Кам’янський заповідник

Найкращі з кращих падають від куль,
Грудьми своїми землю прикривають,
Сумним набатом в селах і містах
Звучать слова «Герої не вмирають…»

У ці золоті осінні дні ми з сумом згадуємо нашого земляка, Героя-захисника, вірного сина неньки-України, коханого чоловіка, турботливого батька, щирого товариша і побратима Семирога Олександра Миколайовича, який загинув 2 листопада поблизу міста Бахмута на Донеччині.

Народився Олександр Миколайович 9 квітня 1978 року в селі Тимошівці в простій сільській сім’ї. Батьки – Микола Володимирович та Олена Петрівна змалечку привчали сина до праці, виховували чесним, скромним, відповідальним. В 1984 році Саша пішов до першого класу Тимошівської загальноосвітньої школи. Пізніше сім’я Семирогів переїхала до міста Кам’янки, і він продовжив навчання в Кам’янській загальноосвітній школі №1. Класний керівник Людмила Василівна Ноздренко розповідає: «В нашій школі Саша навчався з 6 класу. Клас був дружній, всього 38 учнів. Хлопчик був ввічливим, позитивним, скромним, веселим, завжди усміхненим. Саша захоплювався малюванням, любив уроки креслення. У 7 класі йому подобалося займатися різьбленням по металу всіляких видів зброї різних часів. У 8 класі Саша захопився гіпсовим ліпленням. Вироби виходили дуже гарними. Навички, отримані в школі, згодилися йому і в майбутньому. Працюючи на будівництві, робив ліпнину на замовлення. В серцях друзів, однокласників Саша залишив про себе лише добрі, теплі спогади».

У 1996 році Олександр був призваний на строкову службу до лав ЗСУ, яку проходив в місті Олександрія. Служив в Національній Гвардії України, мав головну спеціальність водій авіозаправочного комплексу. Паралельно опанував професію зварювальника. Після звільнення в запас працював у сфері будівництва.

1999 року одружився, в молодої сім’ї народилися сини: Андрій та Станіслав. Олександр був люблячим чоловіком та надійною підтримкою дружини Надії, турботливим батьком і прикладом для наслідування для синів. Для рідних, друзів, знайомих – чесною, світлою, чуйною та товариською людиною.

Олександр завжди мав активну життєву позицію, вболівав за долю і майбутнє нашої країни. Він не міг стояти осторонь подій 2014 року в Україні, був активним учасником Революції гідності. Війна для Олександра Миколайовича розпочалася 17 серпня 2015 року. Він служив старшим водієм 1624 окремого автомобільного батальйону підвозу пального. Напередодні нового року неподалік міста Нікополя Олександр разом із побратимами потрапив у ворожу засідку. Воїни змушені були цілу добу пролежати в мерзлому болоті під машинами, переховуючись від кацапських обстрілів. Саша навіть не помітив, що травмував коліно, і лише коли ноги відігрілися і біль в коліні дав про себе знати, він наклав шину на ногу і ще протягом наступних трьох діб продовжував кермувати, виконуючи бойові завдання. Вже коли терпіти було не сила погодився на госпіталізацію та проходив лікування у військовому госпіталі в місті Біла Церква. Після проведеної операції шість наступних місяців ходив на милицях, а потім постійно з бандажем на коліні. Після отриманого поранення був звільнений в запас.

Олександр усе життя цікавився виробами з дерева та металу, мав невеличку майстерню, де втілював свої задуми в реальність. Його роботи були справжніми витворами декоративного мистецтва, які тісно перегукувалися з минулим та історією краю, служили для багатьох поціновувачів його таланту оберегами, відголосками сивої давнини.

У 2021 році Олександр Миколайович вирішив реалізувати себе у сфері страхового бізнесу. Їздив на навчання, збирав команду однодумців, почав працювати в філії американської компанії MetLife.
Друзі Саші згадують: «Ми познайомились більше року назад на семінарі в Києві. До сих пір не віриться, що такий розумний і порядний чоловік, який вірив у майбутнє нашої країни, в її розвиток, в покращення життя наших людей, уже не з нами. Саша був чоловіком з великої букви. Кожну справу розпочинав, вивчаючи її досконало. Хочеться підняти слухавку і сказати:
– Привіт, Сашунь, можеш підказати по страхових продуктах, що краще буде для клієнта ?…
… А у відповідь тиша … зла тиша…».

В перший день повномасштабного наступу росіян на нашу державу Олександр Семирог пішов до Кам’янського ТЦК та СП (територіальний центр комплектування та соціальної підтримки – орган військового управління, що забезпечує виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації) та був зарахований на службу в роту охорони міста Кам’янки. В червні 2022 року переведений в 58 бригаду ЗСУ, де пройшов перепідготовку і отримав посаду стрілець помічник гранатометника. Захищав країну на сході на Донецькому напрямку біля н.п. Покровськ. При зіткненні з ворогом, тримаючи позиції, отримавши баротравму, був відправлений назад, до центру доукомплектації, і місяць проходив лікування за місцем проживання. Після лікування продовжив службу в місті Запоріжжі, далі – на Полтавщині, потім – знову схід: Краматорськ та Бахмут.

Зранку 1 листопада 2022 р. написав рідним, що разом із побратимами виходить на нульові позиції, і декілька днів буде без зв’язку. А вже 2 листопада 2022 року при контакті з великою кількістю противника поблизу міста Бахмута молодший сержант, стрілець-помічник гранатометника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, активний учасник Революції гідності, ветеран АТО Олександр Миколайович Семирог, отримавши поранення несумісні з життям, загинув, віддавши своє життя за нашу спільну Перемогу. «Сумно!!! Я пам’ятаю і поважаю. Пам’ятаю каву вранці, яку пили майже щодня перед працею. Саньок любив каву і пригощав нею всіх друзів, які до нього заходили. Поважаю за його чесність, мужність та справедливість. На жаль, друже, ти вже на небі. Земля тобі пухом, брате», – ділиться своїми спогадами про загиблого кума, надійного друга, колегу по роботі Віктор Сторчак.

Чоловік, батько, син, кум, товариш, щирий друг, вірний побратим, колега по роботі, сусід, однокласник; веселий, дружелюбний, скромний, невибагливий, завжди прийде на допомогу – саме таким його запам’ятали рідні, близькі, друзі, знайомі, однокласники. Скільки ще міг би він зробити для сім’ї, родини, країни…

Семирог Олександр Миколайович нагороджений нагрудними знаками «Ветеран війни – учасник бойових дій» та «Учасник АТО». Похований в рідному селі.

Останні слова друзів загиблому Герою: «Друже, ти завжди залишишся в наших серцях. Ми дякуємо всім силам, що познайомили нас з такою прекрасною людиною. І ми будемо продовжувати твою справу…»

Тамара ГОРДІЄНКО,
науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного
історико-культурного заповідника