Кам’янський заповідник

Доленко Олександра Сергіївна – митець дивовижного, рідкісного, багатогранного таланту, мудра, толерантна, світла, щедрої душі людина, яка полишила яскравий слід у культурному житті Кам’янської землі та Черкащини. Вона була надзвичайно цікавою, невичерпною за темами співрозмовницею, невтомною трудівницею, працездатність і неймовірна енергія якої вражали. Здавалося, потрібно було б не одне життя, щоб створити прекрасні, самобутні твори. У творчому доробку художниці понад 550 найрізноманітніших за тематикою, жанром і композицією творчих, сонячних, радісних, життєстверджуючих робіт. У картинах, написаних олією, Олександра Сергіївна за допомогою пензля зуміла передати свою любов до рідного краю, його історії, природи, зобразити зворушливі пейзажі, опоетизувати і надати простим скромним сюжетам глибокого філософського змісту. Майстриня полишила у спадок писанки, виконані у нетрадиційному, притаманному лише їй одній, стилі, вишила пейзажі і натюрморти з квітами, створила аплікації з тканини та флористичні композиції, розписала вази, зроблені власноруч із лагенарії, на яких зобразила портрети видатних українських діячів-державотворців – Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та ватажків Коліївщини – Івана Гонту, Максима Залізняка тощо.

Майбутня самодіяльна художниця родом із Дніпропетровщини. Народилася 19 жовтня 1928 року в селянській родині. Змалку звикла тяжко працювати на городі, колгоспному полі. Пережила і Голодомор 1932-1933 років, і німецько-радянську війну 1941-1945 років, і все життя відчувала холод дула пістолета, приставленого до грудей нацистом.

Повоєнна юність також була не з легких. Та поміж роботою знаходила час для вишивання, бо завжди прагнула до краси й гармонії. Надбала собі вишиваного приданого, підготувала подарунки для любих серцю людей і зрозуміла, що вишивки їй замало: голка та нитки різного кольору обмежують творчий простір, і тоді жінка взялася за олівець та пензлик. Особливо талант Олександри Сергіївни розвинувся у зрілих роках, коли вона стала кам’янчанкою, одружившись вдруге.

Працюючи на машинобудівному заводі робітницею, зачаровувалася завитками металевої стружки, яка виходила з-під різця, і в уяві вибудовувала казкові сюжети, а потім переносила на полотно. А вже коли вийшла на заслужений відпочинок, цілком присвятила себе мистецтву, не полишаючи турботу про чоловіка, город, квітник біля балкону своєї однокімнатної квартири-майстерні. Завжди з нетерпінням чекала сина і внучок, раділа та влаштовувала свято під час їхнього приїзду, бо й сама була святом.

Олександра Сергіївна поспішала жити, мабуть, відчувала, що доля відпустила їй не так багато часу. Завдяки природньому таланту, подарованому їй Богом, намагалася самотужки пізнати закони мистецького світу. Не маючи спеціальної освіти, вона інтуїтивно створила свої «шедеври», неповторні твори, які радують душу і серце, зуміла передати свою любов до рідної землі, її природи. А прості, скромні пейзажі набули на полотнах майстрині високого поетичного та глибокого змісту. І якщо це був зображений на картині ранок, туман чи роса, то це були насправді ранок, туман і роса.

Сюжети картин Олександра Доленко брала з життя та уяви. Реалістичними є картини “Українське село”, “Біля Богданової гори”, “Партизанський рейд”. Гармонійна краса ранньої весни, її радісні світлі кольори передані на полотнах “Весна”, “Льодохід». У картинах “Світанок”, “Ранок. Роса”, “Мороз”, “Вітер” відчувається стан природи, а сюжет картини “Моя Україна”зі зворушливим віршем авторки, написаним на полотні, зачіпає найтонші струни людської душі, допомагає зрозуміти всю її безмежну любов до найріднішої землі – України:

Дощем умита і сльозами
Люблю тебе, яка ти є,
Твої шляхи поміж хлібами
Ведуть у серденько моє.

Багато творів О. С. Доленко зберігається у фондах Кам’янського державного історико-культурного заповідника, у приміщенні початкової ланки Кам’янського ліцею № 1, у приватних колекціях, які сяють яскравими барвами, випромінюючи любов до мистецтва, людей, України.

Світ творчості Олександри Сергіївни сприймається як дарунок долі, що несе людям красу і радість, в яких художниця полишила часточку своєї душі – цілий всесвіт свого світосприйняття, свої найсвітліші почуття і безмежну любов до рідного краю, України.

Галина Таран, директор Кам’янського державного історико-культурного заповідника