Кам’янський заповідник

9 лютого 1923 року в центрі Києва, у сумнозвісній Лук’янівській в’язниці, відбулася подія, яка не лише сколихнула «столицю радянської України», а і на багато років наперед закарбувала в пам’яті окупантів думку про те, що українська нація – це дух свободи, волі і непокори.

Саме тоді група заарештованих українських повстанців і патріотів, ядро яких складалося з Холодноярських отаманів на чолі з Денисом Гупалом, Мефодієм Голиком-Залізняком та Ларіоном Завгороднім, захопивши зброю у охорони, підняла у в’язниці повстання, метою якого, очевидно, була втеча. Як вони собі це уявляли, важко зрозуміти, адже Лук’янівська в’язниця знаходиться майже в центрі Києва. Проте холодноярські відчайдухи вирішили ризикнути і підтвердити гасло, яке було написано на їхньому бойовому чорному прапорі: «Воля або Смерть!» Або перемогти і продовжити боротьбу, або загинути в ній, але не підкоритися ворогу.

Як повідомляли архівні документи, «Группа арестованных, завладев револьвером охранника, захватила 14 винтовок с патронами в караульном помещении и пыталась вырваться во двор тюрьмы. Однако поднятый по тревоге караул перекрыл выходы и арестованные вернулись на этаж, где забаррикадировались…» Так розпочався останній героїчний бій Холодноярських отаманів, який вони розпочали холодним лютневим ранком 1923 року.

Кілька годин тривав бій у центрі Києва. Лук’янівська в’язниця вже була оточена потрійним кільцем чекістів, міліції, червоногвардійців, підтягнуто кулемети. Проте повстанці трималися. Падали убиті й поранені, їхні рушниці брали інші – і бій продовжувався. Не один червоний окупант відлетів у пекло або «вийшов з ладу» від влучних пострілів холодноярських месників, однак у козаків почали закінчуватись набої. Зрозумівши, що вирватися з лабет смерті вони вже не зможуть, хлопці почали прощатися. Вони вишикувалися, проспівали гімн України.
Направили в серця один одному рушниці.

І скомандували:
– Готуйсь! Раз, два, три…!
І гримнув постріл! Єдиний, але гучний! Постріл, який почув Холодний Яр. Постріл, який підкреслив коротке, але героїчне життя Холодноярських героїв, які боролись проти російських загарбників до кінця.

Вічна пам’ять усім, хто боровся і гинув за волю і незалежність нашої країни! Шана і повага всім тим, хто зараз захищає нашу землю від російських фашистів і окупантів. Ворог ніколи не підкорить нашого народу, бо в його жилах тече кров вільних і сміливих людей!

Слава Україні! Слава Героям!

Ю. Ляшко, завідувач історичного музею
Кам’янського державного історико-культурного заповідника