Кам’янський заповідник

…Рік тому, коли тільки розпочалася повномасштабна російська агресія проти нашої країни, багато людей наївно вірили, що все триватиме недовго, і Українським Збройним Силам вдасться швидко вигнати окупантів. Країна мужньо трималася: воювала, волонтерила, донатила на ЗСУ, допомагала біженцям. Надіялася й вірила, тужила й зневірялася…Мільйони очей невідривно вдивлялися в телеекрани, слідкували за кожною новиною в Інтернеті, ведучи відлік війни: перший день, п’ятий, тридцять сьомий, сто сімдесят шостий…

Вже другий рік ми стоїмо. І, звісно ж, вистоїмо. Але ціна… Яка ж страшна вона! З лютого 2023-го ми почали відзначати трагічні річниці загибелі наших людей у цій великій війні: знайомих і незнайомих, мирних жителів і воїнів. І кожне ім’я залишає новий шрам на серці України.

13 березня минають роковини загибелі нашого земляка, мужнього українського офіцера, військовослужбовця Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного майора Сергія Вікторовича Мельника. Він був серед тридцяти п’яти загиблих у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, більш відомому як Яворівський військовий полігон. Цей полігон розташований у селі Старичі Яворівського району Львівської області, за 20 км від кордону з Польщею.

Із 2016 року Сергій Мельник працював викладачем циклової комісії вогневої підготовки 184-го Навчального центру Національної Академії сухопутних військ на Яворівському полігоні. Цей навчальний центр був створений для фахової підготовки військовослужбовців за 52-ма спеціальностями. Тут проходили навчання і наші земляки; серед інструкторів було багато іноземців: американці, поляки, литовці, британці, канадці.

…Раннім недільним ранком 13 березня 2022 року російські окупанти запустили по Яворівському полігону близько 30 крилатих ракет класу «повітря-земля» з акваторії Чорного та Азовського морів. Частину ракет знешкодила протиповітряна оборона, але 8 із них влучили у територію Міжнародного центру. В результаті атаки загинули 35 людей, отримали поранення різного ступеню важкості 134 особи. Вибухи були настільки потужні, що навіть львів’яни, за 40 кілометрів від «прильотів», відчували, як у їхніх вікнах тремтять шибки.

Майор Сергій Вікторович Мельник, який перед початком повномасштабної російсько-української війни став командиром батальйону, до останнього не полишав позицій, віддавав накази і врятував більше тисячі підлеглих. Він був справжнім українським офіцером і справжнім командиром: як батько, оберігав своїх, але не вберігся сам…

Народився Сергій Мельник 1 лютого 1983 року в Кам’янці. Друзі розповіли, що коли він вперше почав писати й малювати, олівець і ручку брав у ліву руку. Мама переучувала Сергійка, щоб не був шульгою і не відрізнявся від однолітків, тому він добре умів писати як лівою, так і правою рукою. Вчився добре, був приязним і хорошим другом. Полюбляв гру в шахи і неодноразово займав призові місця в шахових змаганнях. Закінчив музичну школу, а його гітару в майбутньому самостійно освоїв старший син Богдан.

У далекому 2000-му, коли закінчив міську школу №1 і вирішив стати військовим, юнак навряд чи уявляв, що буде не просто офіцером у мирній країні, а що йому доведеться брати участь у боях, у справжній кривавій війні. Та ще й з ким? Із сусідом, що завжди називав себе «старшим братом»…

У 2003 році Сергій закінчив Миколаївський військово-автомобільний коледж, потім вступив до Львівського інституту Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – одного із провідних військових навчальних закладів Міністерства оборони України, що входить до складу Національного університету «Львівська політехніка». В університеті був відмінником. У 2009 році з відзнакою закінчив навчання у званні прапорщика. У вітальному листі батькам випускника від начальника інституту Сухопутних військ генерал-майора П.П.Ткачука є рядки: «Шановні Катерино Пилипівно та Вікторе Петровичу! Із задоволенням повідомляємо, що Ваш син Сергій за період навчання у Львівському інституті Сухопутних військ визнаний одним із кращих курсантів, який уособлює в собі необхідні морально-ділові якості майбутнього офіцера Збройних Сил України. Своїм сумлінним ставленням до навчання і служби, високою виконавчою дисципліною Сергій завоював справжній авторитет та повагу серед товаришів по службі, командирів і начальників…»

Своє подальше життя Сергій Мельник пов’язав із альма-матер – Академією Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Постійно працював над собою, вдосконалюючи якості військового й офіцера, що допомагало у професійному зростанні. У 2009-2010 роках він – командир взводу штабних машин автомобільної роти. У 2010-2015 роках – курсовий офіцер навчального курсу військового коледжу сержантського складу Академії. Впродовж 2015–2016 років Сергій Вікторович працював на посаді начальника Навчального курсу відділення військового коледжу сержантського складу Академії Сухопутних військ.

Саме Сергію Мельникові була доручена почесна місія – нести прапор України від Навчального центру Національної Академії сухопутних військ на марші захисників у Львові, що відбувся в День захисника України 14 жовтня 2018 року.

