Кам’янський заповідник

Товариш по класу та друг у житті. Таких, як Коля Топчій, прийнято називати «душа компанії». Він був ніби серцем нашого класу, із його втратою наче перестало пульсувати життя всього класу. Він тримав усіх разом.

Завжди усміхнений, ввічливий, мотивуючий, у будь-яку хвилину готовий прийти на допомогу – таким я запам’ятаю нашого Колю. Він був юнак гарний, високий, спортивної статури, завжди щирий, усміхнений, жартівливий. Ми з ним почали товаришувати ще зі школи. Спочатку були однокласники, а потім – друзі по життю. Щоби не сталось, біда чи радість – поруч завжди Коля. Армія, навчання, всі життєві успіхи і негаразди ми з ним обговорювали, переживали заново. Завжди ввечері перед дискотекою Коля заходив по мене. Мені, звісно, це подобалось, і я пишалась, що в мене такий товариш. Він був настільки щирим, добрим, веселим. Не можу навіть пригадати, що б ми із ним сварились. Тільки гарні, світлі спогади. Колю згадую майже щодня…

На сороковий день після загибелі Коля мені наснився. Прийшов попрощатись, як завжди, усміхнений, з відкритими обіймами. Уві сні трішки з ним поговорили, погуляли, а потім він сказав, що йому потрібно іти далі, бо ще багато до кого треба зайти…

І справді, у Колі було дуже багато друзів, його всі поважали і любили. І зараз, коли його немає, відчувається невимовний біль… багато чого хочеться написати, але клубок у горлі не дає… Дуже сильно сумую за ним, не вистачає його присутності, посмішки, жартів. Нестерпно боляче від того, що ми вже ніколи не зможемо з ним зустрітись, не побачимо його щиру посмішку, не почуємо його “Прівітулі”… Важко впустити у свідомість слова “ніколи”, “назавжди”… Це непоправна втрата для усіх нас. Коля буде назавжди в моєму серці… Це велика втрата великого Друга!!!

Коля дуже легко знаходив з усіма спільну мову, його обожнювали як дорослі, так і однолітки. Напевно, не було жодної людини, хто б не знав і не поважав його.

У квітні 2022 року я написала Колі, як він там. Адже це були перші місяці війни: жах, паніка, розпач, нерозуміння… Коля відписав мені стисло, але як завжди, зі смайликами посмішки: «Людмилка, прівітулі, все добре, я в лавах ЗСУ» . Згодом написав: «Вибач, не міг писати! Все буде добре!!! До зустрічі!!!»

Про те, що Коля був на нулі, я дізналась не відразу, а тільки після його загибелі. Коля був доброю, сердечною людиною, і коли я дізналась, що він в лавах ЗСУ, дуже хвилювалась за нього. В житті я не пам’ятаю, щоб він когось образив: завжди щирий, усміхнений. А тут війна, і потрібно було виконувати накази, проявляти жорстокість, бути готовим вбивати ворога… виконувати свій військовий обов’язок. Навіть важко уявити, як добра і чуйна людина може сприймати війну, але розуміння того, що в нього росте така довгоочікувана маленька донечка і потрібно йти тільки вперед, ані кроку назад за щасливе, вільне майбутнє… Навертаються сльози…

Доки живі ми, пам’ять про нашого найкращого однокласника і товариша, незламного, мужнього, відважного, доброго, чуйного, товариського, надійного, завжди усміхненого та справжнього сина України не згасне ніколи. Він назавжди поруч із нами в наших думках і серцях. Втрачаємо найкращих…

Людмила Юзько, однокласниця Миколи Топчія