Кам’янський заповідник

Історичний шлях нашого народу й нашої мови завжди був нелегкий. В усі часи українці постійно боролися за право писати, читати та говорити рідною мовою, і тепер, в часи російської навали мусять обов’язково боронити свою мову. «Слово – зброя!» – цей відомий вислів у часи повномасштабної російсько-української війни набув нового сенсу.
«Найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу – його мова, – писав наш земляк, уродженець Михайлівки, письменник Микита Шумило у статті «Любов до рідної мови». – В першу чергу в мові відбито характер народу… Мова – це глибина тисячоліть…»

За мудрим висловом Ліни Костенко «нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову». За даними ЮНЕСКО у світі існує близько 6000 мов, половина з яких сьогодні знаходяться під загрозою зникнення.

Звичайно ж, одним із головних факторів, який створює загрозу існуванню мови, є війна. Поневолювачі завжди прагнуть встановити свої правила й закони на окупованих територіях. Так російські загарбники в окупованих областях України знищують книги українських авторів, шкільні підручники, культурні надбання, прагнуть насадити свою мову. І в цьому контексті в саме серце влучає афоризм Василя Захарченка, черкаського письменника, лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка: «Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів».
Урок, присвячений Міжнародному дню рідної мови, провела в Кам’янській ЗОШ №2 з поглибленим вивченням окремих предметів Таміла Чупак, заступник директора Кам’янського державного історико-культурного заповідника з наукової роботи.

В усі часи українську мову популяризували, захищали й розвивали письменники, співці рідного Слова, серед яких почесне місце належить Василю Захарченку. Майже 50 років митець прожив у Черкасах, багато працював як прозаїк і журналіст. Коли в Україну прийшла велика війна, ми ще більше утвердились в істинності його пророчих висловів. Мудрість письменника, яка постає із книг, закликала, попереджала, тривожилась: «Держава з позиченою в сусіда мовою. Ось хто ми сьогодні. Ганьба ганьбуща та й годі. Бо це ж добровільне рабство».

На долю Василя Захарченка випало багато випробувань. В 1973 році його було заарештовано і засуджено до 5-и років таборів суворого режиму. Коли письменника пізніше запитували про звинувачення і вирок, він розповідав в інтерв’ю: «Це був один із багатьох евфемізмів комуністичної системи. Замість того, щоб сказати, що мене судять за відстоювання національної ідеї, за протест проти примусової русифікації України, вони городили мені антирадянщину, приховуючи істинну суть їхньої боротьби проти України».

На 13 років Василя Захарченка було викреслено з літературного життя. Його виключили зі спілки письменників, а ім’я зникло з довідників. Книги письменника-патріота були видалені з бібліотек та книгарень і знищені.

Реабілітували дисидента в 1991 році, коли Україна стала незалежною. День Незалежності був його найулюбленішим святом.

Учні 9-10 класів прослухали розповідь за сторінками життя і творчості Василя Захарченка та оглянули виставку його книг, підготовлену бібліотекарем школи Тетяною Шкворець.
Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають рідну мову, боряться за національну ідентичність і за право бути господарями на своїй землі. За висловом Василя Захарченка: «Без мови ми будемо ким завгодно, тільки не українцями…».

Як і раніше, очевидна істина: мова має значення. Це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України.