Довелося Сергієві Вікторовичу побувати і на передовій. Впродовж 2018–2019 років він брав участь в Операції Об’єднаних сил, несучи службу в селі Кримському Луганської області.
А потім розпочалася велика російсько-українська війна, з першого ж дня – робота над вишколом українських вояків, і наступив трагічний день, 13 березня 2022 року… Цього дня начальник Інституту сухопутних військ Павло Ткачук написав на своїй сторінці у Фейсбуці: «Сьогоднішній день назавжди увійде в історію як один з найкривавіших злочинів російських окупантів проти українського народу…Відлуння вибухів ворожих ракет, які призвели сьогодні до смертей та травмувань українських воїнів на теренах яворівського полігону, промовисто засвідчують всю сутність кремлівських загарбників.

Сьогодні Україна втратила понад три десятки своїх кращих синів. Сьогодні весь світ став свідком чергового кривавого злочину росії проти нашого народу. Ці мужні й професійні воїни були готові покласти в бою із загарбниками свої життя за Україну. Але агресор, як і зазвичай, вчинив вкрай підступно. За це він понесе співмірне покарання. Ми докладаємо всіх зусиль, аби надати всю необхідну допомогу пораненим воякам. Ми чекаємо на них у нашому спільному строю! … Ми завжди пам’ятатимемо Вас, мужні Українські Воїни…Покойтесь із миром…»
15 березня 2022 року у Львові, в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, відбулася спільна молитва за упокій душ полеглих офіцерів. Сергій Мельник разом із загиблими товаришами з усіма військовими почестями був похований на Личаківському цвинтарі, на полі почесних поховань, поряд із могилами тих, хто віддав своє життя в боротьбі з російськими окупантами, починаючи з 2014 року.

Сергій Вікторович Мельник нагороджений медалями міністерства оборони України за 20 років служби у Збройних силах України та Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Його фото розміщене на Стіні пам’яті полеглих за Україну, що розташована біля Михайлівського Золотоверхого монастиря, неподалік Михайлівської площі.

Сергієві Мельнику було 39 років. Це період розквіту, коли людина вже має певний багаж, здобула досвід і разом з тим повна енергії й снаги, планів і мрій. Та їм, на превеликий жаль, не судилося здійснитись…

Рідні й друзі згадують Сергія з великою любов’ю й теплом. Розповідають, що він був розумним, сміливим і чесним, пунктуальним, справедливим та відповідальним за свої вчинки. На перше місце завжди ставив потреби інших, мав повагу до батьків і старших. Був добрим, веселим і товариським, душею компанії, завжди щедрим на компліменти. З великою увагою, ніжністю й турботою ставився до матері. Обожнював свою сім’ю – дружину, 7-річну доньку Кароліну і 17-річного сина Богдана, який зараз навчається на реабілітолога.
І хоча в силу професії більшу частину часу проводив на службі, повертаючись додому, завжди готував діткам подарунки. Незважаючи на свою постійну зайнятість, любив у вихідний день почастувати свою сім’ю власною випічкою. А ще полюбляв риболовлю, мисливство, навіть якщо для цього доводилося дуже рано вставати…

Після загибелі Сергія його сестра Вікторія присвятила братові проникливого вірша:
Догоріла свічка🕯️ і погасла …
Вже ніяк вогонь не запалить …
Світлим Ангелом до Неба Ти піднявся,
Залишивши сльози, невгамовний біль…
Не пригорнеш до себе мене вже ніколи,
А це дуже потрібно мені…
У молитві звернусь я до Бога,
Щоб Ти став хранителем наших снів…
Приходь до мене…
Я чекатиму зустріч з тобою…
Поговоримо хоч уві сні….
Та ти не сумуй, буду й я посміхатись,
Коли пташкою 🕊️ Ти прилетиш…
Я відчую Тебе, коли защебечеш…
Свою пісню маленькій сестрі.
Ти життя віддав не даремно…
Будуть діти Твої і мої
Жити вільно й мирно…
Наш уклін тобі до землі.

Неможливо без щему в серці читати і лист, який написала Сергієві, уже після його загибелі, дружина:
«…А що, якщо забрати частину душі, «вирвати» шматок серця й життя?.. Я не знала цього … до того страшного дня, до 13 березня 2022 року. Не знала я й не знали (навіть в страшному сні не уявляли) наші діти… Життя немов поділилося на «до» і «після»…

Ти завжди був турботливим татком та люблячим чоловіком. Веселий, усміхнений, життєрадісний… і завжди з посмішкою… ти завжди міцно обіймав діток…
Ми завжди будемо пам’ятати тебе… ти завжди будеш частинкою мене…
Ми любимо тебе БЕЗМЕЖНО!!!
P.S. Так хочеться повернути хоча б один день…»
Мені, на жаль, не довелося особисто знати Сергія Мельника. Але те, що я довідалася з документів, зі спогадів рідних і друзів, переконує, що Сергій був мужнім воїном, патріотом, Людиною з великої літери. У нашій пам’яті він назавжди залишиться справжнім українським офіцером, який до кінця виконував свій військовий обов’язок і був відданий Батьківщині й присязі.

Наталія Пугач,
старший науковий співробітник історичного музею Кам’янського ДІКЗ