Кам’янський заповідник

Рік війни. Рік постійної боротьби за правду, за незалежність, за майбутнє, за життя. Рік смутку і сліз. Рік втрат. Війна забирає найкращих, найрозумніших, найдостойніших, найталановитіших… Саме Вони, Воїни світла, поповнюють небесні батальйони і оберігають нас з небес.

В ці березневі дні минає рік, як пішов за межу вічності кам’янчанин, Герой-захисник, люблячий і турботливий син і брат, вірний і надійний товариш і побратим Крамаренко Олексій Олександрович. 12 березня 2022 року під час ворожого обстрілу села Топольське Ізюмського району Харківської області близько першої години ночі Альоша отримав поранення, несумісні з життям. Останнє, що бачив у своєму житті, – це своїх побратимів, яким він встиг надати медичну допомогу і врятувати.

Народився Олексій Крамаренко 13 квітня 2000 року в м. Кам’янці. Він був п’ятою дитиною в родині. У віці восьми років утратив батька. Мама залишилася сама з шістьома дітьми, наймолодшому братикові було шість місяців. Олексій швидко дорослішав, в усьому підтримував маму, дбав про сім’ю. А ще вважав за свій обов’язок допомогти молодшому брату- дев’ятикласнику в майбутньому вивчитися, здобути професію. Навчався в Кам’янській загальноосвітній школі №1. Займався спортом, любив грати в футбол, брав участь у багатьох спортивних змаганнях та численних шкільних конкурсах. Гарно малював, добре навчався, був добрим, чуйним, ввічливим, наполегливим, хазяйновитим, веселим. Мама Валентина зі сльозами на очах згадує: « Альоша ріс дуже добрим і співчутливим хлопчиком. Всього в житті досягав сам, багато допомагав іншим. І це були не лише рідні, а й сусіди, друзі, знайомі. Разом із братом Толею підсобляли по господарству дідусеві й бабусі, які проживали в селі. Разом сіяли, доглядали, збирали урожай.

Після закінчення школи вступив до Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького на спеціальність «Туризм і рекреація». Навчання намагався поєднувати з роботою. Він не міг собі дозволити брати гроші в мене, бо вважав, що вже надто дорослий і сам має заробляти.

А ще Альоша мріяв стати десантником. Тому, провчившись півтора роки в університеті, вирішив взяти академвідпустку і підписати контракт із ЗСУ». Щоб потрапити до десантно-штурмового батальйону спеціального призначення, Олексію знадобилися вся його наполегливість, фізична підготовка, знання і вміння. Відбір був складним, та він упорався. Всі нормативи, заліки та співбесіди склав успішно і другого квітня 2019 року був зарахований до лав ЗСУ в 13 окремий десантно-штурмовий батальйон 95 ОДШБ.

Під час проходження служби Олексій Крамаренко неодноразово брав участь у військових навчаннях НАТО та був відзначений дипломом MULTINATIONAL EXERCISE “Rapid Trident – 2020” (багатонаціональні навчання «Швидкий тризуб – 2020»). Добре володів розмовною англійською, самостійно вивчав німецьку мову.

До повномасштабної російсько-української війн Олексій неодноразово разом із батальйоном виїздив на Схід України, бував на лінії зіткнення.

«За півроку до повномасштабного вторгнення росії на нашу територію Альоші запропонували пройти медичні курси та стати парамедиком. Так як родина у всьому його підтримувала, то і в цьому починанні він також отримав підтримку: а раптом у майбутньому ця професія знадобиться? І ці знання знадобилися, але не так, як того очікували» – згадують рідні Героя.

З жовтня 2021 року Олексій Крамаренко знаходився в Донецькій області, у селищі міського типу Нью-Йорк. Саме тут на захисті наших рубежів і розпочалася війна для Героя- захисника. В перші дні війни старший брат Толя потрапив в оточення, Альоша постійно заспокоював маму, щоб не нервувала. Телефонував і за себе, і за старшого брата. Говорив: «У Толі все нормально, не хвилюйся, він живий».

11 березня 13 окремий десантно-шурмовий батальйон вивели з-під Авдіївки і перекинули на Ізюмський напрямок. «При першому зіткненні з ворогом захисники потрапили під сильний ворожий обстріл, – розповідає мама. – Альоша рятував поранених. Багатьом бійцям надана ним перша допомога врятувала життя. Побратими розповіли, що коли виносили поранених, Олексій мав іти вкінці ланцюга, але, дізнавшись, що в сусідньому взводі загинув медик, він поспішив на допомогу, залишивши рюкзак зі своїми речами на попередніх позиціях. Він по-іншому не міг. Від нього залежало життя людей…»

А далі були довгі дні, тижні, місяці пошуків і надії… Шукали скрізь, усіма можливими і неможливими шляхами. Шукали всі: рідні, близькі, знайомі, якусь інформацію надавали побратими. Півтора місяці доля Олексія Крамаренка була невідома. Про його смерть рідним повідомив побратим, якого врятував Альоша, вчасно надавши першу медичну допомогу. І, нарешті, дякуючи небайдужим колегам-медикам із м. Дніпра вдалося з’ясувати, що 30 березня, на свято Теплого Олекси, в день ангела, Олексія Олександровича Крамаренка було поховано на Краснопільському кладовищі м. Дніпра, «як тимчасово невідомого захисника України №591». Розпізнали загиблого Героя за фотографіями та татуюванням на тілі, яке було зроблено латиною і в перекладі означає «Хто не зрадить». Саме його запам’ятали колеги-медики з Дніпра і допомогли з пошуками.

28 квітня Олексія Крамаренка було перепоховано на Алеї Героїв Центрального кладовища м. Кам’янки. Безжальна війна забрала не лише люблячого сина і брата, а і його мрії, майбутнє… В нашій пам’яті він назавжди залишиться 21-річним.

Війну треба ненавидіти. Війну неможливо цінувати, але вона оцінює кожного за ділами його.
Крамаренко Олексій Олександрович нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Кожен новий день – це нова причина не здаватися. Бо, пройшовши скільки всього, ми не маємо права не дійти до кінця.

Тамара Гордієнко,
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного історико-культурного заповідника