію нашої країни. Їх варто шукати не на сторінках історичних книг, вони тут, поряд, дуже близькі і дуже реальні, вони із наших сіл і містечок, із однієї з нами вулиці чи двору….

Зараз у всіх на вустах молитва за нашу країну і за тих, кого ми з гордістю та одночасно з болем у серці називаємо Героями. Саме вони стали на її захист, саме вони пожертвували своїм життям, аби захистити наш народ, який хоче жити у вільній, незалежній державі, який, перш за все, хоче просто ЖИТИ. Вони – Герої не з далекої історії, не з героїчного минулого, а із жорстокого сьогодення.

Серед когорти наших земляків-захисників, а сьогодні вже Янголів Світла в Небеснім батальйоні, є кам’янчанин Берчак Іван Васильович. До повномасштабного вторгнення він жив, працював, виховував діток, був турботливим і люблячим сином, чоловіком, батьком, ніяких героїчних вчинків здійснювати не планував. Але лютий минулого року змінив життя Івана Васильовича, він, не вагаючись, в перший день війни став на захист рідної землі.

Народився Іван Берчак 18 квітня 1982 року на Іванофранківщині, в простій селянській родині. Коли йому виповнилося 3 роки, батьки переїхали на постійне проживання в м. Кам’янку.
«В родині Берчаків Ваня був меншою дитиною, бо мав двох старших сестер. Ріс щирим, добрим, привітним. Любив і поважав батьків, які навчали своїх дітей трудитися, доброзичливо ставитися до сусідів, друзів, знайомих.

У 1989 році він пішов до 1 класу Кам’янської загальноосвітньої школи №2, після закінчення якої навчався в школі водіїв. У 2000 році був призваний до лав ЗСУ. Службу проходив в м. Вінниці, в спецпідрозділі десантно-штурмових військ.

Ваня завжди був чудовою людиною: і на службі, і в житті. Постійно усміхнений та життєрадісний, відкритий, сумлінний і працьовитий. Мав багато друзів. Коли хтось запитував його: «Як справи?», завжди відповідав: «Усе добре!» – згадують рідні.

«Пригадую далекий 1992 рік, коли я, пропрацювавши рік у Кам’янській загальноосвітній школі №2, стала класним керівником 5-А класу. Мене зустріли маленькі, несміливі і дуже слухняні дітки. Серед них був худорлявий, з великими блакитними оченятами та русявим неслухняним чубчиком, хлопчик. Це був Ваня Берчак, – розповідає класний керівник Світлана Геннадіївна Гончарова. – Він запам’ятався мені дуже сором’язливим, тихеньким учнем. Завжди відгукувався на всі прохання вчителів та своїх однокласників, а під час проведення трудових десантів Ванюша був одним із перших. А ще Ваня мав загострене почуття справедливості, яке, на мою думку, і спонукало його вступити до Збройних Сил України та стати на захист рідної землі, на якій народився та виріс сам, на якій росли його діти».

З першого погляду, звичайна людина: син, чоловік, товариш, сусід. Відрізняло Івана Берчака від багатьох інших правильне розуміння слова «обов’язок». Для нього воно означало вболівати за долю своєї країни і в потрібний час підставити їй своє плече.

Мама Марія Іванівна зі сльозами на очах згадує: «Ваня ще до повномасштабного вторгнення постійно наголошував на тому, що в разі війни він буде йти захищати нашу землю від ворога. Він говорив: «Якщо не я, то хто вас захистить?» Я дуже хвилювалася, просила не гарячкувати, все зважити. Адже дома зростає двійко зовсім маленьких синочків. Та Ваня вже все для себе вирішив.
24 лютого 2022 року зранку дзвінок з військкомату: з’явитися на 12 годину з речами. Він не роздумував ні хвилини. Швидко зібрав перше необхідне, і цього ж дня з іншими кам’янчанами був відправлений на фронт. Перші оборонні дні проходили на Житомирщині. Ваню було зачислено до 95 окремої десантно-штурмової бригади. Трішки згодом їх перекинули на Схід України, під м. Ізюм Харківської області».

Під час коротких телефонних розмов із рідними та друзями, за спогадами останніх, він завжди жартував, говорив, що хоч і важко, але все буде добре. З перших днів Іван Васильович перебував на передових рубежах оборони і розслаблятися не мав права. Він був справжнім. Світлою, доброю, порядною людиною.

«Ваня телефонував 8 Березня, вітав зі святом, – згадує мама Марія Іванівна. – Наступний дзвінок був в неділю, 13 березня. І знову він заспокоював, просив не хвилюватися, говорив, що все добре. А 16 березня до нас зателефонував побратим Вані і повідомив, що поблизу с. Кам’янки Ізюмського району при обороні міста син загинув. Поки не було офіційного підтвердження, в моєму серці ще жевріла надія, сподівалася на диво. Але, нажаль, дива не сталося».

Іван Васильович Берчак отримав поранення несумісні з життям та загинув смертю Героя 16 березня 2022 року на Ізюмському напрямку Харківської області.

За мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету, територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання військового обов’язку Іван Васильович Берчак нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

«Звістка про загибель Вані відізвалася несамовитим болем, печаллю та сумом, – зі сльозами на очах продовжує класний керівник Світлана Геннадіївна Гончарова. – Пам’ять про нашого Героя-захисника завжди житиме в серцях його однокласників, вчителів, усіх тих, за кого він віддав своє життя».

Болюча туга полонить наші душі, бо чисельність загиблих в цій війні постійно зростає, поповнюючись новими втратами. Війна не має жалю ні до бійців, котрі боронять нас на полі бою, ні до тих, хто очікує повернення своїх рідних і близьких з війни, тривожно читаючи фронтові зведення. Але ми воюємо, вистоїмо, переможемо, бо ми – українці!

Тамара Гордієнко,
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного історико-культурного заповідника