Тату… Я досі не можу повірити, що тебе немає поруч. Що не почую твого голосу, не побачу твоєї усмішки, не отримаю твоєї поради… Я завжди знала, що ти сильний, що ти повернешся додому… Але ця війна забрала тебе від нас.
Ти народився в 1978 році, і все життя був людиною, яка ніколи не боялася труднощів. Ти завжди йшов вперед, завжди ставив перед собою цілі й досягав їх. Ти був справжнім чоловіком – мудрим, добрим, справедливим. Вмів підтримати словом, розрадити, навчити. А ще – працювати своїми руками. Ти міг усе: і будинок відремонтувати, і змайструвати щось корисне, і смачну вечерю приготувати.
Ти завжди казав, що найважливіше в житті – це родина. Я пам’ятаю, як у дитинстві ти носив мене на плечах, як вчив їздити на велосипеді, як терпляче пояснював мені математику, хоча я її не дуже любила.
А коли в 2023 році народилася моя донька – твоя внучка – я бачила, як світилися щастям твої очі. Ти так хотів проводити з нею час, навчити її всьому, що знаєш сам. Але війна все зруйнувала…
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ти не вагався. Ти знав, що маєш стати на захист своєї країни, свого дому, своєї сім’ї. Спочатку ти був сапером – людиною, яка йде попереду всіх, ризикуючи життям, розміновуючи мінні поля. Потім – стрільцем, а згодом – старшим сержантом. Ти завжди йшов туди, де було найважче, бо не міг інакше
Ти пережив контузію і два важких поранення, але щоразу повертався в стрій. Ти не міг залишити побратимів, не міг просто стояти осторонь. Ти казав, що мусиш боротися, що не маєш права здатися.
3 листопада 2024 року ти пішов на своє останнє бойове завдання в селі Мала Токмачка Запорізької області. А 26 листопада тебе не стало… Причина смерті – множинні уламкові поранення голови, тулуба та кінцівок. Ми довго тебе шукали, бо ти не виходив на зв’язок. Нам казали чекати, запевняли, що ти на бойовому завданні… А 28 листопада ми отримали страшну звістку – тебе більше немає.
3 грудня ми поховали тебе… І цей день, мабуть, був найважчим у моєму житті. “Твоя боротьба назавжди залишиться в наших серцях”
Тату, ти був не просто воїном. Ти був справжнім героєм. За свою службу ти отримав медалі: «Учасник бойових дій» та «За жертовність і любов до України».
Але для мене і для всіх, хто тебе знав, ти завжди був героєм, незалежно від нагород. Ти був людиною, яка ніколи не відступала перед труднощами. Людиною, яка завжди допомагала іншим, яка була готова підставити плече в найважчі моменти.
Твій друг, Юра Лобанов, написав про тебе такі слова:
«Є люди, які залишають по собі слід у серцях назавжди. Для мене таким був Марченко Богдан Сергійович, якого всі знали під позивним «Бобер». Він був не просто другом – він був людиною, на яку можна покластися в будь-якій ситуації.
Хоча ми познайомилися вже в дорослому віці, різниця у роках ніколи не була між нами перешкодою. Бодя мав неймовірний дар – об’єднувати людей, створювати навколо себе атмосферу тепла, радості та взаємопідтримки. Його знали і поважали багато друзів та подруг, бо він завжди був справедливим, щирим та відкритим.
Богдан був людиною дії – він не боявся роботи, вмів зробити все своїми руками, знав безліч мудрих речей і завжди дбав про свою родину. Він умів і любив готувати, працював, щоб забезпечити своїх рідних, ніколи не стояв осторонь, коли комусь була потрібна допомога. Поважав старших і захищав молодших, бо мав велике серце і сильний дух.
Справжній воїн і герой, він завжди йшов вперед, ніколи не відступав, завжди був хоробрим. Багато чого встиг у житті, але ще більше могло бути попереду… Стільки всього цікавого, скільки планів, скільки мрій…
Це велика втрата для мене. Бодя, дякую тобі за кожну мить, за кожен спогад, за те, що був поруч. Я завжди буду пам’ятати тебе, шанувати твою пам’ять і розповідати іншим, якою справжньою, світлою та сильною людиною ти був.
Спочивай з миром, друже… Герої не вмирають!»
Тату, ти віддав життя за те, щоб ми могли жити у вільній країні. Але як же боляче знати, що ти не побачиш, як зростатиме твоя внучка, як не будеш поруч у важливі моменти мого життя…
Я обіцяю тобі: я зроблю все, щоб твоя онука знала, яким чудовим був її дідусь. Я розповідатиму їй про тебе, про твої подвиги, про твоє добре серце. Вона буде пишатися тобою так само, як пишаюся я.
Ти завжди казав, що все буде добре. Але без тебе світ вже не такий…
Ти завжди будеш у моєму серці, тату. Завжди…
Спочивай з миром, наш Герою. Герої не вмирають.
” height=”576″ class=”alignnone size-large wp-image-9040″ />
