Вишивка – це не просто ремесло. Це – мова. А ще – код, молитва, заклинання на життя. Вишивка – це нитка, що зв’язує покоління. Вона пройшла крізь вогонь, вигнання, революції і війни, залишаючись завжди поруч – на сорочці, на рушнику, на серці. 23 травня в Меморіальному музеї Зелений будиночок ця нитка заговорила з новою силою – на персональній виставці народної майстрині Любові Григорівни Діденко.
Любов Діденко народилася на Київщині, вишивати почала ще у шкільні роки. Вона пам’ятає той дівочий захват, коли вперше візерунок «ожив» у неї під пальцями. Та справжня глибина прийшла з роками. І з випробуваннями.
Довгий час вона прожила на Донбасі, у селищі Дробишеве. Вишивала там, коли співала в колективі «Молодички», коли ростила дітей, коли ще був мир. Але навіть після початку бойових дій залишалася вдома. Допоки війна не прийшла зовсім близько. 27 січня 2025 року вона мусила виїхати. І взяла з собою найцінніше – вишивку.
У роботах Любові Григорівни сплелися різні техніки та стилі. Тут можна побачити вишивку нитками, бісером, стрічками. Тематика переважно квіткова та тваринна, а ще деякі роботи відтворюють церковну тематику. На рушниках можна побачити рослинні орнаменти та обереги, а вишиті сукні вражають розмаїттям кольорів.
Любов Діденко – не просто майстриня. Вона – голос культури. Світла, тепла, щира. Мама чотирьох дітей. Двічі – «Людина року» в номінації «Діяч культури та мистецтва» у 2019 та 2020 роках.
Ця виставка – перша після втечі. І вона звучить, як сповідь. Не голосом, а візерунком. Це не демонстрація техніки. Це виставка пам’яті. Надії. Внутрішнього вогню, який не згасає, навіть, коли навколо темно. Це речі, що витримали час, втрати, переїзди. Найдавніші з них датуються ще 70-ми роками. Інші народилися зовсім недавно — в тиші, наповненій тугою і вірою.
Ця експозиція – більше, ніж про вишивку. Вона про силу жінки. Про гідність культури. Про те, як стібками любові можна втримати національну ідентичність. І про те, що навіть коли доводиться тікати – українська вишивка завжди повертається додому. Разом із тими, хто її творить.
Ми вкотре підтверджуємо: мистецтво – це не лише про красу. Це про силу. І про пам’ять, яка не зітреться, поки її вишивають руками таких, як Любов Діденко.
Дарія АБЗЕЛІМОВА
наукова співробітниця Меморіального музею Зелений будиночок
Кам’янського державного історико-культурного заповідника
