Кам’янський заповідник

Коли маленька Лариса мріяла про майбутнє, навряд чи уявляла себе музейним працівником. Можливо, учителем, як батьки, може, лікарем чи продавцем, бібліотекарем чи навіть артисткою. Та життя розпорядилося по-своєму і спрямувало туди, де вона змогла найкраще проявити себе і де їй було добре.

Народилася Лариса 27 вересня 1953 року в невеличкому селі Чорна Кам’янка, що на Маньківщині. У 1970 році закінчила Русалівську середню школу, вступила до Київського технікуму радянської торгівлі, пізніше – до Московського державного історико-архівного інституту, деякий час працювала завідувачем сільської бібліотеки в Русалівці.

А потім доля привела Ларису до міста, яке стало їй по-справжньому рідним на довгі роки. Навіть назва його подібна до тієї, якою іменується село, звідки вона родом – Кам’янка. Сюди її запросив тодішній директор літературно-меморіального музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського Віктор Олександрович Бабко. Приїхала до Кам’янки двадцятичотирирічною дівчиною, почала працювати завідувачем фондів музею.

Історик-архівіст за спеціальністю, Лариса відразу осягнула усі тонкощі нової роботи й полюбила музейну справу всім серцем. Розумна, освічена, культурна, інтелігентна, вона стала одним із найкращих фахівців своєї галузі.

Більше трьох десятиліть присвятила Лариса Олександрівна Бондаренко роботі музейника, пройшовши шлях від головного хранителя фондів до заступника директора з наукової роботи Кам’янського державного історико-культурного заповідника. На цій посаді працювала з 1995 року до останніх днів свого життя. І як часто жартують у музейних колах, була переконана, що музейник – не професія, а «діагноз». Це стан душі, спосіб життя, і цей спосіб життя був дуже близький Ларисі Олександрівні. Адже, перш за все, це творча професія, треба бути водночас й істориком, і філологом, і вчителем, і артистом. Щоб бути професіоналом, необхідно мати цілісну, комплексну освіту і, звичайно ж, великий досвід. Усе це в Лариси Олександрівни було.

Вона була справжнім науковцем. Коло її знань та інтересів надзвичайно широке, вона була компетентною в усіх питаннях культури й історії і для своїх колег стала незаперечним авторитетом. Часто надавала консультації учням і студентам, ніколи не стояла на місці й намагалася бути в курсі усіх музейних новинок, проводила велику науково-дослідну роботу. Виступала з науковими повідомленнями на всеукраїнських і міжнародних конференціях та науково-літературних читаннях, присвячених декабристам, О.С.Пушкіну, М.М,Раєвському, П.І.Чайковському, М.К.Мусі.

Кам’янчанам і гостям міста Лариса Олександрівна запам’яталася своїми захопливими екскурсіями та літературно-музичними композиціями, блискучим проведенням різноманітних концертів, зустрічей, презентацій. Патріотка не лише музею, а й своєї країни, вона щиро вболівала за долю України, а улюбленими її поетами були Тарас Шевченко і Ліна Костенко, твори яких могла цитувати годинами…
Велику увагу приділяла Лариса Олександрівна Бондаренко розвиткові краєзнавства. Вона – один із засновників районної Спілки краєзнавців, співорганізатор дев’яти районних науково-практичних краєзнавчих конференцій, член конкурсної комісії з присудження районної краєзнавчої премії імені М.А.Шкаліберди. Сама була лауреатом обласної краєзнавчої премії імені Михайла Максимовича.
Як член редакційної колегії Лариса Олександрівна разом зі своїми колегами підготувала до друку шість випусків науково-популярного видання «Джерело», книгу «Місто на скелястих берегах Тясмину», науково-популярний альманах Кам’янського державного істориком-культурного заповідника «Кам’янка» . Вона відома як автор багатьох наукових статей, зокрема науково-популярного нарису «Чайковський і Кам’янка»; один із авторів путівника по літературно-меморіальному музею П.І.Чайковського, путівника по літературних музеях ближнього зарубіжжя.

Крім того, Лариса Олександрівна була автором музейних і виставкових експозицій, зокрема розробляла тематико-експозиційний план виставок, що відбувалися в палаці «Дружба народів», обласній філармонії та драматичному театрі імені Т.Г.Шевченка, в Експоцентрі України, Українському домі, Національній опері.

Віддаючи роботі всю свою любов, усі сили й енергію, Лариса Олександрівна часто засиджувалася в кабінеті дотемна, а то й залишалася на ніч, коли не встигала на автобус чи електричку, щоб доїхати додому в Черкаси. І хоча її неодноразово запрошували працювати до черкаських музеїв, вона не полишила улюбленої Кам’янки, рідний музей і людей, яких вважала своєю сім’єю.

Могла б іще працювати довго і плідно, та доля вирішила по-іншому… Померла Лариса Олександрівна 6 лютого 2013 року, похована в селі Кислин Маньківського району. Для своїх колег і усіх, хто мав щастя її знати, Лариса Олександрівна назавжди запам’ятається як чуйний, мудрий і досвідчений керівник, прекрасна людина. Її гуманність і тактовність, доброта й порядність, інтелігентність і доброзичливість притягували до себе, як магніт. Вона виховала ціле покоління наукових працівників, щедро ділилася своїми знаннями й досвідом із молодшими колегами, ставши для них мудрим наставником, порадником і другом.

Наталія Пугач, старший науковий співробітник історичного музею
Кам’янського державного історико-культурного заповідника