28 липня – День Української державності

thumbnail

Рівноапостольний великий князь Володимир – завойовник, реформатор, дипломат, церковний діяч, один із засновників і покровителів нашої державності.28 липня, у День Хрещення Русі-України та День пам’яті рівноапостольного великого князя Володимира, вся українська спільнота в цьому році вперше відзначає День Української Державності. Для нас цей день означає спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави, неподільність українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри, єдність нашого державного і духовного начала, соборність всіх українців і всіх українських земель.

Перші кроки в об’єднанні держави навколо Києва було зроблено ще за князя Володимира Великого. Яким же він був рівноапостольний великий князь Володимир?Ким став для України-Руси?
У церковній історії його згадують як Володимира Святого, Володимира Хрестителя, а у билинах він є відомим як Володимир Красне Сонечко (вважається, що Володимир після прийняття православ’я змінився та почав творити багато добрих справ). У давньоруських письменах князя Володимира називають рівноапостольним, оскільки те, що він хрестив Русь, цілком відповідає апостольському служінню.

Князь Володимир Святославич був одним із найяскравіших політичних діячів Європи того часу – великий завойовник, реформатор, дипломат і церковний діяч. Його князювання на рубежі Х-ХІ століть вважають початком розквіту Київської Русі. Проведені ним реформи перетворили Русь з напівварварської країни на одну з наймогутніших держав християнського світу.

Майбутній князь народився до 963 року (точний рік невідомий) та був сином київського князя Святослава (сина княгині Ольги) та древлянскої княжни Малуші, в селі Будутино. Княгиня категорично виступала проти шлюбу свого сина з Малушею, яка для неї була лише ключниця, полонянка і рабиня. Святослав, усе своє життя провів у військових походах й отримав прізвисько — завойовник. Мав він трьох синів, серед яких князь Володимир був наймолодшим. За переказами, сина відлучили від матері в дуже ранньому віці. Позбавлений любові матері, він не зміг знайти і духовну близькість з батьком – виховували хлопчика бабуся, княгиня Ольга й брат матері Добриня.

Саме бабуся мала найбільший вплив на майбутнього князя. З великою любов’ю вона розповідала йому про Ісуса Христа, Сина Божого, про Богородицю, святих та про основну мету людського життя – спасіння своєї душі. Сплине немало часу, поки зерна, посіяні в юну душу, принесуть благодатні плоди.

В 970 році, збираючись у черговий військовий похід, який виявився для нього останнім, князь Святослав розділив свої володіння між трьома синами: у Києві залишився Ярополк, у центрі древлянської землі Іскоростені – Олег, а Володимир отримав далекий північний Новгород. У 14-му віці він разом з дядьком Добринею, братом матері, вирушив до Новгорода, щоб посісти там княжий престол.

Після смерті Київського князя Святослава розпочалась братовбивча війна між його синами. Її наслідком стали дві смерті: Олега і Ярополка, а князь Володимир, злякавшись за своє життя, втік з Новгорода до варягів. Лише через три роки, зібравши там дружину з людей варязьких, пішов на Київ і вбив Ярополка, а його вдову-гречанку взяв собі за жінку і як єдиний спадкоємець Київської держави, піднявся на великокняжий Київський Престол. За часів його князювання були проведені кардинальні реформи у всіх сферах життя держави, він зміг не лише побудувати сильну монархію, а й нарешті поставити крапку в «цивілізаційному виборі» країни, впровадивши християнство, яке, без сумніву, було найголовнішим досягненням його життя, що забезпечувало централізацію країни. До нього Володимир прийшов не відразу. На початку правління Володимир провів свою першу релігійну реформу, суть якої полягала у запровадженні “шестибожжя” – шести божеств, котрі уособлювали регіони держави і були їх покровителями. На Перуновому пагорбі поряд із Перуном постали ще п’ять кумирів за кількістю князівств: Новгородського, Смоленського, Полоцького, Дреговицького і Древлянського.

Проте очевидний крах давньоруського язичництва примусив князя серйозно замислитися з приводу подальших кроків у релігійній сфері життя. Християнство було не єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала цілий ряд інших альтернатив: юдаїзм, іслам, буддизм. Отже, питання полягало в тому, якій з релігійних систем віддати перевагу. На перше місце закономірно претендувало християнство, проповідуване переважною більшістю країн, з якими Русь мала найтісніші стосунки. Але існував ще й інший бік справи, з яким треба було рахуватися: прийняття християнства з Візантії створювало сприятливі умови для втручання Візантії у внутрішні справи Русі. Подібно до свого батька, Святослава, Володимир побоювався небажаних наслідків. З іншого боку, християнство вже досить глибоко вкорінилося у самой Рус: христианами були Ольга та братии Володимира – Ярополк та Олег. А сусідство Київської Русі з християнизованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило процес християнізації Русі.

Після хрещення киян у притоці Дніпра, згідно з літописом, “повелів він (Володимир) робити церкви і ставити їх на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів настановляти, і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах”.

А також князь Володимир ропочав будівництво величної церкви на честь Успіння Божої Матері, яку назвали Десятинною, бо на її будівництво він призначив десяту частину своїх доходів. Це був символ перемоги християнства над поганством. Храм побудували на тому місці, де колись красувалася статуя Перуна. Будівництво церкви було закінчено в 996 р. Під час татарської навали 1240 р. Десятинну церкву зруйнували.

Релігійна реформа князя Володимира докорінно і назавжди змінила ідеологію держави. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні відносини між нею і Візантією, іншими державами. З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом по інших містах. Учителями були священики з Корсуня, які знали слов’янську мову. Факт, що прийняття християнства не призвело до безпосереднього політичного опанування Русі Візантією, а відкрило новій християнізованій спільноті зв’язки з далекими та близькими сусідами, слід уважати найпозитивнішим наслідком акту хрещення Русі та слов’ян Сходу.

Після Хрещення князь Володимир прожив ще 28 років, помер 15 липня 1015 р. в селі Берестові під Києвом, похований у Десятинній церкві в Києві. Згідно з «Повістю минулих літ», Володимир мав 12 синів та 9 доньок. Найбільш відомий з них – Ярослав Мудрий.

Володимира Святославовича вшановують як рівноапостольного святого у католицькій і православній традиціях. За юліанським календарем (старим стилем) християни згадують його 15 липня, а за григоріанським (новим стилем) – 28 липня.

Підготувала Тамара Гордієнко,
науковий співробітник
історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника